Нещодавно на Снятинщині люди перекрили дорогу державного значення. Таким чином громада вимагала її відремонтувати. Це далеко не перший випадок протестного перекривання доріг. Але наскільки дієвим є такий метод та чи не порушується при цьому закон? 

Увірвався терпець

5 липня у селі Стецева люди з самого ранку перекрили дорогу і безперервно ходили по пішохідному переходу. До цього мешканці села готувалися заздалегідь. Кажуть, що роками зверталися до влади з проханням відремонтувати дорогу, але нічого не змінилося. Тож тепер їм увірвався терпець і вони оголосили безстрокову акцію, про яку попередили керівництво району.

Місцевий житель Микола Федоляк розповів, що декілька років тому люди вже навіть за свої кошти ремонтували дорогу. Скинулись, хто скільки міг, і залатали трохи ями. Втім відремонтувати всю дорогу власними силами неможливо, тож просять допомоги у влади.

Люди були налаштовані серйозно та запевняли, що готові перекривати дорогу навіть декілька днів. Якщо ж їх не почують, то пообіцяли через декілька днів перекрити дорогу вже у Снятині.

За словами пана Миколи, зазвичай у селі дуже інтенсивний рух. Цією дорогою їдуть в Чернівці, Коломию, Городенку, Снятин, Івано-Франківськ. До того ж, почалися жнива і через село регулярно курсують вантажівки із зерном. «Люди налаштовані серйозно. Це вже допекло, і дальше неможливо терпіти», – наголосив чоловік.

Ще один мешканець села Омелян Грицяк додав, що вже до того дожилися, що в село не може навіть нормально проїхати швидка чи рятувальники. Каже, що інакшого способу достукатися до влади не знайшли.

«За день до акції була зустріч з представниками районної влади і дорожників. Вони просили нас не перекривати дорогу і пообіцяли розпочати ремонт. Але нас вже стільки годували обіцянками, що ми не повірили в це», – підкреслив пан Омелян.

Незважаючи на перекриту дорогу, значних заторів у селі не було. Люди пояснювали, що у Снятині та Городенці поліція попереджає всіх водіїв про перекриття і перенаправляє транспорт об’їзними шляхами. Такого повороту подій селяни не очікували, тож це обурило їх ще більше. Заручником перекриття став автобус з польськими туристами. Вони пояснили, що їдуть до Румунії на міжнародний фестиваль та дуже спішать. Після тривалих переговорів їх таки пропустили.

Пьотр Вітащек був вражений прикарпатськими дорогами. Таких ям у своєму житті він ще не бачив. «Дорога дуже страшна, це катастрофа. Не знаю, як такі дороги ще існують. Для нас шок, що можна жити серед таких ям. Машини, напевно, треба дуже часто міняти. Це сором для влади району, яка не робить нічого для цих людей», – висловив своє враження поляк.

 

Ремонт буде

Сільський голова Стецеви Василь Личук став на бік громади. Він розповів, що десь два роки тому дорожники ремонтували цю дорогу державного значення, але ями залатали тільки за межами населених пунктів. Тому зараз тут ні пройти, ні проїхати.

«Швидка з району їде півгодини. Хіба це нормально? З Городенки по цій дорозі постійно їдуть багатотонні фури. Якщо зараз цю дорогу не відремонтувати, то її повністю розіб’ють», – аргументував голова.

Депутати сільської ради зверталися в районну та обласну раду, РДА та ОДА, Службу автомобільних доріг в області (САД) та до депутата Верховної Ради від їхнього округу. Нещодавно голові прийшла відповідь, що ремонт запланований, але на коли – невідомо.

Згодом до протестувальників приїхали чоловіки, які почали щось міряти. Представлятися і пояснити, що вони роблять, спершу довго відмовлялися. Згодом один представився інженером САДу Богданом Пасічником і розповів, що приїхав проводити замірювальні роботи, щоб скласти кошторис на ремонт.

«Я просив людей не перекривати дорогу, але вони не послухали. Ніде не виступають і все потроху роблять, а тут взяли і перекрили дорогу. Скрізь неможливо все за раз зробити, але стараємось. Зараз визначаємо, де буде ямковий ремонт, де суцільний асфальт. З коштами трудно, бо не можемо навіть центральну дорогу доробити. Але мені сказало керівництво, що гроші знайдуть і щоб я оцінював стан дороги», – розповів інженер.

Крім того, він зазначив, що САД буде просити співфінансування у сільської ради. Однак війт одразу сказав, що це неможливо. Мовляв, село не має великих доходів, тому ледве справляється зі своїми проблемами.

Також до гурту привели керівника філії Коломийської дорожньої експлуатаційної дільниці Василя Мельничука, який спершу не хотів ані представлятись, ані говорити з обуреними мешканцями. Він запевнив, що вже наступного дня тут розпочнеться ремонт. Спершу використають кошти, які є на підприємстві, а потім очікують на гроші від САДу.

 

Неспішність

А от районна влада на переговори не поспішала. Незважаючи на те, що дорогу перекрили ще о 7.00, чиновники приїхали до людей лише в обід. Перший заступник голови РДА Микола Пішак зазначив, що ця дорога державного значення перебуває на утриманні в САДу, тому її ремонт фінансується з держбюджету і район до неї ніякого відношення не має.

«Ми не маємо можливості пообіцяти, що район виділить кошти. Її має ремонтувати САД. Але ми хочемо, щоб у районі була стабільність, люди могли приїхати і збирати нормально врожай», – наголосив він.

Після довгих переговорів громада таки погодилася розблокувати дорогу. Можновладці, у свою чергу, пообіцяли наступного дня розпочати ремонт. Слово вони дотримали і 6 липня дорогу почали ремонтувати.

