Скарби душі шукайте в інтернеті

В Україні пенсіонери під час «заслуженого відпочинку» часто впадають в депресію, стають розгубленими і не знають, що ж їм далі робити. Забувають відкривати для себе нові грані життя: подорожувати, здійснювати божевільні мрії, знаходити час для улюблених справ. У редакцію «Галицького кореспондента» прийшов лист, у якому розповідається про жінку, яка і після 80-ти років не тільки вишиває, читає книги, порається по господарству, а й опановує зовсім нове, досі не звідане для неї. Вона пише спогади і вірші, ділиться кулінарними секретами і все це в інтернет-блозі. Вона є справжнім прикладом того, як і на схилі літ можна віднайти щось цікаве для себе, не опускати руки і розмальовувати світ такими кольорами, якими тобі хочеться.

 uRpWf-8jPcf5wofMOsMpnbCQd8f2iAytnXXSkCWuGpw

Ідея не фікс

«Хочу розповісти вам історію про мою бабусю Анну Бойко», – написала у листі в редакцію Ольга Супрун. Бабуся пам’ятає події від 1939 року, а у 2010 році захотіла зберегти свої спогади на аркушах грубого зошита. Саме тоді внучка вирішила створити блог на основі споминів та віршів бабусі під заголовком: «Історія життя Анни Бойко. Буття українського села в одній історії життя».

«Робилося у перший рік все це таємно, аж у 2011 році, коли була нагорода BUBA (Best Ukranian Blog Awards) за найкращий особистий блог, я розповіла про свою затію бабусі», – згадує вона. З Києва тоді ще прислали зірку – нагороду пані Анні.

«Ідею з блогом бабуся сприйняла з усмішкою. Їй приємно, що люди цікавляться, читають сайт. Любить переглядати фотографії на моєму ноутбуці, читати коментарі підписників блогу», – каже Ольга.

 

Життя прожити

Спогади… У пані Анни їх так багато, що вони не поміщаються вже в її товстенькому зошиті. Внучка планує у новому 2016 році видати книжку з фотомитями бабусиного життя, її розповідями про дитинство та іншими споминами.

Чого тільки не було на стежині життя цієї жінки за 80 років! Несправедливість людська (росла без батька), жорстокі часи, важка хвороба, покинуте навчання та багато праці. Маленька Анна любила вчитися, але через біль у ніжці, який не давав їй спокою, багато часу проводила у лікарнях. Мати навчила Анну шити, вишивати, гаптувати. Рукоділля звеселяло дівчинку в санаторії, коли їй ставало дуже сумно. Разом з іншими дівчатами вона створювала чудесні скатертини, фіранки, оздоблювала покривала, вишивала хустки.

Відтоді Анна з кольоровими нитками та голкою, можна сказати, не розлучалась ні на мить. Кожен з її родини має або вишиту нею сорочку, або теплий в’язаний светр, або пухову ковдру, або щось із одягу.

Через хворобу лікарі забороняли Анні народжувати, проте вона не послухала їх. Вийшла заміж та народила троє діточок: Галину, Євгена та Івана. Завжди старалася для своїх кровиночок, її талановиті руки не раз рятували сім’ю. «Декілька днів – і тепла безрукавочка готова. Для дітей, внуків. Коли діти здобували вищу освіту, грошей, як завжди, бракувало, от я і в’язала, шила», – ділиться спогадами пані Анна. У сусідньому селі Запалові чи не кожна родина носила в’язані речі майстрині.

Анна Бойко виглядає по-справжньому щасливою. Любить жартувати, не може сидіти без діла. Вона є прикладом сильної людини. Після всіх спотикань об камені на життєвій дорозі не збирається здаватися і хоче творити світ кольоровим, прекрасним, особливим – таким, як кожна її вишиванка…

GkNeNxp2PL9hxc6HkE2Wa5GXF_STqp49h4UbzAp05Xo

Бабусине щастя

Подружжя Бойків живе у своєму маленькому світі понад 50 років. Вони разом читають газети, разом пораються по господарству, разом приймають гостей.

«Бабуся дуже любить читати газети, тому, коли їдемо до неї, завжди купуємо стосик періодики», – розповідає Ольга. Більшість книг чималої сільської бібліотеки пані Анна ще замолоду «проковтнула». Бойки люблять читати про Україну, патріотизм. Чоловік пані Анни Михайло обожнює творчість Василя Шкляра. Однією з улюблених книжок жінки є «Шлях аріїв».

Любить пані Анна город. «У неї будь-яке зернятко проростає. Вже є два апельсинові дерева і одне бананове. Правда, поки що плодів нема, але в майбутньому, можливо, таки будуть. Я в цьому переконана», – вірить у садівничий геній бабусі внучка. Вона також обожнює вирощувати рослини в горщиках. Вважає, що в домі має бути побільше лікувальних вазонів.

У своєму господарстві Бойки мають курей, пантарок (цесарок), качок, кіз. Є у пані Анни й улюблений пес Бім, який неодноразово з’являвся на сторінках її блогу і полонив не одне людське серце. «Бім збирає лайки в блозі», – жартує внучка.

Жінці також приносить радість вишивати для своєї родини. «Я вже маю шість чи сім сорочок від бабусі», – з теплотою розповідає Ольга Супрун. Здається, світ Анни Бойко встелений вишивкою. Онуки мають по декілька сорочок, оздоблених її оригінальними візерунками, і чоловік Михайло на свято до церкви вдягає вишитий подарунок дружини.

