«Оленяча шкіра» (2019)

Комедія

Режисер: Квентін Дюп’є

У ролях: Жан Дюжарден, Адель Анель, Альбер Дельпі, П’єр Джоммі, Лоран Ніколас

Імпозантний бородатий чоловік на ім’я Жорж купує у лахмітника куртку своєї мрії – старомодну, з бахромою, з натуральної оленячої шкіри. Як бонус він отримує не менш старомодну цифрову камеру, на яку, імовірно, повинен фіксувати моменти життя після щастя, яке звалилось на нього. Прибувши в невідому глушину, він відрекомендовується режисером і заводить дружбу з місцевою офіціанткою з куленепробивним обличчям. Завдяки щасливому збігу обставин, дівчина захоплюється монтажем і з задоволенням погоджується взяти участь у дебютному проекті Жоржа, підтримкою якого займаються якісь «продюсери з Сибіру». Сам Жорж тим часом поступово злітає з котушок – його любов до куртки, яка несподівано заговорює людським голосом, переростає в одержимість смертоносного масштабу.

Одну з найцікавіших програм Каннського кінофестивалю «Двотижневик режисерів» цього року відкрив фільм «Оленяча шкіра» – новий проект французького режисера Квентіна Дюп’є, який відомий у меломанській тусовці як французький електронник і діджей Mr. Oizo. «Оленяча шкіра», як і більшість інших проектів Дюп’є, балансує на межі жанрів: це водночас і дико смішна історія про чоловіка середніх років, і справжній трилер категорії «Б» з навмисно трешовим сюжетом і цілим набором карикатурних сцен насильства. Коли саме один жанр поглинає інший – незрозуміло. Загальний настрій стрічки, знятої в сепії, нібито з легким відтінком старовини, не змінюється до самого фіналу. Дюп’є не прагне відійти від обраної форми і вкотре фокусує свою увагу на неживих предметах, як уже робив в одному зі своїх найвідоміших фільмів «Шина» про, власне, шину-вбивцю, що вирізає людей на відстані.

У новій картині Дюп’є річ так само смертоносна, проте діє набагато обережніше від своєї попередниці, відмовляючись бруднити руки (або бахрому) в крові. Цього разу куртка підпорядковує своїй волі дурного чоловічка, який і радий надати своєму життю хоч якийсь сенс. Ніби між іншим, за завісою абсурдного гумору і купи мертвих тіл, ховається цілком злободенна екологічна тема – тільки ось подана вона занадто розкидано, та й складно у цій какофонії, навіть при великому бажанні, розрізнити хоча б пару серйозних нот.

Уже очевидна законсервованість Дюп’є у власній кінематографічної ніші не заважає йому шукати все нові і нові форми для самовираження, які «Оленяча шкіра» щедро пропонує глядачеві, раз у раз кидаючи виклик його морально-етичним принципам. На щастя, ті, хто вже давно знайомий із творчістю самобутнього французького режисера, будуть тільки раді таким експериментам на екрані. Решта теж не залишаться у програші: авторський почерк Дюп’є якщо і не справить великого враження, то, як мінімум, надовго осяде в пам’яті.

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!