Людина-скала

Він знав, що загине. Якийсь мольфар у горах колись навіщував хлопцеві, що його серце битиметься лише до третього десятка. Петро Безпалько чомусь повірив старому. Але дідок помилився на кілька років. Боєць змалку мріяв про військову форму, гідно пройшов бої у Косово, де мало не втратив ногу. Однак на 34-му році життя поліг у зоні АТО разом із легендарним генералом Кульчицьким. Докладніше >>

Борода

Удень присягнув Батьківщині, а вночі злетів на небеса. Через три тижні мав одружитися. Вже й обручку купив для коханої. Він таки надягнув нареченій перстень. Але уві сні. Івано-франківський морпіх Андрій Барасюк пробув у зоні АТО лише чотири місяці, але за цей час встиг здобути славетний чорний берет із кокардою. Докладніше >>

На Прикарпатті попрощалися з бійцем, який загинув у зоні АТО

14 вересня у Чернієві поховали учасника АТО Івана Деркача.  Військовий передчасно пішов з життя 11 вересня, перебуваючи на ротації у зоні АТО в районі Станиці Луганської на Луганщині. Поховали захисника України на місцевому кладовищі, інформує “Дзеркало Коломиї“. Іван Деркач народився 8 липня 1966 року в Чернієві, що на Тисмениччині. Був учасником бойових дій, неодноразово перебував Докладніше >>

Десятий

Іноді ті, що народжуються в сорочці, гублять її десь. Поміж вибухів снарядів і загиблих побратимів. Кремезні руки втримали автомат, але на 30-му році життя не вдержали долю. Івано-франківський «беркутівець» Михайло Шемегінський побув на передовій лише два тижні. На той фатальний 13-й день якраз планував на трохи поїхати додому. Поїхав. Але в труні. Докладніше >>

Іловайськ. Третя річниця

Іловайськ – найтрагічніша сторінка історії незалежної України. 27 серпня минуло три роки відтоді, як тисячі українських добровольців віддали своє життя, захищаючи територіальну цілісність держави. З кожним роком для багатьох українців трагічні події втрачають масштабність, стирається їх гострота. Біль залишається тільки у тих, хто втратив в Іловайському котлі дітей, батьків, родичів, друзів… Докладніше >>

Лети, Прапоре!

Пекло трьох воєн вистояв, а «на гражданці» не вижив – убили. Трагедія трапилася в першу річницю народження сина – дикий символізм. Він був інвалідом після Іловайська, пластина в руці, а дружина лише рік, як народила. Морпіх, у якого за плечима три війни: в Придністров’ї, Африці та Україні – в складі батальйону «Донбас», а після демобілізації був господарем того дому в карпатських горах, де бійці можуть лікувати душу й тіло, – реабілітаційного центру «Творча Криївка». Смерть 44-літнього Валентина Гонтаря сколихнула півкраїни. Похоронили воїна в с. Криворівня, що на Верховинщині, в центрі кладовища, біля хреста комбатантам ОУН УПА. Почесне місце героїв.  Докладніше >>

Народжений під градом

Ірак, Косово, АТО… Від командира взводу до командира батальйону. Єдиний воїн із Прикарпаття зі званням Героя України. Почесну відзнаку коломиянин Тарас Сенюк мав отримати ще за життя – за блискавично проведену бойову операцію в зоні АТО, в якій зумів врятувати аж два підрозділи солдатів. Але за життя йому не встигли вручити нагороду – вшанували посмертно. Він першим розпочав Алею слави на коломийському цвинтарі. Завжди був першим. Докладніше >>

Білий Ангел

На війні у лікарів теж стріляють. І навіть у тих, яких називають ангелами. На Майдані і в зоні АТО івано-франківський медик Ярослав Чомко лікував тіла, а тепер на Небі зцілює душі своїх побратимів. Цей герой похований, як справжній хрестоносець. Докладніше >>

Лицар чорної роти

Боєць, визнаний десантниками. Він був із тих «беркутів», які не зрадили. Протягом багатьох років майже щодня виконував ту роботу, яку більшість людей захоплено називають героїчними вчинками. Іванофранківець Володимир Шарабуряк встиг пробути в зоні АТО лише місяць. Вороги називали їхню роту чорною – за відвагу і відчайдушність. «Йой, хлопче, не побачиш ти себе старим… Не встигнеш…» – ще колись давно сказав Володимиру якийсь старець, котрого всі називали мольфаром. Він чомусь повірив старому. Так і не зміг викинути ті слова з голови – вирішив ніколи не одружуватися і не мати дітей, аби вони потім не лишилися напівсиротами.  Докладніше >>

