Побити Бога

Розписали каплицю матюками, відламали голову Богородиці, понищили розп’яття, порвали Євангеліє… Вандали ніби полюють за святинями. Хто зважується на таке і найголовніше – навіщо?

Фанатики не мають конфесії

Наприкінці листопада у селі Верхня на Калущині невідомі понищили каплицю. Вони пошкодили руку статуї Ісуса: відламали кілька пальців і кисть. 

вандалізм у селі Верхня

У 2018-му в Івано-Франківську на вулиці Декабристів вандали понищили стіни каплиці, обписавши її матюками.

Отець-василіянин Порфирій Шумило пригадує, як у 2010 році в Івано-Франківську розгорнулася ціла детективна історія через те, що невідомий зловмисник регулярно завдавав шкоди каплицям на території монастиря Царя Христа отців-василіян та розташованої поруч ЗОШ №15. Вандал пошкодив фігури Діви Марії (відбив половину обличчя та кисті рук) і Матері Божої з дитятком Ісусом (повністю зніс обличчя дитятка Ісуса та верхню частину голови Богородиці).

Віряни обладнали каплиці не тільки замками, але й камерами спостереження, завдяки яким вдалося впіймати зловмисника. Вандалом виявився психічно хворий іванофранківець, який відпрацьовував на скульптурах… боксерські удари. До речі, його мама, парафіянка церкви Царя Христа, до останнього не могла повірити, що син накоїв таку біду.

Священник архикатедрального собору Воскресіння Христового Іван Жук пригадує монастир святого пророка Іллі у Дорі, що згорів у 2014-му. Це була пам’ятка архітектури початку ХХ століття. Священник переконаний, що пожежа була наслідком підпалу.

Він розповідає також про випадок вандалізму в одному з сіл Прикарпаття. Зловмисники вночі вдерлися в церкву, не взяли нічого, але залізли в кіот, витягнули хліб для причастя, розсипали його і потопталися. «Це найстрашніший вандалізм, який тільки може бути, – каже Іван Жук. – Адже немає нічого вищого за Святі Тайни, над якими хулігани нахабно поглумилися. Фактично вони потопталися по Богові».

Випадків вандалізму вистачає не тільки на Прикарпатті. У 2018-му біля тернопільської дитячої лікарні вночі камери відеоспостереження зафіксували молоду жінку, яка ламала кущі квітів біля каплички, вкрала вазон і вазу, що були всередині каплиці. А наостанок штурхнула фігурку Богородиці, залишивши відбиток свого брудного взуття на спині статуї.

Торік трапився ще один випадок вандалізму на Тернопільщині. У ніч на Благовіщення на Божій Горі невідомі понищили каплицю: вибили вікно, взяли престольне Євангеліє і порвали його. Від рук зловмисників постраждала і печерна церква, яка розташована поруч. Там порізали і побили ікони та зробили сатанинські написи. Вандалом виявився психічнохворий чоловік, який тимчасово жив у селі неподалік Божої Гори.

Торік у місті Винники на Львівщині на плиті біля фігури Божої Матері хтось намалював червоною фарбою радянську символіку. А скоїв це 36-річний місцевий житель – в пам’ять про батька, який був патріотом Радянського Союзу.

На Черкащині торік на Водохреща вандали пошкодили гіпсове розп’яття. Хуліганами виявилися двоє молодих громадян США, які скоїли це, будучи напідпитку. Взагалі цьому розп’яттю не дуже щастить. Його встановили в 2013 році на честь 1025-ліття Хрещення Русі. Однак християнська святиня розташована неподалік могильного комплексу цадика Нахмана і місця традиційного омивання хасидів, що здійснюється на святкування Рош Ха-Шана. Тож уже кілька разів якісь вандали оскверняли скульптуру написами, розбивали і навіть підпалювали хрест.

Парох верховинського села Криворівня Іван Рибарук згадує – коли вчився в франківській семінарії, якось уночі група сатаністів просто під вікнами закладу палила перевернутий хрест. Семінаристи вибігли гасити, а сатаністи втекли.

Також на початку 1990-х священника дуже обурювали безглузді міжконфесійні міжусобиці, котрі нерідко проявлялися у формі вандалізму. Однак займалися цим лише релігійні фанатики. Греко-католицькі фанатики сварилися з православними через кількість цвяхів, якими прибили Ісуса до хреста. Перші ламали ноги фігуркам Ісуса, накладали одна на одну й прибивали одним цвяхом – бо саме так начебто правильно. А православні фанатики розбивали по каплицях фігурки Богородиці чи Ісуса, які були із зображенням серця – бо в православній традиції серце ніколи не малюють і не зображають на статуях. «Фанатики не мають конфесії, – каже Іван Рибарук. – Їм усе одно, кого відстоювати – аби лише боротися проти чогось». 

До речі, вандалізм трапляється навіть з боку духовенства. Іван Рибарук розповідає про священника з Криворівні, який у 1970-х роках повикидав з церкви всі ікони, котрі написала і подарувала йому відома гуцульська художниця Параска Плитка-Горицвіт. Чому повикидав? Бо ікони – не канонічні. Параска потім пороздавала ті ікони людям.

порване Євангеліє

Не осуд, а діалог

Священники кажуть, що на Прикарпатті випадки осквернення святинь трапляються доволі рідко, однак майже кожен зміг пригадати щонайменше одну-дві такі історії. Проте у головному управлінні національної поліції в Івано-Франківській області повідомили, що за останніх п’ять років на Прикарпатті офіційно зареєстровано лише два випадки осквернення релігійних святинь.

