Солдат-привид

З вогню та в полум’я. А там – смерть. Чи то пак зрада? Минуло вже більше двох років, але рідних відважного коломийського розвідника Сергія Лисенка й досі мордують суперечливі здогади навколо дивної загибелі бійця.

Інкогніто

Коли вони повертаються з фронту додому у відпустку, їх не зустрічають на вокзалі з квітами. Коли вони сідають у потяг, аби знову повернутися у геєну війни, їх теж ніхто не проводжає. Вони мають тихо приїхати і тихо поїхати. У боротьбі з ворогом вони виконують особливо складні завдання, але при цьому залишаються інкогніто. Їхні щоденні героїчні подвиги живуть безіменними. Вони мають бути непомітними для людського ока. Армійські спецпризначенці – наче солдати-привиди…

Полковник, заступник командира загону по роботі з особовим складом 3-го окремого полку спецпризначення Сергій Лисенко проходив службу в ЗСУ ще з 1999 року. Кар’єру військового починав у Криму. З 2003-го у складі частини передислокувався у Кіровоград. У зоні бойових дій провів тривалий час, виконуючи спеціальні завдання. 29 липня 2014-го загинув у складі розвідувальної групи, якій наказали врятувати пілотів збитого літака поблизу міста Сніжне.

18336698_1470381376357973_984089701_n

Коли Сергій уже кілька днів не виходив на зв’язок, брат йому зателефонував. Незнайомий голос у слухавці прошипів: «Ми іх всєх здєсь уложилі. І даже нікто іх нє забіраєт». Це було у п’ятницю. А ще у вівторок хлопці загинули. Батьки одразу вирушили по тіло.

Похований Сергій Лисенко на Алеї слави кладовища Коломиї. Йому було 37 років. Коломийська ЗОШ №4, в якій вчився загиблий герой, тепер носить його ім’я. Указом президента України від 29 вересня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Наразі подали запит щодо присвоєння йому звання героя України.

Спецгенерал

«Син не мав там бути. Його не повинні були відправляти на те завдання», – обурюється мати загиблого полковника Теодора Лисенко.

День напередодні Сергій разом із двома побратимами якраз повернулися з виконання надскладної операції. Виснажений, три спекотні дні без їжі і чистої питної води, сильно отруївся – мусів пити воду з калюж, схуд на 18 кг. Логічно, що він мав би бодай кілька днів перепочити, аби відновитися. Але наказ був іншим! Мало того, навколо фатальної операції, куди востаннє вирушив ледве живий коломиянин, витають здогади про підлу зраду.

«29 липня 2014 року. Місто Сніжне на Донеччині. 19 спецпризначенців з кіровоградського полку вирушили туди на пошуки льотчика з СУ-25, збитого терористами. Це спецоперація, про яку знало дуже вузьке коло людей. Група потрапила у пастку. 12 вбитих, трьох взяли у полон, чотирьом вдалося вирватися», – йшлося наприкінці серпня 2014-го у журналістському розслідуванні Анни Бабенко «Чорний список армії-2. Спецгенарал» про зрадництво в українській армії та причини, через які Україна зазнає величезних втрат у зоні АТО.

Спецпризначенці, які втратили бойових товаришів, не вірили, що трагедія трапилася випадково. Передчуття були нехороші. Особливо, коли з’ясувалося, що льотчик з СУ-25, на пошуки якого відправили розвідників, уже був у безпеці. Факт порятунку підтверджували не тільки свої, але й відкриті джерела ще 24 липня. 28 липня про це навіть радісно повідомив президент України.