Добрий велетень

Ідейний доброволець зі столиці, який передчував свою смерть і востаннє побачив небо на Прикарпатті. Височенний, трішки неповороткий і з бездонним добрим серцем. Боєць 4-го батальйону оперативного призначення Нацгвардії Роман Логунов зброю тримав так само вправно, як і… готував кулінарні шедеври. Після війни мріяв відкрити свій суші-бар. Якби не нещасний випадок, все би неодмінно вдалося. Можливо, колись син втілить мрію батька. Адже хлопчина так хоче стати, як татко… Докладніше >>

Дикий Гуцул

Блакитні очі та горда вдача. Молодий і нестримний артилерист із Городенки все життя шукав себе і не міг знайти, а на війні нарешті йому це вдалося. Однак у нього виявилося надто мало часу, аби цілковито реалізувати свій талант військового. У фатальному місті Щастя боєць батальйону «Айдар» усього три тижні не дожив до свого 22-ліття. Докладніше >>

Солдат-привид

З вогню та в полум’я. А там – смерть. Чи то пак зрада? Минуло вже більше двох років, але рідних відважного коломийського розвідника Сергія Лисенка й досі мордують суперечливі здогади навколо дивної загибелі бійця. Докладніше >>

Хуліган війни

Часом війна вражає у саме серце. В прямому сенсі. Добряк і правдолюб Тарас Бурдяк із Косівщини був солдатом, який не жив за уставом. Але при цьому був ідеальним воїном. Фаталіст, який геть нічого не боявся: ні ворожих куль, ні бунту проти зрадницьких наказів. Докладніше >>

Друг Ломик

Кажуть, снаряд не потрапляє двічі в ту саму вирву. Потрапляє. Саме так загинув боєць ДУК ПС із Надвірнянщини Дмитро Ломей. Йому вкотре за життя не пощастило. Того разу востаннє. Дивакуватий воїн із безстрашним серцем і дитячою душею, якому так бракувало бодай крихти талану. Докладніше >>

Бунтар, який спішив жити

Івано-франківський воїн Тарас Шевченко був із тих, які ніколи не дають задню. Коли покликали на позицію «нуль», вийшов першим. Коли командир запропонував навчити ставити «розтяжки», то з-поміж 30 вояків на позиції захотів лише він один. За жорстокою іронією долі саме на «розтяжці» увірвалося життя цього відважного солдата. Докладніше >>

Офіцер, який умів чути Бога

Командир, що не боявся смерті, знав напам’ять Біблію і часто читав її для вояків. Вважав їх своїми дітьми. Нещодавно в Івано-Франківську прощалися із загиблим івано-франківським капітаном, начальником розвідки 24-ї ОМБ Віталієм Сенюком, який після виходу на пенсію і складної операції на спинному мозку не всидів вдома і з самого початку війни рушив на передову. Докладніше >>

Вантаж 200. Дорога в Рай

«Найдоблесніші воїни, які загинули в бою, потрапляють після смерті в Вальхаллу, рай для героїв-бійців. Щодня це небесне військо веде боротьбу насмерть зі злом, допомагаючи боротися воїнам земним. Щодня в Вальхаллі вони гинуть, але щоразу воскресають, щоб продовжити свою звитяжну війну…» Сліз не в змозі стримати навіть священик, який щойно відспівував воїна, молодого хлопчину, згідно з християнськими традиціями. Докладніше >>

Народжений для війни

Вояка-феномен з Івано-Франківська, якого називали богом війни і порівнювали з козаками-характерниками. За два роки жоден із його воїнів не поліг! Днями вшановували першу річницю загибелі легендарного командира ДУК ПС Григорія Семанишина, якого знали за позивним Семен. Без перебільшення, це значна втрата для всієї України. Втрата, навколо якої й досі витають чутки про дивні обставини. Докладніше >>

Майже безсмертний

Той, що жив лише за покликом серця. Він тричі заглядав у вічі смерті, однак вдавалося вислизнути. А того разу не вдалося. Калуський «айдарівець» Василь Боднар із позивним Югослав назавжди заплющив очі у Щасті – місті, де так забракло щастя. Докладніше >>

Закоханий у небо

Герой, що марив небом і мріяв про власний парашут. 422 занурення у воду і 145 стрибків з парашутом. Майстер військової справи з Коломиї, який підготував понад півтисячі десантників. А себе не вберіг. Тепер для рідних загиблого вояка соняхи назавжди асоціюватимуться зі смертю і кривавим жахіттям війни. Докладніше >>