«Пунктик до карми»: чому доброта і «гра у добро»  – не одне і те саме

17 лютого визначається доволі дивне свято – День спонтанного прояву доброти. За задумом ініціаторів, цього дня людям слід намагатися бути добрішими – безмежно і безкорисливо.

Дивно, що ми мусимо змушувати себе бути добрими лише раз на рік. А в інші дні не треба? Цікаво, що таке доброта взагалі – наша індивідуальна риса, поведінка, потреба чи роль? Чи можна бути добрим до всіх і завжди, чи не ознака це слабкості?

Спробуємо розкласти доброту по поличках.

Де живе доброта

Психологи вважають, що доброта є однією з рис характеру людини.  На відміну від темпераменту, який  є вродженою характеристикою (тобто народжений холериком ніколи не стане флегматиком), характер формується упродовж нашого життя. Наука визначає характер як динамічну, упорядковану сукупність стійких, індивідуально психологічних особливостей, котрі формуються в процесі життєдіяльності людини і виявляються в її діяльності та суспільній поведінці.

Вивченням характеру займалися на початку 2000-х років науковці на чолі з Петерсоном і Селігманом, засновниками так званої позитивної психології. 

Видана на основі цих досліджень праця «Сильні риси характеру та чесноти»  вважається найбільш ґрунтовним дослідженням в цьому напрямку. Вона містить найповнішу класифікацію чеснот, яких було виокремлено аж 24.

Згідно класифікації VIA Character, кожна риса характеру проявляється різною мірою, саме тому кожна людина має унікальний профіль особистості.

Така риса, як доброта, увійшла до блоку «Людяність», в якому зібрано міжособистісні якості, що включають турботливу взаємодію з іншими та створення дружніх стосунків. До слова, в тому ж блоці опинилася і любов, а також соціальний та емоційний інтелект. Власне, доброта (вона ж великодушність, турбота, піклування, співчуття, альтруїстична любов, люб’язність) визначається як вміння робити добрі вчинки іншим людям, допомагати та піклуватися про інших.

Доброта заради доброти

Начебто нічого складного. Тоді чому навколо так мало проявів доброти? Милосердя, доброзичливість, добросердечність, великодушність… На жаль, у сучасному суспільстві ці слова приховують бажання отримати якусь вигоду. Бо людство не є добрим апріорі. Найбільших успіхів людська цивілізація досягла не так у творенні чогось, як у винайденні знарядь для вбивства інших – індивідуальних чи масових.

Дуже часто, на жаль, ми є добрими заради чогось. Роблячи добро, вважаємо, що воно нам має повернутися. Ніби робимо «галочку» у списку добрих справ, додаємо «пунктик» до карми. А роблячи добро комусь, сподіваємося на прихильність цієї людини до нас у майбутньому – я ж такий добрий до неї (нього), я ж так допомагаю.

Такі дії, хоч і є добрими, з самою добротою мають мало спільного. Бо доброта має існувати не заради чогось, а заради себе самої, примножувати сама себе.

Є така категорія явищ, які філософи називають безосновними (без основи). До них, наприклад, належить совість. Те саме і з добротою, співчуттям, людяністю.  Вона або є в нас, або ні.

Доброта як гармонія з собою

Жорстока людина наряд чи зможе стати доброю і чуйною. Невже це безнадійно? Деякі психологи вважають, що можна навчитися бути добрим. Але не за помахом чарівної палички. Необхідне самоусвідомлення і розуміння того, для чого бути добрими.

Насправді, будучи спрямованою на когось, доброта потрібна нам. Вона дарує почуття гармонії, піднесення, потрібності, цінності, успішності. «Знову корисливість?» – запитаєте ви. Так, але ця корисливість – для добра і від добра.

Доброта дарує внутрішню рівновагу, даючи мир і гармонію. І при цьому не має значення, чи знають інші люди про ті добрі вчинки, які ви робите. Ви знаєте про них і цього достатньо, щоб бути в гармонії з собою.

