У Яблуниці дискутували про майбутнє карпатської архітектури і будували міфічний Ялівець 

Для народження нових ідей часом достатньо однієї малої зміни у звичному просторі й часі – тому подорожуємо, проживаючи час на нових площинах цілковито інакше. Шукаємо   людей, які живуть зовсім не так, як ми. Читаємо, дивимось фільми, слухаємо музику або тишу. То й не дивно, що результат Літньої архітектурної школи у Карпатах перевершив усі можливі очікування. Архітектурні об’єкти, натхненні романом “Непрості” Тараса Прохаська і створені студентами-архітекторами для міфічного міста Ялівець вразили не лише організаторів школи, але й самого автора.

 

Інакше й бути не могло. Три тижні у горах, а більшість студентів побували у літніх Карпатах вперше, щодня цікаві майстер-класи, нові практики роздумування про себе і довколишній світ, а також література, живопис, музика та кіно – усе це на фоні чудесної панорами з видом на Говерлу та Петрос. Карпатська Літня культурологічна школа на Яблуницькому перевалі “Втілення мовного простору роману Тараса Прохаська «Непрості»” була напрочуд насиченою і різносторонньою. Таких акцій навіть за кордоном не проводять. Переломним моментом стала одноденна подорож із Тарасом Прохаськом до Ялівця, який, за задумом автора, розкинувся у долині неподалік від підніжжя Петроса. Дорогою письменник розповідав про те, яким уявляє собі цей міфічний курорт, яка у ньому архітектура, звичаї та настрій.

Організатори називають усе, що відбувалося впродовж трьох тижнів, “ефектом занурення”. У цьому випадку – занурення у Карпати та специфічну атмосферу роману “Непрості”, оскільки йшлося про створення об’єктів для гірської місцевості, але без жодних обмежень для уяви. Так, як було спроектовано Ялівець малою Анною, яка “мислила тілом, …тому реченнями її мислення були просторові конструкції”.

Щоб спроектувати щось для Карпат, треба було у них хоч трохи набутися – це стало однією з ключових ознак цієї архітектурної школи, бо подібні заходи за кордоном, які надихнули організаторів зробити щось схоже у Карпатах для молодих українських архітекторів, тримають до тижня. Другою відмінністю стала синтетичність заходу. Архітектурних проектів на перетині з літературою, як виявилось, в Україні ще не робив ніхто. Нетиповість проекту, а також виразна освітня складова стали визначальними для фонду Ріната Ахметова “Розвиток України”, який погодився профінансувати цей захід у рамках програми “Ідеї. Імпульси. Новація”.

Втілення цих ідей та їх новаторство тепер може оцінити будь-хто, хто приїде до Яблуниці. Об’єкти, створені для Ялівця, розташували просто над Яблуницьким перевалом, з протилежного боку від готелю “Беркут” на галявині біля відпочинкових котеджів. Із двадцяти студентських проектів обрали чотири, над втіленням яких потім працювали усі гуртом. Це три споруди у зменшеному вигляді та скульптури непростих. “Унікальність цих об’єктів у тому, що студенти змогли використати дух місця і після занурення у Карпати винести ідеї, яких у них раніше не було. Окрім втіхи від втілення у життя своїх перших проектів, студенти ще й навчилися працювати із деревом та бензопилою під керівництвом місцевих майстрів, а також співпрацювати у великій команді.

Розповідаючи студентам про Ялівець, Тарас Прохасько наголошував на важливості  “будувати від землі і від історії, а не створювати будинки “з повітря”, які не мають ніякої прив’язки ні до часу, ні до простору”. Це зернятко проросло. Екстравагантна будівля “Сходи до неба” від Дарії Цабенко закликає до споглядання і роздумування про красу того, що бачиш. Сходинки не лише ведуть до неба, вони ніби провадять небом, даруючи унікальне відчуття перебування у хмарах. Трохи дитячих мрій, трохи романтики. Сходи, хоч і здаються  хиткими й повітряними, насправді дуже міцні. Конструкція тримається на жорсткому конструкторському розрахунку і одночасно витримує кільканадцять охочих помедитувати над землею.

