Олег В., аналізи та особливості університетського працевлаштування

Якщо ви надумаєте влаштуватися в універ викладачем, то перше, що від вас вимагатимуть, – довідку про медогляд. Щоб отримати довідку, треба отой медогляд таки пройти, здати аналізи і т.д. Щодо поліклініки, де те все здавати-проходити, вимог та умов нема. Державні медичні заклади цілком годяться (до речі, коли наші кандидати вирішили здавати аналізи, я чогось наївно подумала, що поїдуть вони в яку-небудь районну лікарню, де сама Уляна Супрун, яка теж туди приїде, власноруч братиме у них кров і все інше). Плюс необхідна довідка від психіатра. Вона – це окрема весела історія. Пригадую, як я її брала в Івано-Франківську: прихожу у поліклініку, біля віконечка реєстратури традиційна ранкова черга, уявляю, куди мене пошлють з моїм «мені тільки спитати», але ризикую і таки питаю у тих, хто ближче до омріяного вікна, чи можна спитати; питають, про що саме я хочу спитати, починаю пояснювати, що, мовляв, мені на посаду професора потрібна довідка від психіатра, що я здорова, але не знаю, де її брати і в кого; черга здивовано замовкає, хтось дивиться співчутливо на мене, хтось із сумнівом, що мені таку довідку напишуть взагалі, але пропускають і дозволяють спитати. Як виявляється, звичайні поліклініки таких довідок не видають, їх видають спеціалізовані заклади. До речі, того дня я таки потрапила і до лікаря-психіатра і довідку свою отримала.

Це я про що так довго? А про те, що держава турбується, щоб її майбутній цвіт нації виховували психічно здорові викладачі.

До речі, не думаю, що університет радо відчинив би двері перед викладачем із судимістю.

Довідками цей процес не обмежується. Якщо я хочу працювати у ВНЗ, я повинна, наприклад, провести відкриту лекцію. Це щось на зразок дебатів на «Суспільному»: аудиторія студентів, охочих подивитися на колегу викладачів і я біля дошки. Я повинна також показати, що можу запропонувати універу – це як передвиборча програма чи що.

Якщо місце на кафедрі буде одне, а нас, кандидатів, скажімо, двоє, то враховуватимуться наші науково-педагогічні здобутки: науковий ступінь, публікації, участь у конференціях, громадська робота, робота зі студентами. Рекламні проморолики та дописувачі в Інстаграм до уваги не беруться.

Вчені звання – це ще одна окрема історія. Тобі не дадуть ні звання доцента, ні професора, якщо ти не маєш закордонних стажувань, закордонних наукових публікацій, притомного рівня володіння іноземною мовою. Про це все мають бути довідки, сертифікати і т.д.

Переконана, що всюди є своя специфіка. Наприклад, ви не вступите до ВНЗ, не пройшовши ЗНО.

Але цієї специфіки нема тоді, коли справа стосується президента. Для цього потрібно так мало насправді. Тільки грошова застава, сяке-таке володіння державною мовою, ну, і вік відповідний. Все. Ні тобі довідок, ні тобі сертифікатів, ні тобі нічого того, що може підтвердити твою спроможність керувати державою.

А потім ми стенаємо плечима, мовляв, чого так і хто ці всі люди у списках кандидатів. На посаду професора їх менше, і не тому, що робота гірша – просто занадто багато вимог, легше вже на президента.

Не здивуюся, якщо наступні передвиборчі перегони, якщо ми до них доживемо, очолить Олег В. І прийдуть усі молоді і немолоді вовчиці-левиці, повиють на місяць і проголосують за кумира. А чого ж ні? Він файно співатиме гімн України. І англійську знає…

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!