Прагнення бути унікальним можна назвати однією з ключових рис для будь-якого політика. Проте для політика-початківця, яким є Володимир Зеленський, надмірна самозакоханість та обожнювання з боку членів команди може зіграти злий жарт.

Помічник президента Андрій Єрмак минулого тижня назвав Володимира Зеленського одним із провідних лідерів сучасного світу. Характеристика викликала неабиякий резонанс, адже за її допомогою член ЗеКоманди намагався дати відповідь про наміри добитися ефективного врегулювання конфлікту на Донбасі. Гасло «Хто любить мене – за мною» більше пасувало Жанні д’Арк, ніж будь-кому з сучасних політиків.

Бумеранг політичної відповідальності прилетів напрочуд швидко. Інформаційний простір США буквально вибухнув звинуваченнями на адресу Дональда Трампа за начебто здійснений ним тиск на Зеленського під час телефонної розмови у липні. Американський президент нібито вимагав від українського колеги порушити кримінальне провадження проти Хантера Байдена – сина Джо Байдена, ексвіцепрезидента та найбільш ймовірного на сьогодні кандидата на посаду президента від Демократичної партії. Соратники Байдена по партії, які працюють у Конгресі, почали говорити про можливий імпічмент, Трамп відбивається у властивій для себе категоричній манері.

Зеленський тим часом опинився у ситуації, коли йому доведеться коментувати  перемовини з Трампом, адже ігнорувати представників американських медіа не вдасться. Звісно, можна спробувати обмежитися загальними фразами, але такий підхід стане руйнівним для репутації українського президента у західному світі в цілому, не лише у США. Тамтешні «акули пера» не чули фраз «Преса нам не потрібна» навіть від політиків, яких вони завзято критикують.

«Одному з провідних лідерів світу», за великим рахунком, потрібно не говорити дурниць, які можуть зруйнувати двопартійну підтримку України у Сполучених Штатах. Це і є його головним завданням під час візиту на сесію Генеральної Асамблеї ООН, на жаль, навіть важливішим за боротьбу за продовження підтримки України нашими партнерами.