18336825_1470381459691298_1224474356_n

Тим не менше 29 липня керівництво спецназу відрядило на пошуки групу. Спецпризначенці переконані – їхніх товаришів підставили: свідомо відправили вглиб ворожої території та повідомили терористам маршрут пересування. Вони звинувачували в цьому начальника Управління спецоперацій генштабу В’ячеслава Назаркіна, який, до речі, народився в Білорусі, служив у Росії, з 2009 по 2014 рік був заступником командира військової частини у Житомирі. 5 грудня 2013 року, під час протестів на Майдані, Назаркіна призначили в.о. начальника Управління спецоперацій генштабу. На своїй сторінці в соцмережі він активно лайкав антимайданівські публікації. Проте в березні, вже після перемоги Революції гідності, Назаркіна все ж призначили постійним керівником спецпризначенців.

Конфлікти у колективі тривали, а внутрішні перевірки підтвердили протиправні дії керівника до підлеглих офіцерів. Перевірка також виявила, що 67% колективу відкрито не довіряють начальнику, а 75% не вважають його професіоналом своєї справи. Попри це генерал Назаркін стає заступником керівника АТО Віктора Муженка. Вони – давні друзі ще з Житомира. Тобто генерал, який будь-що намагався врятувати режим Януковича, вирішує долі українських воїнів на передовій.

«У ювелірній роботі спецпризначенців найважливіше – довіра, – йдеться у відеосюжеті. – Коли вони йдуть на завдання, то мають бути впевнені, що операція ретельно спланована і їх не підставлять. Українські спецпризначенці кажуть, що такої впевненості в них давно вже немає. Підлеглі Назаркіна підозрюють його у співпраці з противником. Зі зрозумілих причин вони відмовляються говорити на камеру, але прямим текстом кажуть: «Практично кожна спецоперація за участю Назаркіна закінчується катастрофою і смертями спецпризначенців».

Коштовні бійці

Мама Сергія Лисенка запевняє, що не змириться з несправедливістю. Один із офіцерів їй одразу випалив: «Вашого сина вбив командир частини. Він просто хотів його знищити». Жінка пояснює – Сергій був щирим і відважним патріотом, а такі часто заважають.

Коли після загибелі сина батьки вирушили до військової частини в Кіровограді, де служив Сергій, деякі люди їм розповіли, мовляв, за цю злощасну операцію українські військовослужбовці отримали 10 мільйонів гривень. Матері інших загиблих казали страшне: «За мого сина дали три тисячі доларів, а за вашого шість…». Але ж люди завжди різне говорять. Немає доказів – немає обвинувачення.

Теодора Лисенко впевнена, що це ганебна зрада. Вона вже писала відповідні листи до Порошенка, Яценюка, в Міноборони… Навіть зверталася в Українську Гельсінську спілку з прав людини. Там жінці одразу пояснили, що нема адвоката, який би взявся за цю справу. Адвокат, який зважиться на таке розслідування, автоматично стане смертником.

Вже через місяць після загибелі, якраз на Успіння Пресвятої Богородиці, син прийшов до матері уві сні. Спокійним голосом мовив: «Мамо, ти єдина не зрадила мене на цьому світі».

Як у казці

Такого допитливого хлопчину, яким у дитинстві був Сергій, годі й шукати. Все його цікавило. Фантазер був ще той. У дитсадку під час святкування Дня святого Миколая, коли діточкам роздавали подарунки, Сергійко зненацька вийшов на середину класу і почав усім захоплено розповідати, як Миколай прилетів до них на чарівній ракеті.

Добряк, який обожнював свою молодшу на два роки сестричку Тетяну. Одного разу вона вдома розлила чорнило на скатертину. Дуже переживала, що мама розсердиться. Одразу в плач. І от мама зайшла до хати: «Хто це зробив?..» Ще вона не встигнула завершити запитання, як Сергійко випалив: «Я це зробив!»

А якось вони вдвох йшли вулицею, і якісь старші кремезні хлопчурі кинули в Тетянку каштаном. Сергійко, значно молодший за них і вдвічі дрібніший, враз кинувся на натовп бешкетників. Ті аж роти порозтуляли і навіть пальцем його не вчепили – були шоковані відвагою малого.