Є такий вислів: «Добра людина не та, хто вміє робити добро, а та, хто не вміє робити зла». Насправді, усі ми вміємо робити і добро, і зло. Справа  – у нашому виборі та  усвідомленні. 

Пам’ятаєте, як у  Сократа, відомим висловом якого була фраза: «Пізнай самого себе!». Він вважав, що аморальні, злі вчинки є наслідком незнання істини, бо якщо людина знає, що є добро, вона не чинить зла. Філософ вважав, що злий вчинок тотожний помилці, а ніхто не робить помилок добровільно. Зло може бути лише наслідком незнання, тоді як знання є джерелом морального вдосконалення. Тепер ви це також знаєте.

Доброта як спосіб виживання

Чарльз Дарвін вважав, що доброта гарантує виживання виду.  Бо люди мають набагато більше шансів на виживання, якщо підтримують одне одного в групі, а не живуть на самоті.

Джером Каган, професор Гарвардського університету, дослідник «психології доброти», також вважав, що  людство генетично запрограмоване робити добро. Інакше кажучи, всі ми приходимо в цей світ зі встановленим “програмним забезпеченням”, щоб проявляти добро.

Але чому люди, які запрограмовані робити добро, поводяться по-іншому? Війни, забруднення навколишнього середовища, соціальна нерівність. Процесор університету Берклі Девід Келтнер, директор Центру досліджень доброти, каже, що сьогодні доброти стало менше, бо суспільство змушує нас бути більш зосередженими на індивідуалізмі, а не на груповій свідомості.

Коли люди починають думати з точки зору власних інтересів, біологічний баланс схиляється в бік заздрості, гніву, насильства і конкуренції, а не в бік добра.

Доброта як… зло

Межа між добром і злом умовна. Що добро для одного, може бути злом для іншого.  Якщо ви «від доброти душевної» подаєте жебракам на вулиці, вже невдовзі їх стане більше. Начебто добра дія спричинила ланцюгову реакцію помноження зла і паразитизму.

Тому краще діти за принципом: «Дай людині рибу, і ти нагодуєш її лише раз. Навчи її ловити рибу, і вона буде годуватися нею все життя». Хочете зробити добро для жебраків – ініціюйте соціальну програму, яка б забезпечувала їх роботою, або станьте засновником соціального притулку, де вони могли б отримувати їжу та відпочинок.

Часто з добротою плутають мазохізм. Людина може вважати себе доброю, бо не конфліктує з іншими, намагається виконати кожне бажання чи примху інших. Але цим вона лише породжує зло, причому для себе,  бо на таких людях часто «їздять» і їх використовують. Прагнення бути «добрим» для всіх – хибний шлях. Це слабкість, підлабузництво, втрата власного «я». І часто такі люди опиняються в ролі жертви: «Я так багато зробив їм, а вони такі невдячні».

Не плутайте із справжнім добром «гру у добро».  Про добрі справи не кричать. І не чекають схвалень. Якщо ви віднесли іграшки у дитбудинок чи допомогли  зібрати кошти на лікування – супер. Але не слід про це кричати і хизуватися. Добро – це промінь, який світитиме незалежно від того, оголошено про нього чи ні.

Роблячи добро для чийогось схвалення, ми насправді  лицеміримо, маскуючи під добро свою байдужість чи нарцисизм (таким чином привертаємо увагу до себе).

Тому будьте добрішими. Не тому, що  отримаєте за це якусь винагороду. Не для того, щоб отримати схвалення чи пункт у карму. Робіть добро від добра. Там, де є добро, менше зла – так само, як із світлом і темрявою. Темрява є там, де нема світла, і навпаки.

Добро і зло існують лише у дуальній парі. Якби не було добра, ми б не знали, що таке зло. І навпаки.

«Щоб повірити у добро, треба почати робити його», –  сказав якось Лев Толстой.  Давайте наповнювати життя добротою. Своє і навколо.  Безкорисною. Безумовною. І не лише 17 лютого.

Марина ФРОСТ, психологиня, журналістка

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!