Сміттю бракує місця

Проблему з переповненим сміттєзвалищем, яке розташоване між селами Різдвяне та Німшин, що належать до Старомартинівської сільської ради, не можуть вирішити вже понад тридцять років. Сюди звозять сміття з усього Галицького району.

За словами Роксолани Джури, міського голови Бурштина, альтернативної території для вивезення сміття немає, а через рік на цьому звалищі просто забракне місця. Сусідні полігони також не можуть прийняти таку кількість відходів. Як не допустити сміттєвої кризи та що для цього пропонує влада?

Все зупинилось у 2011 році

«У 2003 році Старомартинівська сільська рада дала згоду на відведення земельної ділянки, яка перебувала в користуванні Бурштинської ТЕС, комунальному підприємству «Житловик». Відповідне рішення ухвалили на сесії. Сміттєзвалище, яке розташоване між селами Різдвяне та Німшин, можна назвати стихійним: це не офіційний полігон, але його обслуговує комунальне підприємство, – пояснює голова міста Бурштина. – Виконавчий комітет Галицької районної ради ще у 1974 році прийняв рішення виділити 5 га території Німшинського піщано-гравійного кар’єру під звалище для сміття. Тобто вже понад 30 років з усього Галицького району та, зокрема, із Бурштинської ТЕС вивозять туди сміття на основі тих документів, які зберігаються в архіві. Уся відповідальність за таку ситуацію лежить на Галицькій районній раді».

Як стверджує Роксолана Джура, дирекція Бурштинської ТЕС погодилася з тим, щоб  комунальне підприємство власним коштом і з доброї волі підтримувало благоустрій на території сміттєзвалища. Раз чи два рази на квартал туди виїжджає техніка, яку надають енергетики, – бульдозер, що розчищає і розрівнює ділянку.

У 2003 році КП «Житловик» почало розробляти проект відведення земельної ділянки для облаштування звалища твердих побутових відходів за рахунок земель Старомартинівської сільської ради.

«Готові всі папери, але у 2011 році все зупинилося на рівні районної влади: справу гальмують ті, кому не вигідно, щоб на території сміттєзвалища побудували сміттєсортувальну лінію, яка була б узаконена», – каже очільниця міста.

«Міська влада Бурштина та КП «Житловик» сплачує на рік 320 тисяч гривень екологічного податку в Галицький районний бюджет за те, що впорядковує сміттєзвалище, а натомість не отримує жодної копійки на рекультивацію земельної ділянки. Якщо сміттєзвалище закрити, то до чого це призведе?» – додає Роксолана Джура.

Вирішення проблеми – сміттєсортувальна лінія

«Особисто я кілька разів зверталась на обласних нарадах, аби нам дозволили реалізувати ті пропозиції та проекти, які розробили з 2003 року. Відповіді – нема. Через рік там вже не буде куди вивозити сміття», – зауважила очільниця міста, наголосивши, що єдиним вирішенням проблеми є сміттєсортувальна лінія.

Щоб розпочати її будівництво, потрібне підтвердження від експертів з Мінекології, які мають визначити, чи годиться ця земельна ділянка для сміттєсортувальної лінії, чи треба шукати іншу.

«Ще за каденції попереднього міського голови Бурштина Петра Курляка були виготовлені всі необхідні документи, отримані погодження, єдине – документи не пройшли екологічної експертизи через відсутність громадських слухань. Люди опираються цьому будівництву», – каже чиновниця.

На побудову сміттєсортувальної лінії потрібно близько 9 мільйонів гривень. За словами  Роксолани Джури, їх можна отримати із Галицького районного бюджету, куди щорічно надходить майже сто мільйонів гривень екологічного податку від Бурштинської ТЕС. Однак дозволу на це будівництво немає, а час невблаганно спливає.

«Ще у 2012-2013 роках ми зверталися до керівництва комунального підприємства «Полігон ТПВ» біля села Рибне поблизу Івано-Франківська і на полігон, що у Рогатині, але жодне із звалищ не може прийняти додатково такі великі обсяги сміття. Та й перевезення його дорого коштувало б», – додала вона.

Має бути державна стратегія

Голова Галицької районної ради Павло Андрусяк запевняє, що проблема не тільки в документах, але й у необхідності отримати згоду від місцевих мешканців, бо «нічого не можна ухвалювати без їхньої думки».

«Виникає питання, під що готувати документи. Що має бути на тій ділянці: сміттєзвалище,  сміттєсортувальна лінія, сміттєпереробний завод чи сміттєспалювальний завод? – говорить він. – Сміттєсортувальна лінія «забере» тільки те, що можна переробити: метал, скло. Це 15-20% всього сміття, яке звозять на полігон. Виникає питання: що робити із рештою? Очевидно, закопувати в землю. Але людям треба чітко сказати про це.

На початку 2016-го, коли ми робили спробу ще раз вирішити проблему сміттєзвалища, виникла ідея побудувати на тій земельній ділянці завод із виробництва палива для цементних заводів. Суть технології полягає у тому, що у таких печах, де температура понад півтори тисячі градусів, сміття згорає без шкоди для довкілля, після чого його можна відповідно переробити. Аналогічний завод ми бачили у Польщі», – розповів пан Андрусяк.

Голова райради каже, що це хороша технологія, адже дозволяє переробити до 85% сміття.

«Ми думали, що такий варіант чудово підійде для Галицького району і зможе вирішити всі проблеми. Переговорили з цього приводу із керівництвом «Івано-Франківськцементу». Вони готові були вкласти гроші, хоча це доволі великі інвестиції, за умови, що ми забезпечимо певний обсяг сміття. Це означає, що нам треба буде укласти угоди з людьми на його постачання, а якщо сміття не вистачатиме – завозити, щоб підприємство працювало», – наголосив голова районної ради.

Але, як стверджує Павло Андрусяк, цей проект не влаштував місцевих мешканців, багато хто виступив проти, попри те, що він давав можливість створити нові робочі місця та запровадити новітні технології.

«Вибір технології утилізації тягне за собою усю подальшу стратегію. Поки ж немає згоди від мешканців, узаконити сміттєзвалище неможливо», – зазначив він.

«На мою думку, найкраще – це сміттєпереробний завод: це дозволить переробити більшу кількість сміття, менше його піде в землю. А також будуть нові робочі місця і, відповідно, – податки. Проблема лише у побоюванні людей», – каже Павло Андрусяк.

Оскільки побудувати такий завод можна тільки за кошти держави та інвесторів, найближчим часом голова Галицької райради планує зустріч із міністром екології України Остапом Семераком.

Марія ГРИЦКІВ

Нагадаємо, що це уже другий матеріал “Галицького кореспондента” про стихійне сміттєзвалище у Галицькому районі. Перший матеріал ми друкували кілька тижнів тому. Ознайомитися із ним можна за посиланням – “Облаштувати не можна закрити.”

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!