Родинною реліквією у сім’ї Бойків є ще вишиті матір’ю бабці Анни простирадла на домотканому полотні. Пройшли десятиліття, а ними і досі ліжка в господі застеляють.

Щороку 19 вересня дружна родина з’їжджається в село Яглуш, що на Рогатинщині, привітати пані Анну з днем народження. Люблять рідні приїжджати до бабусі і на зимові свята. Стоїть ялинка в кутку хати, ходить вертеп, багато снігу. А що може бути краще від засніженого рідного села?!

 jP49YnlI2s8goyU95D5No35-UIUKjmwFanOjnczZuLQ,y3p-NvewSIhNKlnPUWP1l8wIEz_KNnHHphQpp-9FsHY

Хвилі натхнення

Розповідаючи про свої перші хвилі натхнення, Анна Бойко з посмішкою поринає у спогади: «Одного разу до нас ввечері завітав директор. Він разом із вчителями перевіряв, хто із учнів пішов додому, а хто залишився. І зайшов і до мене в хату перевірити, чи мої діти вдома. А ми тоді мали радіо, велике таке, прилаштоване на батареї, і я його крутила-крутила, хотіла почути щось з-за кордону, і раптом пролунала пісня «Ще не вмерла Україна». Це настільки мене вразило, що я розповіла директорові, але він лише відмахнувся і сказав, що то пусте. Ці рядочки ніяк не давали мені спокою, і вже на другий день я почала писати: «Народе мій, славний, патріотичний…». І так я написала свій перший вірш».

Зараз жінка творить, виливає душу на папір. На запитання, як часто вона «спілкується» зі своїм улюбленим товстеньким зошитом, пані Анна відповідає: «Таке враження, наче хтось мені підказує із серця, говорить зі мною. Буває день пишу, два, три, а потім нема натхнення – відпочинок. Найкраще пишеться, коли сутінки на землю приходять. Колись читала в одній книжці, що між третьою і четвертою годинами ночі людина має зв’язок із космосом. А я часто в цей час не сплю. Встану буває тоді і пишу, пишу, а на ранок вже маю готовий вірш».

Надихають жінку творити як веселі миті в житті, так і сумні. Буває щось тривожить її, то вона сяде, напише, і вже трошки легше на душі.

010

В центрі уваги

Внучці випадає приїжджати до бабусі лише раз на два місяці, і коли вона нарешті потрапляє в цей рідний світ – швиденько все фотографує, записує, щоб бабуся не бачила. Пані Анна ніколи спеціально на камеру не читала свої вірші, не розповідала спогади. Робить це, коли має настрій, а внучка старається встигнути зберегти все на «плівку» – так і народжується нова сторінка з життя пані Анни у її блозі.

Неодноразово про Анну Бойко писали статті, один із таких матеріалів навіть перекладений дев’ятьма мовами! У 2010 році одна з телерадіокомпаній взяла у жінки інтерв’ю для передачі «Світ захоплень». У 2015 році користувачів інтернету полонила фотографія, де пані Анна перемальовує із ноутбука візерунок для вишивання. «Якби був в селі нормальний інтернет, бабуся, мабуть, і Скайп опанувала б. І до своєї внучки в Канаду таким способом дзвонила б», – припускає Ольга.

А поки що бабця Анна з усією ріднею полюбляє говорити по телефону. Зі своєю внучкою Олею бесідують, наче дві подружки, нема між ними того, що називають «прірва поколінь». Навпаки, з кожним роком місточки порозуміння між ними лише розбудовуються.

А про що мріє ця дивовижна жінка? «Щоб внучка заміж вийшла! – зі сміхом зізнається Оля. – Ну, і, звичайно, щоб всі здорові були».

Анна Бойко любить поділитися рецептами смаколиків з іншими людьми. Тому на її блозі можна не тільки послухати спогади, почитати вірші чи подивитися фотографії, а й записати в книгу рецептів нову страву.

А вірші пані Анни дуже любить її чоловік Михайло. «Буває просто сидить і слухає, а потім як засумує… Розуміє він мене, все, що я пишу і з яким настроєм», – ділиться митями сімейного життя жінка.

І нехай пані Анні минуло вже 80, вона завжди береже все те світле, хороше, найкраще, що тільки може бути, завжди залишається в душі дитиною.

o65wH1GvIFGyS7RYEgxrlcShZ426DbT4cCRhU0R0jUc

Не для слави

Блог жінки став популярним не в одній соціальній мережі. «Особливо побільшало підписників цього року в «Фейсбуці» – 850», – розповідає Ольга Супрун.

Але пані Анна не прагне популярності. Жінка мріє, щоб її спогади про людей, село, українську символіку не втратились з часом, а збереглися, щоб люди розуміли, яку силу має та ж вишиванка, щоб українці берегли своє коріння…

Ось так одна жінка з маленького прикарпатського села запалила не одне серце з різних куточків України. Напевно, про таких людей, як Анна Бойко, колись писав Василь Симоненко: «Найскладніша людина проста». Після зустрічі з нею подумалося: звичайно, часто можна заплутатися у всесвітній павутині, але якщо торкнутися такого скарбу душі, як у пані Анни, то ніколи не заблукаєш…

Мар’яна ГНОТ

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!