«Платформа» (2019)

Трилер, жахи, фантастика

Режисер: Гальдер Гастела-Уррутія

У ролях: Іван Массаге, Zorion Eguileor, Антонія Сан Хуан, Еміліо Буале, Alexandra Masangkay

Горенг прокидається в кімнаті з бетонними стінами. Зверху і знизу, прямо по центру – прямокутні діри, що ведуть на різні рівні в’язниці. Кожного дня до героїв, які перебувають на 48-му ярусі, спускається платформа з їжею. Точніше, з недоїдками, залишеними після трапези на попередніх 47 поверхах. Через кілька хвилин ця платформа опускається, щоб у тих, хто перебуває нижче, була можливість поласувати обгризеними кістками і крихтами. Так великий шведський стіл, спорожнілий ще на чверті шляху, добирається до останнього рівня. Горенг з його сусідом Трімагасі на цьому місці має перебувати місяць. Потім їх відправлять на інший, можливо, абсолютно не придатний для життя ярус.

Горенг – наївний ідеаліст, який вирішив не жити за жорстокими правилами Дірки (так називається в’язниця), – свого роду місцевий лицар сумного образу, але не більше. Всі його комічні риси обмежуються лише тим, що він добровільно пішов на піврічне ув’язнення, щоб отримати бажаний подарунковий сертифікат (а ще, мабуть, щоб кинути палити).

«Платформа», швидше, має більше спільного із твором Сервантеса – народною пафосною трагедією «Нумансія», що оповідає про спробу римлян захопити іспанське поселення. У фіналі, коли стає ясно, що поразки не уникнути, місцеві жителі, які героїчно вистояли кілька років облоги, здійснюють масове самогубство. Так, «Платформа», що розгортається в рамках всього декількох декорацій, сама грає швидше на території драми, ніж епосу, і задіює пафосні сентенції про свободу і шок-контент з ефектними вбивствами. Хоча протистояння тут іншого штибу. Класична боротьба людини і системи, волелюбної, гуманної особистості і агресивного середовища. Кожен новий рівень диктує свої правила. Живучи на перших п’ятдесяти ярусах, можна дозволити собі наїдатися досхочу і не турбуватися про завтрашній день. Але варто опинитися на поверхах нижче, як починаються проблеми. Голод перетворює людину на розважливого звіра, готового холоднокровно з’їдати напарника по шматочках. Втім, і привілейоване становище не завжди таке безгрішне: потрапивши на перші яруси, багато людей стають цинічними егоїстичними свинями, байдужими до обділених.

Зміст «Платформи» страшно простий: в’язниця – модель сучасного суспільства, яруси – чітка суспільна ієрархія, де є бідні і багаті. За тим лише винятком, що через місяць перші можуть легко помінятися місцями з другими. У «Платформі» засуджують споживацтво і суспільство споживання (Трімагасі потрапив до в’язниці, тому що схибнувся через рекламу ножів і випадково вбив людину), капіталізм і істеблішмент при ньому (на головному ярусі якийсь мужичок у дорогому костюмі вичитує кухарів за волосину в їжі), але при цьому не виступає з чітким політичним меседжем. У момент, коли Горенг вирішує влаштувати революцію і спуститися до нижнього рівня, зберігши платформу або принаймні якусь страву з неї неторканою, він бачить деградацію мешканців нижніх ярусів. Врятувати таку систему неможливо, та й комуністів, як каже Трімагасі, на верхніх поверхах не люблять. Єдине рішення – метафоричний акт непокори, акція, якщо завгодно. Наприклад, доставити на нульовий поверх, куди платформа летить після кожного обходу, неторкнуту тарілку з панакотою.

Революційний пафос підноситься над критикою системи. Програми немає, є голі кулаки, гарячі серця і загострене почуття справедливості. Повстання буде жити, поки його учасники зможуть холоднокровно вбивати кожного, доторкнувшись до священного столу. У той же час тут Гальдер Гастела-Уррутія робить кілька застережень. По-перше, як стверджує один із мудреців на нижніх поверхах, не варто забувати про силу слова. І тільки якщо голодні нелюди відмовляються приймати правила революції по-доброму, можна розквасити їм мізки сталевими прутами.

Так, розпочавшись як одна велика алюзія на суспільство, «Платформа» йде мало не шляхом революційної поезії (крім центрального образу Дірки, весь фільм поцяткований метафорами, рефренами і усвідомленими повторами), а потім сходить на біблійну символіку. Для герметичного трилера в дусі злощасного «Куба», з яким кіно, напевно, будуть порівнювати не один раз, це рішення не найоригінальніше і, певною мірою, вже не актуальне. Але є в «Платформі» цінне відчуття простору, страх перед замкненими приміщеннями, стінами як фізичними, так і ментальними, що розмежовують все буття. Переживемо те, що знову в усьому винна абстрактна корпорація, переживемо антикапіталістичні настрої в жанрі – лише б безповітряний вакуум куба знову викликав у нас дитячі страхи перед невідомим. «Платформа» нібито викликає.

ФЕЛІНСЬКИЙ

 

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!