Пройти тест на ВІЛ

Уперше в житті здавати тест на ВІЛ я зважилась після інтерв’ю з психологом Радиславом Петрівим. До цього часу вважала, що ніколи не відноситиму себе до групи ризику. Насправді все не зовсім так.

Спочатку я не відчувала страху перед здачею тесту, радше азарт. Цікаво було, як саме проходить процедура. Через кілька хвилин з’явилась вже перша невпевненість.

Приблизно півтора року тому зі мною трапився доволі неприємний інцидент в одному із салонів краси у центрі Чернівців. Зараз похід до манікюрниці став чимось звичним для прекрасної половини, але для мене він міг навіть стати фатальним. Поспішаючи на важливу подію, я довірилась тоді майстру, якого бачила вперше в житті. Вона люб’язно погодилась зробити манікюр, хоч її робочий день вже закінчився. Загалом нарікань на результат не було. Я навіть бачила, як майстер витягувала інструменти із кварцевого стерилізатора. Вважала, що тоді цього достатньо для безпечного манікюру. У процесі роботи все ж були порізи, але незначні.

Всього через кілька днів після процедури мій великий палець на лівій руці розпух. На це я не звертала особливої уваги. Щоб усунути незручність, пішла шукати поради в Інтернеті. На одному з ресурсів переконували, що сольовий розчин зніме все, як рукою: раз – і нема проблеми. Але з кожним днем мій палець виглядав все гірше.

Через тиждень мук я вирішила звернутися в одну із приватних клінік Івано-Франківська. Один із лікарів, побачивши палець, ще біля рецепції сказав, що його треба негайно оперувати.

Саме хірургічне втручання тривало близько десяти хвилин, але якщо підсумувати, то через невдалий похід у салон краси мені довелося витратити сили, нерви, здоров’я та чимало грошей. Ще кілька тижнів по тому доводилося міняти по кілька разів на день пов’язку, а це не дуже зручно робити на роботі чи будь-де.

Багато скажуть, що це їх не стосується і з ними ніколи не ставалося неприємностей у манікюрних салонах, але всі ми по кілька разів на рік відвідуємо перукаря, який може поранити, скажімо, чоловіків бритвою, дехто ходить косметолога, який одного разу випадково знехтує правилами гігієни, хтось може поранитися просто на вулиці об невідомі предмети. Це все повсякденні ризики, які можуть мати наслідки.

Вже дорогою до реабілітаційного центру «Захід Шанс», що на вулиці Довгій, я по кілька разів подумки не могла відповісти собі на питання: що зміниться, коли скажуть, що відтепер я житиму з ВІЛ-позитивним статусом? Як відреагують рідні та друзі? Чи зможуть мене сприймати, як і раніше, у колективі? Чому я? Кілька разів я готова була навіть передумати, але… Підійшовши вже до дверей центру, я повернулась і дві-три хвилини постояла біля найближчої автобусної зупинки, потім купила у супермаркеті пляшку води. Якби не справи і робота, хто знає, скільки б я ще так крутилася біля входу і чи зайшла б усередину.

Вже на порозі реабілітаційного центру подумала, що результати отримаю десь у понеділок чи у вівторок, а до того часу помиратиму від здогадок. Але помилялась. Процедура тесту проходила так: спочатку працівник центру обробив безіменний палець спиртом, потім стерильним скарифікатором проколом його. Кілька крапель крові потрапили у маленький отвір швидкого тесту, який вже за п’ятнадцять хвилин показав результат на смужці. У мене – «негативний».

Насправді тест на ВІЛ, на мою думку, – як похід до стоматолога: не варто відкладати, щоб не стало гірше. Він не такий вже й пекельно болючий, але водночас допомагає все обміркувати та замислитися над чимось справді важливим. Варто усвідомити, що від багатьох речей у житті ми не застраховані, але змінити життя на краще – спробувати треба.

Марія ГРИЦКІВ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!