Всесвітньо відомий оперний співак Павло Гунька, який нещодавно завітав до Івано-Франківська на запрошення провести майстер-клас для студентів кафедри академічного естрадного співу Прикарпатського національного університету, також презентував масштабний “Ukrainian Art Song Project” (проект «Українська мистецька пісня»).

 

Не бути номером, а паном

Батько всесвітньо відомого британського українця родом з Тернопільщини (с. Мужилів). У часи Другої світової його забрали на роботу до Німеччини, а після поневірянь по чужій землі він опинився в Англії, у Ковентрі, де й залишився жити, понад 40 років працював на заводі, що виробляв автомобілі «Ягуар». Там чоловік познайомився з англійкою, яка полюбила українську культуру, декламувала Шевченка і навіть керувала церковним хором у місцевій українській греко-католицькій церкві. Згодом у них народилися два сини – Стефан і Павло.

Павло з дитинства любив спів, співав у церковному хорі, а в 15 років вже керував ним. «Знанням української мови і я, і мій брат завдячуємо батькові. А ще дуже допомогло те, що я з дев’яти років співав у церковному хорі. У нашій родині дуже шанували й любили українську пісню, ця любов передалась і мені, – розповідає Павло Гунька. – Зараз я знаю сім мов. Головне було навчитися, як їх вчити, а далі пішло легше. Взагалі, це специфіка оперних співаків – знати мови, щоб співати твори в оригіналі».

«Якось тато покликав нас зі старшим братом Стефаном і сказав: «Хлопці, я ціле життя був номером – номер у концтаборі, номер на фабриці… І ніколи не був паном Гунькою. А ви маєте бути панами». Тато дуже хотів, щоб ми були адвокатами. І ми йому зробили такий подарунок», – згадує співак.

Чотири роки він таки пропрацював адвокатом, допомагаючи старшому братові, який і зараз працює за спеціальністю. «Мій учитель, диригент Ярослав Бабуняк, якось мені сказав, що адвокатів є багато у світі, а українських співаків – мало, – пригадує всесвітньо знаний бас-баритон. – Шість місяців існувала компанія «Гунька енд Гунька». Більше я витримати не міг. Стефан також мені казав: «Твоє серце не лежить до адвокатства. Мусиш іти співати».

 

Класична зброя

Визнання прийшло у 1995 році, коли Павло Гунька співав твір Бетховена «Фіделіо» на фестивалі в Австрії, який транслювали не тільки по всій Європі, а й навіть у Японії. Світові диригенти почули про співака, коли побачили його виступ по телебаченню, і почали запрошувати на роботу.

Павло Гунька зазначає, що по-справжньому його навчила співати румунка Марія Сандулеску. «Вдень я працював, а ввечері щодня по чотири години вона вчила мене співати. Було важко, але я знав, заради чого це роблю. Якби не вона, я би сьогодні не приїхав в Україну як відомий бас-баритон. А ще якби не моя дружина Лариса. Я їй завдячую багато в чому. Вона також українського походження. Її батько, як і мій, з Тернопільщини, мама – зі Стрийського району. Я б не встиг і співати, і займатися проектом «Українська мистецька пісня». Лариса всюди мене супроводжує. Коли я на репетиції, вона працює над цим проектом. Вона є координаційним редактором книжки до кожного диску, яку видано чотирма мовами», – розповідає Павло Гунька.

Він каже, що Україна багата на таланти, але, крім таланту, потрібно ще багато вчитися. «Талант потрібно скерувати в модельний спосіб, не тільки потрібно гарно співати мелодію, але й добре думати про значення слів. Тому на своїх майстер-класах я говорю про слово. Не про музику, голос, тільки про слово. Головні принципи хорошого співу – це вимова, яка має бути дуже виразною, і душа. Мелодії достатньо для поп-музики, але недостатньо для класики. Класика вимагає слова, нот, динаміки та відкритої душі», – наголошує співак.

Павло Гунька гордий, що в його жилах тече українська кров, і хоче, щоб всі українці також пишалися своїм походженням. Для цього їм потрібно осягнути і зрозуміти багатство своєї спадщини – історії та культури. Це, на його думку,  можливо тільки через класичну культуру – театр, балет, оперу, симфонічні та камерні оркестри. А особливо важливою зброєю для України сьогодні він вважає класичну (мистецьку) пісню.

«Протиукраїнська історія панувала в Україні декілька століть. Всі намагалися знищити українську мову. Радянська влада виділила багато грошей на народну культуру (хор Верьовки, ансамбль Вірського), всі знали про них, цілий світ. Але ніхто не знав про українську класику, українцям не дозволяли показувати її. Адже класика вказує на те, що така нація є інтелігентною, витонченою. Тому ми й зробили “Ukrainian Art Song Project”, щоб допомогти Україні. Українці можуть бути культурними людьми, як інші народи», – переконаний маестро.

Павло Гунька вважає, що у цей час важливо працювати з молоддю, яка, на жаль, надає перевагу легкій музиці, адже оперна класична пісня вимагає певних зусиль, змушує думати, а цьому потрібно вчитись.

«Мистецька, або класична, пісня кардинально відрізняється від народної. Це справжні шедеври музичного мистецтва, в яких геніально поєднуються текст поета, витончена музика композитора для сольного чи дуетного співу, а потім ще й виконавська майстерність співака. Тому так важливо підняти і репрезентувати світу саме цей несправедливо забутий пласт української музичної культури», – зазначає співак.

Цікаво, що до цього проекту Павло Гунька залучив понад сотню людей, які не є українцями і не знають української мови. Це і співаки, і музиканти, і музикознавці, які допомагають до кожної пісні зробити анотацію, щоб «відкрити двері» для кращого розуміння твору. Такий був задум, щоб саме «чужі» оперні зірки співали українську класику. Це Моніка Вічер, Ізабель Байракдарян (сопрано), Крістіна Шабо, Алісон МакГарді (мецо-сопрано), Елізабет Турнбул (контральто), Рассел Браун, Бретт Полегато (баритони), Бенджамін Батерфілд, Майкл Колвін (тенори), Роберт Гледоу (бас).

«Ми не брали українських співаків, щоб це не виглядало як «своє для своїх», а було українське – для світу. Виконавці-іноземці абсолютно по-своєму інтерпретують класичні українські твори, що робить їх справді унікальними», – акцентує Павло Гунька.

Окрім співаків, у реалізації проекту беруть участь піаністи Альберт Крайволт (головний концертмейстер Опери Торонто), Мія Бах, Серой Краджян, віолончеліст Роман Борис, флейтист Дуглас Стюарт. На дисках записана спадщина М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, а також твори галицьких композиторів Д. Січинського, В. Барвінського, С. Людкевича, С. Туркевич, А. Кос-Анатольського. До дисків додано буклети із передмовою про композитора, піснею чи віршем й коментарем не лише українською, а й англійською, французькою, німецькою мовами. Автори передмов і коментарів – відомі канадські музикознавці Дагмара Дувірак і Василь Сидоренко.

Фінансувати цей колосальний проект допомагає українська діаспора Канади, яка є найчисленнішою у світі (1,5 млн. осіб). Павло Гунька переконаний, що в Англії він би ніколи не отримав такої підтримки з проектом мистецької пісні, як у Канаді.

«Реалізацією цього знакового проекту маємо на меті допомогти українцям, та й не тільки українцям, зрозуміти, що Україна – не лише гопак і шаровари, вишиванка і вінок, а значно більше. Це особливо потрібно саме тепер, у надзвичайно важкий для України час, щоб про неї знали як про культурну націю», – наголошує співак.

Ірина БАБІЙ