Школярі – про героїв

Завершився другий загальноміський учнівський конкурс «Кіборги під Крутами та Донецьком», що проводився Департаментом освіти та науки Івано-Франківської міської ради з метою активізації патріотичної, просвітницької, виховної  роботи серед учнівської молоді, виявлення творчих та обдарованих учнів у різних сферах наукового пізнання та творчості.

Учні 9-11 класів писали есе у номінаціях «Література» та «Історія». Журі, до складу якого входили педагоги, історики, філологи, журналісти, оцінило твори та визначило переможців. При оцінюванні журі враховувало змістовність, формування проблеми, аналітичні елементи, ясність, логічність письмового викладу матеріалу (номінація «Література»); відповідність розкриття змістової частини, оригінальність та креативність подання змісту, науковість у викладенні досліджуваного матеріалу (номінація «Історія»).

На особливу увагу заслуговує вміння школярів добирати яскраві приклади з історії, формування активної громадянської позиції та готовність до свідомого захисту рідної землі. Учнівська молодь розвиває пізнавальний інтерес до історії України, аналізуючи та досліджуючи порушену в роботах проблему.

Переможцям конкурсу – Степану Пенкалюку, учневі 11 класу ЗШ №12, Вадиму Мельничуку, учневі 10 класу ЗШ №25, Софії Кірсті, учениці 10 класу СШ №1 (номінація «Література»); Анастасії Боднарук, учениці 10 класу ПНВК «Католицька ЗШ-гімназія святого Василія Великого», Христині Кравчук, учениці 10 класу Крихівецької ЗШ, Сергію Гайдейчуку, учневі 11 класу СШ №5 (номінація «Історія») – вручили дипломи І-ІІІ ступенів, а їхнім вчителям –Е.Яблончук, О.Белей, В.Василишиній, Ю.Луцишин, Х.Олексюк, Г.Парамоновій – подяки. А також заохочувальний приз – збірник «Справжній Стус у тестових питаннях і відповідях».

Робота Степана ПЕНКАЛЮКА

Січень тікає від ночі

– Я пам’ятаю, коли був ще зовсім малим, то питав у батька, чи мають кольори свій запах? Він завжди щиро усміхався, так, щоб я не бачив, а потім серйозно відповідав: “Звісно, синку, глянь, які різнокольорові квіти, а як пахнуть: маки, чорнобривці, проліски!” – а я, мале-дурне, не вірив.

– А я свого й не бачив ніколи… Повелося вже так, що коли мама чула від мене: “Де тато?”- то все плакати починала. Я й не цікавився більше ніколи.

– Тепер я точно знаю, як пахне один колір. Бурий. Маки – іншого аромату діти.

– Боже, у грудях так болить! Хапаю кисню, знаєш, що є сили, а він не заходить. Невже ми отут так і…

– Ні, хіба що на декілька років, а потім знов до бою. Знову вмирати. І так допоки весна не настане.

– А скільки ще до весни?

І тільки холодна колія й безліч холодних запитань, на які їм вже ніхто не відповість. І кров струмує зі свіжих ран, змішуючись зі снігом, забирає молодість і тепло. І вони свято вірять, що це не кінець, що ця помаранчева від в’ялого сонця станція, не стане їх останнім пунктом. Що зовсім скоро Київ зустріне їх ніжним усміхом каштанового шелесту. І обрій золотої юності забагріє ще не раз. А поки що – клуби диму, і відчаю, і бажання. Вони лежать один біля одного на холодній колії.

Готові? Розряд!

Уже століття, уявляєте! Ціле століття, ціла епоха від дня затвердження твердого, як криця, аргументу нашої незламності. Бо ж саме тоді ми закарбували своє ім’я на віки. Розпечене в пекельному вогні й гартоване потужними повенями. А потім відлік. Страшне очікування Ксеркса. Ще лютішого. Зрештою, чотири роки тому він продемонстрував своє гниле єство. Леонідові серця знову гучно й нестримно забилися в ритмі відчайдушної симфонії бою. Самовідданого й божевільного. У розбитому вщент, але водночас легендарному Аеропорту.

Така довга часова паралель – і дві величні миті, дві яскраві іскри для світу. Він і досі не визнає нашої сили?

Готові? Розряд!

Уже століття, уявляєте! Ціле століття, ціла епоха! Ні, чорт забирай, нічого ви не уявляєте! Ви, що кажете про війну як про щось незначне, вона вас ще не торкнулась. Ви, які не бачите сенсу в смертях сотень воїнів, називаючи все це безглуздям. Певно, у когось знайшлося й для вас тридцять срібняків. А ще більше я проймаюся ненавистю до тих, хто заплющує очі й сліпо біжить назустріч перспективам. Кудись подалі звідси, тікаючи від самого себе, від реальності. Знайте: ви без бою здаєте Київ, і без спротиву Аеропорт. Кожен, але не кожен це усвідомлює.

І тоді… Що тоді?.. Виходить, усе дійсно дарма. Що те святе, за яке вмирали, нікому не потрібне. І марні сльози матерів, дітей, коханих. Усе тільки ілюзія важливості.

Як же я ненавиджу вас і вашу кляту байдужість!

Готові? Розряд!

І ось ми тут. Покоління Z. Покоління впертих прагматиків і патерналістів. Напевно, прабатьки нової ери. Спустошених міст, а згодом і цілої країни. Але не всі. Є ж серед нас Антеї. Я знаю. Легіон світочів, готових ще раз вмерти під Крутами за вічно живу ідею, непідступний мур Аеропорту. Нам лише треба       об’єднатись. Так було й у холодному 1918-му, і в 2014-му, обвіяному подихами нестерпного болю, і гордих, бадьорих покликів. І все ті ж надлюди з єдиною надією у мозку, фотографіями сімей у кишенях і поривами у вольфрамових  м’язах і венах.

– Хто його знає? Вона завжди приходить несподівано, але завжди нестримно, як уперше.

– Я так давно не бачив чистого неба. Якісь суцільні брили із бетону й арматури…

– І скла. Це ж наша романтика, наші Помпеї.

– Знаєш, ми з коханою до того, як я сюди… прибув, доньці казочку написали.

– Завжди любив казки… І досі люблю… А як називається?

– “Січень тікає від ночі”.

– Розповіси? Ну так, коротко.

– Про Січня, який не хотів так рано лягати в ліжко, засинати, тому довго біг, біг, біг… Назустріч світанку… Біг, біг…

– І що ж, ніч спіймала його? Чуєш? Агов! Чуєш? Здається, весна от-от розпустить крила.

Він лежав уже сам. Робив останні тяги сигарети, раз по раз зціплюючи зуби від болю. І дим здіймався над Аеропортом. І якщо б у нього була можливість почати все спочатку, він загинув би так само, поруч із другом-воїном, не впустивши із червоного ока ні сльози, а тільки випускаючи дим у залізобетонне небо.

Як не крути,

на одне виходить,

слід би катюгам давно зазубрить:

можна прострелити мозок,

що думку народить,

думки ж не вбить!

Василь Симоненко

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!