Професійна етика

  • Після війни мій дідо був визнаний ворогом народу. Не надто великим і грізним ворогом, але ворогом народу.

    Ворогом він був тому, що у 1941 році, коли німецька армія звільнила цю частину України від радянських, дідо прийняв пропозицію громади очолити міську електровню. Вона була у жахливому стані, бо два роки не було спеціалістів, які би відчували відповідальність за те, що вони роблять. Дідо прийняв її, і всі роки німецької окупації Станиславів не був позбавлений ще й світла. Потім його у цьому звинувачували. Мовляв, треба було робити якісь диверсії і саботажі.

    Але це було неможливим, бо йшлося не тільки про те, щоби люди, позбавлені через війну багатьох важливих речей, мали, принаймні, світло. Важливим був також незбагненний багатьом момент причетності до ремесла. Тої причетності, яка вища від політичних та інших уявлень про добро і зло. Тої причетності, коли – належачи до якогось цеху – попросту не можеш зробити чогось, що не відповідає вимогам ремесла. Коли розумієш, що перед тобою були такі особи, як Едісон, Тесла, Фарадей і ще кілька тисяч електриків. І після тебе будуть інші електрики, які не зуміють халтурити, розуміючи, до якого товариства вони належать. І так у всьому. 

    Власне у цьому полягає та таємниця Європи, якої нам ніколи не наздогнати. Власне у відсутності цього – головний ключ до розуміння нашої частини Європи, яка ніколи не буде такою, як та, про яку ми так багато говоримо.

    Таємниця і ключ – це розуміння фахової честі і гідності, це мораль ремесла.

    Століттями європейська цивілізація виробляла цю гідність фаху, професії, ремесла, уміння, яка своїм найбільшим ворогом вважала так званих партачів – майстрів, які могли зробити щось дешевше, але абияк, без жодної власної і цехової відповідальності за зроблене. У нас натомість було інакше. Навіть справжнього розподілу праці не відбулося, не кажучи вже про якусь честь фаху. Досить було того, що кожен умів так-сяк дати собі раду і з землею, і з деревиною, і з каменем,  і з вовною, і з м’ясом… Кожен мусив уміти все, що означало, що нічого не мусив уміти добре.

  • Тому і треба було запрошувати деревообробників з Тиролю, колійовців з Італії, військових старшин з Чехії, монахів з Бельгії… Тому і треба було тому першому поколінню наших фахівців учитися у Відні, Празі, Римі… Вони, як і мій дідо, щойно почали самі жити за професійної етикою і привчати до цього інших, як наступив Радянський Союз. І все пішло шкереберть. Радянське покоління номенклатурних керівників і професійних бюрократів остаточно знівелювали професійні цінності. Люди без фаху, політруки, заломили усіх фахівців. Вони убили професійну мораль і професійну логіку, запровадивши цинізм, абсурд і торжество політично грамотного дилетантства.

    У незалежній Україні всі ці комсомольці і комбінатори виявилися не просто тими, у кого були можливості, а й тими, хто відповідав ментальності більшості, для якої професія є тільки способом заробляння, а не власним місцем у вічності. Зрештою, те, що сотні тисяч фахівців були змушені зайнятися чимось іншим, може, є і не поганим виявом життєвої пластичності кожного з них, але абсолютно згубним для колективної етики.

    Коли фах перетворюється на спосіб виживання, розмиваються основи європейської цивілізації. Власне тому у нас все так херово, власне тому нічого не робиться, а те, що робиться, робиться так, що краще би не робилося. Саме відсутність професійної етики уможливлює існування всіх цих поліцаїв, які не захищають людей, архітекторів, які калічать простір існування, суддів, які порушують закон, журналістів, які поширюють неправду, керівників, які не дбають про тих, ким керують, бургомістрів, які провадять до занепаду свої міста, учителів, які втомилися воювати з дітьми, яких мають за своїх ворогів, лікарів, яким байдужий результат власної праці, священиків, які прийшли до священства не через покликання, пивоварів і виноробів, яким не в падло бодяжити порошкові напої без пива і вина… Зрозуміло, що можна не любити людей, коли чимось займаєшся. Але не можна, займаючись чимось, не поважати того ремесла, яким займаєшся. Бо ніщо не приводить до власної деградації швидше.

