Розпочинаючи три тижні тому археологічні розкопки біля брами палацу Потоцьких, на сенсаційні знахідки місцеві науковці не сподівалися. Кількаметрове за площею місце розкопок, втім, виявилося справжнім клондайком для істориків та краєзнавців. Сьогодні спільно з міською владою ініціатори розкопок розробляють план створення музею під відкритим небом, щоб знайдені сенсації могли оглядати мешканці та гості Івано-Франківська.

Огороджена пластиковою стрічкою територія біля брами палацу Потоцьких, де цілими днями молоді люди копали, щось діставали із землі і ховали у мішки, інтригувала багатьох франківчан. Присутність люду додавала трохи драйву студентам-історикам, які біля брами палацу якраз проходили свою археологічну практику. “А золото є?” – мабуть, найпопулярніше запитання, яке цікавило перехожих. Почувши, що ні золота, ні діамантів не знайдено, люди розчаровано йшли собі геть. Особливе зацікавлення розкопками виявили діти. Малечу цікавило, чи не викопали бува кістки динозавра або мамонта. Або скрині зі скарбами.

“Бачиш, Саша, ніяких скринь, лише каміння”, – відтягувала матуся надміру цікавого сина від місця розкопок. Це каміння виявилося для науковців дорожчим за всі казкові скарби. На глибині два метри проявилася ідеально рівна площа, закладена бруківкою, яку датували XVIII століттям. Каміння для бруку, ймовірно, брали з котроїсь із Бистриць. Поки хлопці копають глибше, дівчата пензликами розчищають кам’яний брук. Слухають “Океан Ельзи” з мобільного – робота хоч цікава, але доволі монотонна.

“Маємо усе вичистити, щоб зробити гарну фотографію бруківки для наукового звіту. Потім її можна буде експонувати”, – каже Оля Януш, студентка 1-го курсу факультету історії. Дівчат обурює, що сенсаційна знахідка біля брами палацу не вражає перехожих. “Один дядечко сказав, що ми самі туди каміння наклали, щоб всіх здурити”, – розповідає Анастасія Іваночко. Більшість франківчан коментують знахідку іронічно: мовляв, якби така бруківка була в цілому місті, проблем з дорогами би не було. І справді, попри свій поважний вік, камені укладені ідеально рівно і не прогнулися ні під тоннами землі, ні під лопатами тих, хто їх відкопав через 300 років.

Під бруківкою – ще одна сенсація. “Ядро! Ура” – кричить хлопчина з глибокої ями. За якийсь час на поверхню витягають кільканадцять залізних куль. “За всіма ознаками це гарматні ядра часів турецько-польської війни. У 1672 році на фортецю був напад турецько-татарських військ, який вдалося відбити”, – пояснює Ігор Кочкін, старший викладач кафедри етнології та археології Інституту історії, політології та міжнародних відносин ПНУ. Студенти Олег Савчук і Микола Тугай, які знайшли перші ядра, почуваються героями. Ці ядра – приємний сюрприз для науковців. Вони не сподівалися на таку знахідку.

Ядра дістали з намулу на глибині майже 4 метри. “Ми розкопали колишній рів з водою, яким була оточена шестикутна фортеця у XVII столітті. Північна сторона фортеці пролягала там, де зараз будівля військової поліклініки, а рів йшов вздовж вулиці Шпитальної. У  XVIII столітті його засипали і поклали бруківку “, – розповів Василь Романець, директор Прикарпатської археологічної експедиції інституту археології НАН. Територія, де розміщений сучасний палац Потоцьких, в ті часи ще не була освоєна, припускають історики. “Первинний палац був у районі площі Шептицького. А територію сучасного палацу почали освоювати у 90-их роках XVII століття. Турки стріляли по оборонній системі фортеці, стіни, швидше за все, були дерево-земляної конструкції. Їхні гармати розташовувались на місці сучасного палацу – тоді це були просто Гетьманські вали, які згодом підсипали”, – міркує Ігор Кочкін.