“Сходи до неба” – це оглядовий майданчик. Тут люди можуть сидіти, спілкуватися, дивитись на гори. А внизу під сходами є місце для відпочинку, де можна сховатися від дощу”, – розповідає Дарія. Це її перший у житті проект, який, до того ж, отримав чимало захоплених відгуків від викладачів архітектури. Дарія зауважує, що у неї та її колег була спокуса намалювати проекти ще до початку школи, адже завдання було відоме, але ніхто цього не зробив: “Викладачі просили не малювати нічого до початку школи. Тепер я розумію, чому – всі ці ідеї з’явилися саме тут, у Карпатах. Ідея занурення спрацювала. Я ніколи би не придумала чогось такого у рідному Києві, адже місто надихає на зовсім інші проекти”. 

Інший проект Дарії Цабенко “Будинок одного дерева” цього разу не втілили в життя, але про нього особливо хочеться розповісти. На тлі того, що у Карпатах все більше і більше рубають, а у містах дерева все частіше заважають і звільняють місце для житла, ідея Дарії зворушує своєю непрактичністю та дитячістю – дівчина пропонує берегти кожне окреме дерево і захоплюватися ним. Будинок одного дерева проектувався для Ялівця, але ця ідея, які всі інші, реалізовані під час Літньої школи, цілком може бути втілена у життя. “Головним у цьому будинку є дерево. Будинок будується довкола стовбура, у перекритті має бути дірка зі сходами, так, щоб дерево могло собі спокійно рости і люди заходили би у будиночок милуватися цим деревом”, – розповідає Дарія.

Якщо колись, мандруючи Карпатами, ви наштовхнетесь на дивні дерев’яні споруди, схожі на піраміди, будьте впевнені, що це робота студентки 4-го курсу Аліси Омельченко. “Коли друзі побачили, що вийшло, сказали що це – карпатська піраміда”, – каже дівчина. Мене надихнули трикутні конструкції, на які складають сіно (остриви – авт.). Це істинно карпатська форма, трикутна, як гори, і дуже функціональна, бо по ній скочується сніг і стікає дощ. Мені здалося, що трикутник – ідеальна карпатська форма”. У кімнатці під куполом пірамідки можна спати і ховатися від дощу, внизу мала би бути яма, де можна розкласти вогнище і приготувати їжу. Споруда цілком практична і туристична. Такий собі стаціонарний дерев’яний намет. “У Карпатах такий дух, така простота і чистота, що в іншому місці я таку штуку ніколи би не придумала”, – зізнається молодий архітектор.

Об’єкт “Ботанічний сад”, спроектований Ігорем Твердохлібом, міг би заслужити почесну відзнаку Грінпісу, якби такі були у галузі архітектури. Ботанічний сад – це наразі 32 дерев’яних стовпчики, вкопані в шаховому порядку посеред мальовничої галявини, по яких пропонується ходити. Перестрибуючи зі стовпчика на стовпчик, людина може перебувати у ботанічному саду і не торкатися до природи нічим, крім погляду, пояснює Ігор. Екопроект передбачає максимальну повагу до природи та усього живого, адже, пересуваючись по стовпчиках, гості саду не руйнують те, що росте: квіти, рослини, мох, гриби, а також не наступають на комашок. В уяві автора цей сад значно більший, хоча б на 200 метрів квадратних.

Довершує карпатське містечко від молодих архітекторів скульптурна композиція “Непрості”. Ідея створити скульптури виникла у її автора Христини Превір цілком спонтанно. Дівчина спостерігала, як після монтування вищезгаданаих об’єктів залишаються цікаві обрізки деревини. Я свідомо нічого не вирізала сама. Це накладає певні обмеження, адже ти маєш зробити певний витвір із заданої продукції, каже студентка. Її непрості складаються з трикутників, циліндрів та призм, утворюючи абстрактні постаті чи то людей, чи то звірів. Так і має бути, каже автор, адже у романі не згадано, як виглядали непрості. “Вони народилися з інтуїтивного сприйняття. Так на мене вплинуло місце і все, що я почула. Це роман, пропущений крізь себе”.

Організатори акції, архітектори Вадим Заплатніков та Лариса Меркулова відзначають, що вдалося усе задумане: від «занурення» в тему до власноручного, при тому на диво якісного «втілення» об’єктів, тобто реалізації задекларованої програми в повному обсязі. “YUNIPERUS міг би стати щорічною карпатською акцією на тому самому місці або ж започаткувати традицію щорічних літніх архітектурних шкіл у різних регіонах України. Сказати б навіть: архітектурно-літературно-мистецьких, уявімо собі, наприклад, акцію «Ворошиловград» за мотивами однойменного роману Сергія Жадана на Сході”, – мріють організатори про наступну подію. Попередня – у Карпатах – їм більш, ніж вдалася.

 

Наталка ГОЛОМІДОВА