Перший трапився ще в 2015 році на Снятинщині, коли вандали обмалювали фарбою стіни будинку релігійної організації Свідків Єгови. Кримінальне провадження у цій справі закрили через відсутність в діях правопорушників складу кримінального злочину.

Другий випадок стався у березні 2019 року на Калущині – священник звернувся в поліцію, розповівши, що вночі хтось написав нецензурні слова на стінах храму. Цю справу направили до суду. 

Часто вандалами виявляються або психічнохворі, або фанатики, котрі категорично не сприймають інші релігійні погляди, або ж адепти сатанинських груп, які виконують певні ритуали. А як щодо решти? 

вандалізм у Винниках

«Людська гордість і зухвальство – дуже часті мотиви вандалізму, – каже Іван Жук. – Вони намагаються насміятися з Господа».

Священник Володимир Гринишин під час своєї служби капеланом на фронті не раз чув від хлопців: «Ну, і де твій Бог? Я в такого Бога не хочу вірити». Вони були люті і розчаровані.

Однак, аби вчинити святотатство, людина має бути не лише озлобленою. Коли нема духовного фундаменту і розуміння причинно-наслідкових законів, натомість є невігластво, а гнів вщерть засліплює і нема кого зробити винним, декотрі згадують про Бога, проклинаючи Його у всіх своїх нещастях. Хтось із них таки зважується на кардинальні дії, аби вилити всю свою лють.

потрощена капличка на Закарпатті

«Така людина однозначно повинна мати якусь образу або на Церкву, або на Господа, – кажуть засновники відеоблогу «IZI – Іти за Ісусом», семінаристи Петро Рабський і Іван Зубрицький. – Причиною може стати різне: втрата близької людини, майна, якась важка хвороба…»

«Люди хочуть мати Бога як швидку допомогу, – додає Володимир Гринишин. – Але вони чомусь не пам’ятають, скільки разів самі допомагали іншим у своєму житті. Можливо, тому що це бувало вкрай рідко».

Семінаристи-відеоблогери вважають, що більшість вандалів – це люди зі зраненою душею, які таким чином кричать про свій відчай чи біль і дуже потребують допомоги. Таким потрібен не осуд, а діалог, духовна розмова. Якщо людину просто відкинути, то рана тільки збільшиться.

Володимир Гринишин додає, що святотатство буває і несвідомим. Наприклад, коли у газеті публікують зображення Ісуса чи Богородиці, а людина потім ту сторінку використовує для різних побутових потреб: підставити під посуд, застелити підлогу тощо. Це теж певною мірою зневага. Часто буває, що люди мають вдома багато образків і не знають, куди їх подіти – так вони і валяються по кутах. Володимир Гринишин радить принести непотрібні образки до церкви, а якщо дуже ліньки чи вони вже в поганому стані, то треба просто спалити.

 «Одного разу люди не знали, що робити зі своїми невеличкими гіпсовими фігурками Ісуса і Діви Марії, які вже були побиті в кількох місцях, – продовжує священник. – Я сказав, аби приносили до нас у храм – коли був черговий похорон, ми дали ті фігурки гробарям, і вони закопали їх на цвинтарі».

Доведеться відповідати

У коментарях під онлайн-новинами про нищення святинь користувачі називають вандалів нелюдами і пишуть, що переважно це роблять обкурені «травкою» чи під дією алкоголю. У будь-якому разі більшість коментаторів переконані – за все доведеться відповідати перед Богом.

«Такі люди закінчують своє життя недобре», – каже Іван Жук. Священник добре пам’ятає, як ще в дитинстві став свідком одного дива. У його рідному селі на Львівщині комуністи хотіли завалити каплицю. Партійці з міліціянтами пригнали важку техніку, обмотали капличку грубим буксирувальним тросом, котрим тягають танки. Але троси рвалися, немов ниточки. Причому каплиця була вже така нещасна, що двоє чоловіків могли б її звалити, просто міцно впершись. Святиня таки вистояла ціла і неушкоджена, а її нападників спіткала нелегка доля. Одного з тих комуністів задавив трактор, іншому – машина перебила ноги.

Відламати руку Богородиці – далеко не такий самий гріх, як просто розтрощити, наприклад, лавку. Отець Порфирій пояснює, що нищення сакральних речей несе за собою в рази більшу відповідальність і наслідки, адже це зовсім інший рівень. Скоюючи такий злочин, людина зачіпає значно глибші пласти своєї душі.

понищена каплиця на вул. Декабристів у Франківську

Чудотворна ікона в Соборі Божої Матері, що в селі Погоня на Тисмениччині, свого часу стала мішенню для п’яного енкаведиста, який залетів у храм і почав стріляти по іконах. Тоді й прострілив чудотворний образ Богоматері. Але розплата за таке варварство не забарилася. Коли він повертався на місце служби (а це було взимку), машина, підстрибнувши на замерзлому ґрунті, скинула того солдата на землю, і він зламав руку, якою стріляв.

Володимир Гринишин пригадує ще один випадок, який трапився теж за радянських часів на Богородчанщині. Один із місцевих поборників християнства вирішив поглумитися над придорожнім хрестом із розп’яттям. Чоловік спиляв Ісусові ноги. Того ж дня він не дійшов додому. Вандала збила автівка. Аби врятувати життя, чоловікові ампутували ноги вище колін.

«Так, каплиця – це не Бог, – каже Володимир Гринишин. – Але вона Його символізує». 

Наталя МОСТОВА

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!