Знайдені ядра, скоріше за все, були випущені з боку фортеці й адресувалися турками. Перелетівши через стіну, вони падали у рів. Студенти кажуть, що пласт намулу, з якого витягли аж 42 ядра, й досі має виразний річковий запах. Ядра, вилиті з чавуну, різняться за вагою та калібром. Стріляли із гармат принаймні шести різних калібрів. Ігор Кочкін пояснює, що у ті часи використовувалася така міра ваги, як артилерійський фунт, який дорівнював 494 грамам. Відповідно, ядра відливалися однофунтові, двофунтові, трифунтові і так далі аж до кількох пудів. Найбільше знайдене ядро має у діаметрі 9 сантиметрів.

Окрім гарматних ядер, студенти відкопали кількасот артефактів, серед яких уламки скляного та керамічного посуду різних століть, переважно XVIII-ХІХ, невелика кількість залізних виробів, кістки свійських тварин та навіть люльки для куріння. Усі ці об’єкти дбайливо інвентаризували та поскладали у пакети. Разом із ядрами усі знахідки спочатку пройдуть детальну експертизу, а потім будуть передані у Краєзнавчий музей для подальшого експонування.

Найважливішу знахідку археологів до музею передати не вдасться. Йдеться про бруківку та давній мур шестикутної фортеці, який розміщений просто під сучасною брамою палацу Потоцьких. “Цей мур має значно більшу цінність, ніж сучасна брама, покладена на 100 років пізніше”, – відзначає Василь Романець, який керував розкопками.

Готуючи сучасну браму до реставрації, яка має завершитися до Дня незалежності, робочі випадково наткнулися на стіну під нею. Спершу подумали, що брама стоїть на якомусь фундаменті, але стіна сягала кількох метрів вглиб та в ширину і не могла бути звичайним фундаментом. Члени історико-краєзнавчого об’єднання “Моє місто” наполягли на тому, що біля брами потрібно провести археологічні розкопки. Впродовж кількох років вони марно намагалися отримати дозвіл на проведення розкопок на території палацу, адже палац у приватній власності. Про те, що під брамою ховається стіна фортечного муру XVII століття, тоді ще ніхто не знав.

Дозвіл копати біля брами теж дався нелегко, але усе знайдене свідчить, що справа того вартувала. Оскільки грошей на проведення розкопок міська влада не дала, до роботи залучили студентів-істориків. 23 студентам направду пощастило, що їхня практика проходила в місті, де розкопки відбуваються вкрай рідко, ще й біля такого цікавого об’єкта, як палац Потоцьких. Студенти докопали аж до материка – пласту землі на глибині 6 метрів, який не містить залишків ні органічної, ні матеріальної культури.”Іншу частину студентів відправили у Маняву, але вони там нічого не знайшли”, – зауважила одна зі студенток. Варто було бачити обличчя молодих істориків та їхніх керівників в останній день практики, коли викопані ями треба було засипати назад.

Але знайдену на великій глибині і вже розчищену бруківку та частини фортечного муру гріх засипати. Свідомі того, що такі скарби варто представити на публічний огляд, представники об’єднання “Моє місто” запропонували міській владі музеїфікувати ці об’єкти. Музей під відкритим небом можна облаштувати у вигляді амфітеатру, щоб східці вели углиб до невеличкої брукованої площі і фортечної стіни. Цього тижня вже відбулася робоча нарада з секретарем міської ради Миколою Вітенком, який запевнив, що місто зацікавлене у такій ідеї, адже вона має великий туристичний потенціал. Наступним кроком стане підготовка проекту музею, який краєзнавці мають розробити спільно з головним архітектором міста Володимиром Гайдаром, перед тим вивчивши подібний досвід інших країн.

Територія біля палацу Потоцьких – просто знахідка для істориків та археологів, наголошує Василь Романець. Тож шурфи залишились незасипаними. Історики та археологи найближчим часом сподіваються продовжити розкопки, але вже за участю волонтерів. Хтозна, може, палац Потоцьких приховує ще й не такі скарби?

 

 

Наталка ГОЛОМІДОВА