Галайчик

Так його називали друзі. Загибель 20-річного десантника з Городенківщини Андрія Галая не була марною. Він поліг у бою під Луганськом, прориваючи вороже кільце до аеропорту. Це дало можливість вивести з оточення більше 50 поранених десантників, у яких не було вже ні води, ні медикаментів. Перед боєм, передчуваючи свою смерть, сказав побратиму: «Ти поїдеш і скажеш моїй дівчині, що я її дуже кохав, та подаруєш великий букет ромашок». Докладніше >>

Наввипередки зі смертю

Івано-франківський боєць Володимир Лисенчук не дожив 12 днів до свого 30-річчя. Цей воїн усе життя шукав небезпеки, наче змагався зі смертю. Вона таки здолала його наприкінці фатальної весни 2014-го на горі Карачун. Ще донедавна донечка Діана була переконана – ангелики забрали татка на небо, бо зараз у країні війна, але коли все скінчиться, вони його відпустять назад додому.  Докладніше >>

Вогник

Його маленький синочок якось сварився на Боженьку, що Вона така нечемна і ніяк не віддасть татка назад додому. Але, може, татко й сам утече, адже мама каже, що він там, на небі, має і свій літак, і БТР. Бійця Владислава Файфуру побратими кликали Вогником. Бо він умів запалювати людські серця щастям. Докладніше >>

Останній бій на Вознесіння

Біда сталась якраз на Вознесіння. Кажуть, тоді ворота до раю відкриті. Івано-франківський боєць Василь Семанюк побув на війні тільки місяць. Легендарний генерал Кульчицький дуже хотів забрати його до себе у Нацгвардію, а забрав із собою на Небо. «Я не проти розповісти про свого доброго друга Васю, але мені дуже важко це зробити. Розумієте, про що я?»… «Порядний чоловік і людина слова – ось таким був мій колега Василь Семанюк. У нас практикується таке поняття, як  старшинство. Докладніше >>

Прощавай, Олежику

Після смерті івано-франківського вояка Олега Басараба зла доля наче здуріла, продовжуючи завдавати нищівних ударів його сім’ї. А наостанок ще й відібрала у них і фотографії Олежикові, і зв’язок із синовими побратимами. Самі лише спогади зостались. «Яким Олежик запам’ятався мені у дитинстві?..» – на самому початку розмови із журналістом замислено каже мама Леся Нестерук. Тоді раптом переводить погляд на чоловіка, батька Олега, в якого після першої ж згадки про сина в очах заблистіли сльози. Докладніше >>

Двадцять четвертий

Хлопчина загинув на день народження своїх батька і старшого брата. Йому було всього 19. Наймолодший боєць «Правого сектора» Степан Стефурак із Городенківщини воював потай від своєї родини. По телефону казав, що ходить на пари в університеті, а сам у цей момент перезаряджав автомат на фронті. Хату родини загиблого бійця у селі Топорівці на Городенківщині знайти не складно. Їх тут усі знають: один син поліг, другий пройшов бої у Дебальцевому, батько так само воював у зоні АТО… Докладніше >>

Герой із високогір’я

Він родом із важкого дитинства: титанічна праця в Богом забутому селі, щодня по 10 км пішки, аби дістатися до школи, жорсткі сутички з однолітками за відстоювання власної честі, з іграшок лише саморобні пістолети із залізної труби. Але згаснути не давала мрія, що роками жевріла на серці відважного хлопця – стати воїном. Став. І поліг. Спецпризначенець Павло Ільчук із Яремчанщини два тижні не дочекав до свого 23-го дня народження. Останнім статусом на його сторінці в соцмережі була крилата фраза «Nil inultum remanebit», що в перекладі з латині означає «Ніщо не залишається без відплати». Докладніше >>

Чого мовчиш, Сергію?

Спокійний і добрий хлопчина, який дуже мріяв про сімейне щастя. Із запахом щойно спеченого хліба удома та ніжними обіймами люблячої жінки, яка понад усе цінує родинний затишок. Й за 31 рік він так і не встиг відшукати омріяної ідилії. Івано-франківського бійця Сергія Харенка поховали на мамин день народження. Два місяці не дочекав до демобілізації. І не допомогли ті порцелянові слоники, які йому колись подарували на удачу. Докладніше >>

Морпєх досі тут

У цій історії багато дивного. І навіть після його загибелі. Прикарпатський розвідник Володимир Байдюк із позивним Морпєх підірвався на міні в день народження своєї мами. А ховали хлопця на його уродини – того дня бійцю мало сповнитися 25 років. На тому цвинтарі на Богородчанщині Володина могила стала першою. Докладніше >>

