Після балу

Традиція проводити бали завжди зводила мене з розуму. Є якийсь особливий блиск, щось високе і чарівне в тому, щоб одягнути сукню, взяти під руку партнера у фраку і вальсувати, чуючи навколо лише ніжний жіночий сміх, тихі розмови, музику симфонічного оркестру, ловити на собі захоплені погляди і відчувати себе королевою вечора. Тому «Галицький бал», який щоосені збирає гостей в Івано-Франківську, – це щось унікальне. Подія, не схожа на інші, вечір, що створює настрій.

По факту, воно мало б бути саме так. Насправді ж виховані класичною літературою і голлівудськими кінострічками люди все ж уявляють такі світські події, м’яко кажучи, дещо по-різному.

Бал з року в рік збирає разом студентів, відомих людей, представників влади, безнадійних романтиків та впевнену в собі еліту. Та ще минулого року мене зацікавило, чому люди, які не пропускають таких подій, все ж умудряються пропустити повз вуха інформацію про те, якою вона має бути – справжня леді у бальній сукні, та яким має бути він – справжній джентльмен? Всіх гостей «Галицького балу» попередили про дрес-код: бальні чи вечірні сукні – для жінок, фраки чи смокінги – для мужчин. А в результаті там було все, лиш не те, що потрібно.

Перш за все, про жінок. Прекрасні створіння, заради яких протягом усієї історії і збирали бали, щоб насолоджуватися з ними у танці. Спостерігаючи ж збоку за балом в Івано-Франківську, вгадувалася проста жіноча логіка: подія елітна, отже, має бути блиск. У всьому! Багато! Дуже багато блиску! Минуло не менше, ніж півгодини, поки очі звикли до мерехтіння кольорових стразів, камінців, блискіток повсюди – на сукнях, сумочках, взутті, у волоссі, прикрасах…

Можливо, яскраву жінку, за якимось неписаним і малозрозумілим мені правилом, і має бути видно, за кілометр, а краще – за два. Але хіба ж для цього треба одягати щось разюче, прикрашене пір’ям та камінням розміром з горошину, шлейфами і бантами в горошок та вплітати у волосся квіти?!

Ще більше на балах дивують «наречені». Цьогоріч я побачила більше десятка красунь у білосніжних весільних сукнях. Для кожної жінки це, безумовно, хвилюючий момент – вперше одягти весільну сукню. Але вперше, напевно, краще одягнути її саме на весілля. Бо наївно йти у цій сукні на бал з надією одразу після нього потрапити під вінець! Не потрапите, чесно, це працює не так.

Також у залі особливо впадали в очі «короновані». Це як же потрібно любити себе, аби на люди одягати корону?! Виявляється, можна і, мабуть, навіть треба, бо таких «королев краси» і «юних принцес» було немало. Найвишуканіші також хизувалися цікавими і складними зачісками, а дехто просто розпустив коси. Це моветон, але вже нехай. Аби не заважало у танці.

Були і такі, що керуються правилом: чим менше – тим краще. Але, на превеликий жаль, не менше шику, а буквально менше сукні й більше тіла. На противагу нареченим у пишних сукнях, панянки майже без суконь виглядали не менш спокусливо, хоча теж прийшли явно не на бал.

Зіпсувати враження про дрес-код на балу змогли навіть чоловіки. «Та облиш, як можна зіпсувати чорний смокінг?» – спитаєте ви. Чесно, я в шоці, але можна. По-перше, тим, що далеко не завжди це чорний смокінг. Частіше то срібний костюм з випускного. І не важливо, що він з нього виріс. Його вибрала мама, а мама сина любить! Я теж люблю, будь ласка, зніми це! По-друге, це вже класика: не до місця підібрані шкарпетки і обов’язковий атрибут – жіночий клатч у руках чоловіка. Хоча під вагою численних стразів і воланів ще й блискуча сумочка, можливо, була б зайвою – краще віддати її партнеру.

Насправді, на «Галицькому балу» було багато неперевершених людей, на яких любо глянути. Та все ж від побаченого захотілося випити. О, фуршет на балу!

Мушу зазначити, що я ще ніколи не наминала олів’є у такому розкішному вигляді, навіть на Новий рік! Зважаючи на те, що програма насичена і музика чудова, певно, було вирішено не акцентувати увагу на застіллі, бо ж хто приходить на бал їсти?

Але біле вино у пластикових скляночках, пісочне печиво і корзинки з олів’є – це вже було занадто. Панянкам пасував би келих ігристого, а доводилося вести розмови про високе з пластиком у руках. Ну, а шо?.. Так, по-простому, головне, що всі випили й поїли.

До слова, я бачила все: короткі сукні, відкриті сукні, весільні сукні, вирви-око-яскраві сукні, замалі костюми, завеликі піджаки, бойовий макіяж… На жаль, мало хто дотримався дрес-коду та етикету відповідно до події, а ще гірше – багато хто явно почувався там некомфортно. Мабуть, однозначно похвальне бажання залучати людей до прекрасного мало б супроводжуватися також певними уроками. Важливо, звісно, вміти танцювати. Та те, як треба виглядати і як тримати себе на балу, також знати просто необхідно.

Так все ж «Галицький бал» – прекрасна подія! Красива і благородна. Адже зібрані на ньому кошти йдуть на благодійність. І саме через доброчинну складову, впевнена, бали будуть ставати з кожним роком кращими, а гості вишуканішими. І всі будуть почуватися на них чудово.