Кажуть, хто високо літає, той низько падає. Можливо, якщо йдеться про пиху. Та коли говоримо про найвідважніші мрії та чисте серце, яке готове до звершень, то страх падіння не лякає. Івано-франківський військовий Андрій Вовчук із позивним Вовк уже третій рік їздить воювати на передову. Але також багато часу проводить на цивілці, де ніяк не може всидіти на місці: і грантові проекти вчиться писати, і основи підприємництва штудіює, і правду в рідному селі відстоює, і переробку пластику хоче організувати…

Тато має повернутися

У 2014-му Андрій після служби в транспортній міліції перейшов до армії – там більше бачив свою потрібність. Добровільно вступив на контракт у 4-й батальйон оперативного призначення Національної гвардії «Крук». Після демобілізації побратимів далі продовжив службу в складі військової частини 1241. Пройшов не одну гарячу точку, зараз разом із побратимами тримають другу лінії оборони в районі міста Щастя. Каже, що жодного разу не пошкодував про свій вибір – багато вдалося зробити, і переконаний, що значно більше всього ще зробить.

Вовк упевнений, що війна його майже не змінила. Важко було тільки перший рік. Ні, не через адаптацію до постійної небезпеки і ризику, до цього Андрій ще на роботі звик. Складно було думати та усвідомлювати, що знайомих людей вже немає. Попри це, Вовк і досі переконаний – життя прекрасне.

«Я звик до руху, до ризику, – продовжує військовий. – Ще до війни, коли працював у спецпідрозділі міліції «Титан», щодня займалися супроводом і охороною грошових коштів та цінних паперів. Тож кожного разу це був наче бойовий вихід, який став моїм стилем життя».

«Коли наш тато в АТО, ми з сином узагалі не дивимося телевізор, – каже дружина Наталя. – Так значно спокійніше». 12-літній Юліан наголошує, що не хоче дивитися на стрілянину, бо знає – тато обов’язково має повернутися живий і здоровий.

На пенсії не відпочиватиме

Від депресії і апатії воякові допомагають три рятівні кола: сім’я, робота і громадська діяльність. Андрій уже багато років живе в селі Драгомирчани, що в Тисменицькому районі. Дуже вболіває за справедливість і добробут села. Не боїться виступати на захист громади. Наприклад, торік улітку Андрій із дружиною активно підтримували односельчан у протесті.

Жителі Драгомирчан перекрили трасу міжнародного значення «Мукачеве-Львів» у межах населеного пункту і вимагали змінити цільове призначення трьох гектарів землі, які, згідно з генпланом села, відводились під будівництво дитячого садка, школи і стадіону, але за рішенням сесії сільради її роздали під приватну забудову 20 людям, серед яких і депутати, поліцейські та сільський голова. «А для учасників АТО із цього села землю виділили фактично на березі Бистриці, там, де вже починаються кущі, – коментує Андрій. – У разі повені вода там точно буде».

Тоді правду вдалося відстояти, але остаточно проблему все одно не вирішили. Під тиском громади зібрали сесію і прийняли рішення про відміну попередніх рішень щодо виділення ділянок. Хоча три особи, які отримали землю (два селищних депутати і співробітник поліції), подали до суду, як розповідає Вовк. Тож зараз тривають судові процеси. Окрім цього, депутати саботують сесії. Навіть бюджет ніяк не могли прийняти.

Наразі в селі також необхідно вирішити питання прокладення каналізації, доріг… «Якщо треба просити допомогу в районної влади – їдемо з активними односельчанами туди, – розповідає Вовк. – Зустрічаємося, ведемо перемовини. Як треба торкнутися проблеми доріг, виходимо на обласних очільників. Все, що може принести користь, намагаємося робити».

А нещодавно Андрій став випускником курсів із підприємництва. «Чом би й ні? Знань забагато не буває, – усміхається боєць. – Як і кожен військовий, я сподіваюся, що нарешті настане день перемоги і прийде «дембель». На пенсії я відпочивати не збираюся».

Під час курсів Андрій навчився писати грантові заявки, що, певно, стало найціннішим здобутком, адже воїн уже не перший місяць виношує цікавий і перспективний задум. Йдеться про переробку пластику і подальше виготовлення повторної продукції, яку Вовк хоче організувати спершу в Драгомирчанах.

«Все глобальне починається з малого, – знову всміхається Андрій. – Колосся проростає з однієї зернини. Так само неможливо здійснити все і відразу, але якщо людина хоче, то поступово все реально. Є така китайська народна мудрість: «Коли хочеш змінити всесвіт, почни з себе». Ось це я і роблю». На всіх заходах, де Андрія просять сказати кілька слів, він говорить: «Давайте будемо просто чесно і якісно робити свою роботу».

Міняти свідомість

Військовий стверджує, що основна реабілітація для нього – це сім’я. Уже 15 років дружина є найкращим другом і порадником Андрія. Завжди і все роблять разом. «Такий тил є у 80% бійців, – каже Вовк. – Просто більшість ніяк не може, чи то пак не хоче, його розгледіти».

Дружина Наталя розповідає, що як тільки коханий повертається додому, ні вона, ні син не кажуть: «Андрійку, полежи трохи на дивані», натомість обоє намагаються всіляко зайняти чоловіка.

Андрій радить демобілізованим бійцям, які депресують на цивілці, якомога більше брати участь у різноманітних проектах для атовців, а таких заходів зараз маса. Головне – не засиджуватися вдома і не гнітити себе важкими думками. Колективний дух у правильній атмосфері в будь-якому разі змінює свідомість. Найперше заспокоюється розум, бо ж вода бурхливої річки не придатна для пиття.

Наталя МОСТОВА