    Є добрий анекдот, який каже, як би мало бути. Записки партизана. Понеділок – ми прийшли до лісу, вигнавши німців. Вівторок – німці вибили нас з лісу. І так далі, усі дні, аж поки у неділю прийшов пан лісничий, був дуже знервований, вигнав і нас, і німців з лісу… Бо є ліс, є лісове господарство і є лісничий, який є передовсім лісничим, що відповідає за те, щоби у цьому лісі все діялося відповідно до того, як вимагають закони лісового господарства, закони ремесла.

    Тарас ПРОХАСЬКО 

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

    9 thoughts on “Професійна етика

    1. Так і було. Мій дідо саме і був лісничим за німців – то клопотів мав по війні багато, у тому ж стилі – пачєму работалі на фашистав, пачєму Вас нє расстрєлялі, как многіх савєцкіх граждан… Якось виправдався, але згадували йому довго і понизили значно. 

    2. Я б сказала в Європі це вже само вимерло, в основній своій масі. Люди там живуть за інерцією і ні до чого особливого не прагнуть. Тому з усією повагою до автора і до статті, я б зменшила рівень пієтету до Європи, це крім того що цехи ремісників у нас також були і ділилися за професійною ознакою.

    3. Підтримую.

      У нас люди не поважають свою працю та й не вміють поважати працю інших.

    4. У нас це вже набуло ознаки замкненого кола. Мусиш все вміти сам бо ніхто не вміє нічого робити професійно от і виходить що want something to be done? Do yourself! 

    5. Прохасько, як завжди, неперевершений у влучності і проникливості своїх текстів. Тільки вчора обговорювали з друзями, в чому ж причина тотальної корупції, що панує в Україні. Дійшли висновку – у нас майже ніхто не працює за покликанням і дуже мало хто власне вміє робити те, що робить. Бо на різноманітні роботи беруть людей не за вмінням і освітою, а за знайомством і за гроші. От і сидять на відповідальних адміністративних посадах чиїсь донечки і невісточки, а толкові, освічені люди працюють по супермаркетах промоутерами. А не-нашу Європу не треба сварити. У них черговий на станції метро ходить по платформі з такою гідністю, наче на його плечах – відповідальність ща долю країни. І роботу свою виконує з відповідною ретельністю. І ніщо не характеризує людину краще, аніж її ставлення до власної роботи.

    6. Описане у статті явище – наслідок, а коріння – гуманітарна криза, відсутність моральних принципів і безбожжя. Тому більшість вважає, що смислом життя є з’істи і урвати. Тому навіть працю тих одиниць, які все-таки працюють за покликанням суспільство вважає за дурний непотріб. Кому нині потрібні картини, а вірші, книги, наукові розробки? Ні, суспільство хоче розваг і смачно піджерти.

      Тому і автомобілі в нас випускаються такі рагульні, бо не читаємо й не цінуємо, бо втратили в житті головне – смисл!!!!

       

    7. Стаття знову спрямована на приниження нашого минулого. Наші ремісники часів СРСР збудували найбільш потужну економіки в Центрально-Східній Європі станом на 1990 рік. Науково-технічний потенціал в нашій країні був шалений. Але сильна Україна нікому непотрібна. В Україні дуже багато талановитих людей. Але вони зараз непотрібні нашій “еліті”. Чому ? І кому це вигідно ? 

      А ви подивіться хто зараз в маслі, а хто бідує ? Комуністи, до речі, спонсорувались саме з Німеччини та Англії, тобто Західної Європи. Пана Леніна та пана Троцького добре годували та ідеолістично виховували в Німеччині та Швейцарії ) 

      Тому стаття ні про що, бо дивиться на речі поверхнево. Комуняки – це люмпени, яких привели до влади саме гроші з Західної Європи. А українці – це дуже доброзичлива та талановита нація. 

    8. Тема дивовижно влучно розкрита.Дiйсно  у Швейцарii робIтничI професiонали створюють робiтничi гiльдii в парламентi . Я думаю це модель майбуднього суспiльства (вiд кожногого за здiбностями кожному за потребами-Попахуе комунiзмом чи не так?).Мiй дiдо провчившись у Пражскiй мЯснiй академii 5  прописом(Пять) рокiв у 1924 роцi(вдумайтесь тiльки у це словосполучення) впавдав у ступор бачачи як мясники на Станiславськiм базарi розрiзаючи тушу свинi викидають обрiзки на деревяний кубан .

    9. Якби-то пан Тарас з його божим даром захотiв описати життя Карпатських дiаспор в Украiнi зокрема австрiйськоi

    Comments are closed.