Зорік

Високий і дужий велетень із Долини. Йому б ще жити і жити. 29-літній Зорян Білінський вирушив на фронт напередодні Преображення Господнього. Після важких боїв в Іловайську того фатального дня воїн був щасливий – думав, що їде додому. Таки поїхав, але в труні. П’ятилітня донечка й досі не до кінця розуміє, чому у всіх є татко, а в неї нема. Докладніше >>

Горянин в авангарді

Завжди поспішав жити, але встиг першим полягти. В Яремче він єдиний, хто загинув у зоні АТО. Андрій Шудравий два місяці не дочекав до свого 25-ліття. За свої роки земного буття хлопчина встиг те, що чимало людей не встигають протягом багатьох десятиліть. Докладніше >>

У Вороні поховали загиблого учасника АТО Івана Дубея

В останню путь, полеглого бійця, якому мало б виповнитися 30 років, численно прийшли провести односельчани та мешканці сусідніх сіл, його найрідніші люди, родичі, друзі, знайомі та вдячні краяни. Чин похорону очолив Єпарх Коломийський владика Василій (Івасюк). Докладніше >>

Людина зі шрамом

На його похорон зійшлася мало не вся Коломия. 52-річний Роман Фурик був із чесних «ментів», а на війні для багатьох був наставником. На фронті його так і кликали – Сенсей, що в Японії є шанобливим звертанням до вчителя. У той рік, коли герой загинув, мав відзначати 30-ту річницю свого подружнього життя. Пережити пекучий біль утрати коханого чоловіка дружині допомогла… хвороба. Страшний діагноз змусив її знову захотіти жити. Докладніше >>

Івано-Франківськ прощається ще з одним Героєм

Боляче писати такі рядки. Знов Івано-Франківськ прощається зі своїм Героєм! Цього разу підла смерть забрала Нестеренко Валерія Анатолійовича 1964 р.н., – написала у “Фейсбуці” волонтер Аліса Котик. Кадровий військовий, боєць 114 авіаційної бригади, який був відкомандирований в 95 бригаду в зону проведення АТО. В 2002 був звільнений з лав ЗСУ по стану здоров’я, але не міг Докладніше >>

Ровесник Батьківщини

«Всі думали, що Україна стала на коліна, а вона стала, щоб заправити берці», – це було останнє, що він написав на своїй сторінці у соціальній мережі. Прикарпатський воїн Володимир Данилюк пішов із життя геть юним – місяць не дожив до свого 24-ліття. Через дрібну статуру на фронті його кликали Мацьонький, що геть суперечило силі духу і мужності цього воїна. Докладніше >>

Людина-скала

Він знав, що загине. Якийсь мольфар у горах колись навіщував хлопцеві, що його серце битиметься лише до третього десятка. Петро Безпалько чомусь повірив старому. Але дідок помилився на кілька років. Боєць змалку мріяв про військову форму, гідно пройшов бої у Косово, де мало не втратив ногу. Однак на 34-му році життя поліг у зоні АТО разом із легендарним генералом Кульчицьким. Докладніше >>

Борода

Удень присягнув Батьківщині, а вночі злетів на небеса. Через три тижні мав одружитися. Вже й обручку купив для коханої. Він таки надягнув нареченій перстень. Але уві сні. Івано-франківський морпіх Андрій Барасюк пробув у зоні АТО лише чотири місяці, але за цей час встиг здобути славетний чорний берет із кокардою. Докладніше >>

На Прикарпатті попрощалися з бійцем, який загинув у зоні АТО

14 вересня у Чернієві поховали учасника АТО Івана Деркача.  Військовий передчасно пішов з життя 11 вересня, перебуваючи на ротації у зоні АТО в районі Станиці Луганської на Луганщині. Поховали захисника України на місцевому кладовищі, інформує “Дзеркало Коломиї“. Іван Деркач народився 8 липня 1966 року в Чернієві, що на Тисмениччині. Був учасником бойових дій, неодноразово перебував Докладніше >>

Десятий

Іноді ті, що народжуються в сорочці, гублять її десь. Поміж вибухів снарядів і загиблих побратимів. Кремезні руки втримали автомат, але на 30-му році життя не вдержали долю. Івано-франківський «беркутівець» Михайло Шемегінський побув на передовій лише два тижні. На той фатальний 13-й день якраз планував на трохи поїхати додому. Поїхав. Але в труні. Докладніше >>

Іловайськ. Третя річниця

Іловайськ – найтрагічніша сторінка історії незалежної України. 27 серпня минуло три роки відтоді, як тисячі українських добровольців віддали своє життя, захищаючи територіальну цілісність держави. З кожним роком для багатьох українців трагічні події втрачають масштабність, стирається їх гострота. Біль залишається тільки у тих, хто втратив в Іловайському котлі дітей, батьків, родичів, друзів… Докладніше >>