 Перекриття як крайність

Випадки з блокуванням доріг останнім часом не рідкість. Люди перекривають їх з різних причин. Це стало чи не єдиним дієвим способом достукатися до влади та привернути увагу до проблеми.

Наприклад, два тижні перекривали дорогу в Делятині, вимагаючи її ремонту. І таки добились свого – кошти на ремонт виділили. Після цього дорогу перекривали у Болехові, Надвірнянському, Рожнятівському, Рогатинському районах.

Але перекривають дороги не тільки тоді, коли вимагають їхнього ремонту. Нещодавно в Івано-Франківську активісти двічі перекривали вулиці, протестуючи проти забудови зеленої зони у мікрорайоні Пасічна. Зрештою, у міськраді створили обіцяну робочу групу, яка має перевірити законність будівництва.

Минулого року мешканці Драгомирчан чотири дні блокували трасу Львів – Мукачево, вимагаючи від депутатів скасувати скандальне рішення. Мова йде про те, що депутати сільради таємно розділили між собою та правоохоронцями ділянку, де мала б бути нова школа та стадіон. І рішення таки скасували.

У грудні 2017 р. учасники АТО перекрили дорогу в селі Остриня Тлумацького району через те, що для матері їхнього загиблого побратима влада купила квартиру, не придатну для життя. А у Старих Кривотулах на Тисмениччині люди вийшли на трасу у зв’язку з тим, що тут часто стаються аварії зі смертельними наслідками, і вимагали встановити світлофор.

«Галицький кореспондент» поцікавився, що думають з цього приводу депутати, громадські діячі та юристи.

 Тарас СЛУЧИК, громадський діяч:

– Якщо люди перед цим застосовували інші методи, наприклад, скарги, звернення, запити, зустрічі, обговорення, і це не діяло, то в них просто не залишається іншого виходу. Тоді вони перекривають дорогу. Як крайній спосіб впливу на владу це нормально. Якщо вона не готова вирішувати проблеми ще на початку, залучати людей до прийняття рішень, які впливають на їхню долю, то маємо такі наслідки.

Такий спосіб є результативним. Якщо влада не звертає уваги на прохання та пропозиції, то на перекриття дороги точно звертає. В Україні, на жаль, такий спосіб достукатися до влади є більш дієвим, ніж усі інші. Тобто люди вдаються до перекриття у безвиході.

Коли вони просто ходять безперервно по нерегульованому пішохідному переході, то це не є порушенням. Навіть якщо з формальної точки зору громада щось і порушила, то це є наслідком дій або бездіяння влади. Тобто саме вона спонукає жителів громади вдаватися до таких методів, а не навпаки.

 Сергій АДАМОВИЧ, депутат обласної ради:

– Я би розрізняв два види перекриття дороги. Перший – коли люди у відчаї блокують рух. Це відбувається на пішохідному переході і з обмеженням у часі. Такі акції я готовий підтримувати. Але коли у перекритті дороги замішана політика чи бізнес-інтереси, рух паралізують на тиждень, то це вже зловживання. Тобто права однієї людини закінчуються там, де починаються права іншої.

Просто важко знайти ту тонку грань, коли це роблять люди у відчаї і коли це кимось спровоковане. Як правило, у першому випадку такі акції нетривалі і слабо організовані. Якщо вчасно перевести такі акції у русло переговорів і мати добрих адвокатів, то можна досягнути успіху.

Я сам колись перекривав дорогу, коли протестував проти будівництва на вул. Мазепи, 35А. Але будинок таки збудували, а потім його жителі ще протестували і вимагали присвоїти йому поштову адресу.

 Василь ПОПОВИЧ, депутат обласної ради:

– Якщо ситуація безвихідна і громаду ніхто не чує, особливо влада, то перекриття дороги – це дуже добрий і дієвий спосіб. Наприклад, у Делятині люди таки добилися свого, і дорогу почали ремонтувати.

Зазвичай, перекриття дороги критикують водії, яким це створює незручності. Однак ці незручності тимчасові. Я, наприклад, також перекривав дорогу. Але це була інша ситуація, бо я протестував проти дій центральної влади. Проте це все одно дуже дієвий метод, особливо, коли погрожувати перекрити залізничну дорогу.

Як би там не було, перекриття дороги – це мирний метод. Коли в країні багато людей мають військовий досвід і застосовують мирний метод, це ознака громадянського і демократичного суспільства.

 Ігор ФРІС, юрист:

– Я кардинально проти перекриття доріг. За це передбачена кримінальна відповідальність у рамках ст. 279 ККУ. Зараз перекриття доріг уже стало звичним явищем. Якщо таке стається, то це призводить до анархії. Задовольняючи право одних осіб, права інших обмежують. Тому й передбачена навіть не адміністративна, а кримінальна відповідальність за це. Законодавець зазначає, що це дуже сильно шкодить суспільним правовідносинам, тому захищає їх.

На мою думку, перекриття до нічого доброго не призводить. Хоча якщо подивитися на блокування дороги в Делятині, то влада пішла на певні поступки, хоч до цього можна було й не доводити ситуацію. Люди просили прийти до них на переговори, але їх ігнорували. Їм сказали, що грошей немає, але вони показали, що є.

Однак у будь-якому випадку це не вихід і не спосіб задоволення інтересів суспільства. Треба знаходити баланс і контролювати його. Ці функції має виконувати держава. Вона якраз існує на межі балансу, коли люди готові виконувати закони, але мають отримувати за це соціальні блага.

Наталя ДЕРКЕВИЧ