Шукайте вчителя

Коли мене питали, як обирати школу для дитини, я незмінно відповідала: шукайте вчителя. Все інше – відносне. Гарний вчитель вартує, аби до нього їхати і півгодини, і годину. Як і було у нашому випадку. Зранку наше добирання до школи могло тривати годину. Мешкали ми тоді на Каскаді, дитину возили автобусом до 21-ї школи. Скажете, безглуздя? Скажете, що я жорстока мати, яка не давала зранку дитині довше поспати? Але я знала, що це того вартує. Бо моїй дитині було комфортно у цій школі і з цією вчителькою (я маю на увазі освітній комфорт), як згодом стало комфортно у старшій школі і з іншими вчителями. За час навчання сина ми змінили не одну адресу. Чому? Орендовані квартири, потім врешті власна, але то вже інша історія. Школа завжди залишалася незмінною. Бо дитині було там добре. Не кажу, що все було ідеально. Зрештою, ідеальність – категорія відносна. Але було гарно. Я не пишу це для того, аби вислужитися перед школою чи заслужити якісь бонуси. Ми закінчили школу рік тому (без медалей, нагород і відзнак, до речі), вчимося на першому курсі. Про школу згадуємо з теплотою.

До чого то все я? А до того, що цьогоріч батьків позбавили права обирати і школу для своєї дитини, і вчителя. Ну, і, звісно, як і годиться у таких випадках, намагаються прикрасити це казочками про рівні можливості для всіх. Мене ота «рівність для всіх» трохи напружує. Якщо ви добре вчили історію, то пригадаєте, що у рівність ми вже гралися. І не дуже давно.

Рейтинг шкіл показує, що не все так чудесно у нашому королівстві, як нам намагаються продемонструвати. І для кого це рівна можливість, коли я змушена віддавати свою дитину до школи, в якій якість викладання, м’яко кажучи, не дуже, лише тому, що мешкаю біля неї? З ким кого зрівняли? Не дітей в їхніх правах. А школи та вчителів, нехтуючи здоровою конкуренцією. Що я робитиму? Шукатиму можливості «запхати» дитину саме туди, куди я хочу. Не факт, що я не знайду її, правда ж? І знову можливості…

Не хочуть йти до вашої школи? Думайте, чому так. Не записуються до першого класу саме до цього вчителя? Теж робіть висновки. Хоча тепер не треба ні висновків, ні спроб покращення, ні роботи над собою. Для чого? Ніхто нікуди тепер не втече: ні від школи, ні від вчителя.

Але річ не лише у кращій чи гіршій школі. Діти ж різні. Комусь добре у цій школі, а комусь треба підшукати іншу. І ніхто не винен у тому, що ми різні і потребуємо різного. Хіба що Бог та генетика.

Кричачи про рівні можливості, чи то пак про зрівнялівку, ми чомусь вперто мовчимо про те, що кожна дитина – це індивідуальність (пам’ятаєте Симоненкове «Усмішка твоя єдина»?) і не можна заганяти їх по школах за такими «рівними» принципами. Школа – це не пасовисько, а діти – це не отара. Школа – це важливо. А те, що важливе, має право бути обраним. То чому ж нас позбавили цього? Чи не тому, що глобально нікому не потрібні ні освічена українська еліта, ні освічена нація?

Давайте ще в університети почнемо приймати за місцем проживання. Чого ж ні?

А рівні для всіх можливості у такій інтерпретації – то гарно хіба що для бур’янів. Ростуть собі та й ростуть…

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!