Про футбол під іншим кутом

Футбольний світ України з цікавістю чекав на «велике галицьке дербі» – зустріч команд франківського «Прикарпаття» і «Карпат» зі Львова, яка відбулася днями в Івано-Франківську на стадіоні «Рух» і закінчилася влаштованим фанатами побоїщем.

Для мене, нефутболіста, цей матч почався задовго до його спортивного старту. А з того моменту, як до атовців звернулися з проханням забезпечити додатковий щит безпеки. Як наслідок, мій чоловік – голова ГО «Обласна спілка учасників АТО» Андрій Долик кинув клич серед своїх, і о 16.00 біля стадіону «Рух» зібралися хлопці зі спілки, самооборонівці та представники УДА. Зауважу, що потім всі відіграли свою роль в цій історії.

На той час Франківськ уже лихоманило: футбольні хулігани зі Львова вже були у місті і були явно заряджені на справжній «двіж». «Хто ми? – Леви!» – гуділо і в середмісті, і в парку. Звідкись збиралися чутки про їх пересування і невеликі зіткнення…

Моє «галицьке дербі» відбулося якраз в тому місці, де матч перетворився на бій – біля сектора фанатів «Карпат», разом з хлопцями зі Спілки учасників АТО, Самооборони і Муніципальної варти.

Напруга була шалена, львівські фанати підтримували свою команду дуже активно: з трибун лунали традиційні кричалки, сирени, барабани, співи. Крім того, звідти постійно летіли «петарди», димові шашки, скляні предмети, каміння. Після першого голу у ворота «Карпат» риторика дещо змінилась, кричалки стали агресивними на кшталт «ВАМ КІНЕЦЬ» (перефразовую, бо нецензурну лексику на «нервовому» футболі ніхто не скасовував).

Згодом посланець від львівських фанатів підійшов до групи атовців і, уточнивши, хто ми, чи справді воювали, виразив позицію від львівської групи підтримки: «Ми проти вас нічого не маємо, франківці – чудові люди, ультраси з повагою ставляться до бійців, вас ми чіпати не будемо, але наша команда – «…», наша ціль – вони, а за такий футбол вони поплатяться!»

Далі адреналін почав виливатися з їх трибуни: хлопці роздягалися до пояса, грали м’язами і кидали в бік поля звуко-шумові та димові засоби ще активніше. До трибун, незважаючи на небезпеку, підходили парламентери з числа атовців і просили вболівальників втихомиритися, але тут сталося те, що сталося, – другий пропущений гол!

Після цього фанати рвонули з трибун в бік поля, а на випередження їм – загін поліції зі спецзасобами. Матч довелося призупинити. Поміж поліцією і фанатами живим щитом стали атовці і самооборонівці, які намагалися примирити дві сили. Далі було справжнє побоїще. Напругу зняли франківські трибуни, де фани почали виконувати гімн України. Згодом лідер львівських футбольних хуліганів дав команду повертатися на трибуну. Далі від львівських гостей прозвучала умова: забрати поліцію, а залишити тільки атовців, так фани обіцяли дотримуватися порядку. Під скандування «Слава воїнам АТО» за півгодини матч продовжили. І на останніх секундах «Карпатам» все-таки вдалося забити гол престижу…

Як результат, Франківськ засудив дії футбольних хуліганів. Проте я маю інший погляд. Якщо перефразувати відому приповідку, то варто розуміти: футбольний клуб без фанатів – як село без церкви і попадя без сраки. А футбольним фанатам дозволяється як коронувати своїх кумирів за гарний футбол, так і розвінчати – за невдалу гру.

Останнім часом «Карпатам» не особливо щастить, а програш «Прикарпаттю» – це удар по репутації, бо програли команді з суттєво нижчими рейтингами. На цей матч чекали дуже довго. Всі знали, що львівські хулігани відомі своєю агресивною поведінкою. Тому ніхто й не сумнівався, що за погану гру вони будуть закидати чимось поле, і це будуть, мабуть, не карамельки.

Зауважу, що з початком війни ультраси всіх клубів об’єдналися в позиції змінити політику «хуліганства». Вже немає традиційних бійок між фанатами різних клубів – «махачів». Але ж ультраси є ультраси! В бік поліції звучали образливі вигуки, у відповідь поліціянти гамселили їх кийками і словесно відправляли в АТО, мовляв, щоб там проявляти свою прудкість.

На жаль, мало хто розуміє, що саме на таких законах і побудоване футбольне шоу: спорт має бути на полі, а на трибунах – навколоклубні фанатські баталії. Бо ж футбольне хуліганство – це окрема субкультура і, певною мірою, агресивне мистецтво.

Може, львів’яни й перегнули палицю, зірвавши матч, але правда завжди десь посередині.

До честі ультрасів додам, що серед добровольців знаю багатьох з руху футбольних хуліганів. Зрештою, Андрій Долик, колишній лідер франківських футбольних фанатів і екс-футбольний хуліган, виступив у ролі миротворця на цьому матчі, який залишиться в історії українського футболу як «скандальний».

Дякуємо всім, хто не побоявся стояти в «сірій зоні» біля роздраконеного натовпу фанатів! Бо матч, де «Карпати» знову програли в футбол», був шаленим та нервовим.

Фото Тараса Волошина