Умів хвацько викрутитися з будь-якої ситуації. Якось у першому класі прийшов зі школи, мама – до щоденника, а там – «поведінка задовільна». «Сергійку, це що таке?» – «А це означає, що вчителька мною задоволена».

В школі обожнював історію і географію. Ідеально знав ці предмети. Коли вступав до Одеської військової академії, під час іспиту з географії викладачі були вражені. Спритний коломиянин, не замислюючись, правильно називав висоту будь-якого водоспаду світу.

Змалку Сергій захоплювався військовою справою. З особливим пієтетом ставився до людей у камуфляжі. Всі про те знали, тож коли місцеві хлопці поверталися з армії, обов’язково дарували малому камуфляжний кашкет.

18337259_1470381566357954_2124864457_n

У 17-літньому віці Сергій упевнено заявив батькам: «Поїду в Одесу. Вчитимусь на військового». Коли вирушав на південь подавати документи на навчання разом з іншими абітурієнтами, вже на пероні шокував усіх батьків, які прийшли проводжати своїх синів. Сергій одразу проявив ініціативу, хутко всіх вишикував, провів до вагона, розсадив… Уже тоді мав необхідні задатки до військового ремесла.

Хоча Лисенко не був із тих солдафонів, які не гребують гострим казарменим слівцем. Натомість усі побратими і знайомі пам’ятають його як надзвичайно толерантну і ввічливу людину. Сергій був затятим противником алкоголю і куріння до останнього дня свого життя. Під час навчання в академії зичив у батьків гроші не на пиво чи цигарки, як більшість одногрупників, а на кефір з булочкою.

Льотчик, якого Сергій під час війни урятував, вирвавши з ворожого лігва, і який побажав залишитися інкогніто, пригадує, що Лисенко з першого погляду справив враження професіонала своєї справи. Випромінював внутрішній спокій і потужну харизму. Ніколи не панікував. «Я одразу йому почав довіряти», – каже льотчик.

На початку війни сестра Тетяна постійно переписувалася з братом: «Сєрьожка, ну, як ти там?» Він завжди відповідав одне й те ж: «Все добре. Не хвилюйся». А одного разу не стримався: «Тут, як в казці – все страшніше й страшніше».

Побратими розповідали, що на полі бою Лисенко ніколи не боявся і завжди брався за найбільш ризиковане завдання – дуже хотів убезпечити молодих бійців, бо він уже трохи пожив на цьому світі, а юнаки ще геть нічого, крім клятої війни, не бачили.

 Винищення?

Коли завирував Майдан, Сергій одразу сказав мамі: «Аби починати якісь зрушення, треба залучати грамотних істориків, зрештою, необхідно знати історію. А з них усіх жоден її не знає. Бігати з плакатами – нічого не дасть. Саме тому після Майдану буде війна. Згадаєш мої слова».

Наприкінці Революції гідності військових, серед яких був і Лисенко, відправили до Криму. Коломиянин дислокувався там аж до референдуму. «Сергій згодом розповідав, що вони могли втримати Крим, – пригадує Теодора Лисенко. – Але не було відповідного наказу. Говорив: «Мамо, я вже не знаю, хто нами керує. Адже у нас потужні хлопці-спецпризначенці, вони підготовлені до всього, нам би все вдалося».

Вже на початку війни Сергій часто повторював батькам, що страшне лихо коїться на сході. Люди, від яких залежать важливі рішення, геть не думають стратегічно. А до тих, які думають, просто не звертаються, натомість ними дірки затикають. «Всі вони вже давно в землі лежать, – каже мама Лисенка. – А ті, які ще залишилися… Сумніваюсь, що в армії зараз багато патріотів полишалося. Таке враження, наче цілеспрямовано винищують цвіт нації».

Ще будучи в армії, Сергій почав збирати моделі танків. За роки наскладав чималу колекцію різної військової техніки. «Все в хаті полишалося. Тепер кому це все?..» – опускає очі зажурений батько.

З сином
З сином

                                                                                           Наталя МОСТОВА