Німець

Під час Революції Гідності його називали майданівським батьком. Просто є такі люди, як він – з великим серцем, і їхньої любові вистачає на всіх. Косівський боєць Василь Андріюк пишно відсвяткував свої пів століття, казав – хтозна скільки ще лишилося жити. Таки відчував щось: через рік його привезли додому у труні. «Дяді Васі завжди було 18 Докладніше >>

Друг Спікер

Один на двох бліндаж, пачка цигарок, шматок хліба, одна на двох міна – він поліг разом зі своїм побратимом. Франківський доброволець Андрій Витвицький із позивним Спікер поміняв священничу рясу на обладунки воїна. Став одним із засновників «Правого сектора», отримав медаль за оборону Авдіївки. Його дар надихати своїм словом і чудовим гумором порятував не одну душу Докладніше >>

Він був березуном

Цей хлопчина мав нелегке життя, і навіть після загибелі його шлях додому став випробуванням для рідних. Більше року тіло кіборга Миколи Самака пролежало у могилі під номером 872 у далекому Дніпрі. Ідентифікувати його особу вдалося аж після 12 експертиз ДНК. Недолюблений у дитинстві, Микола дуже мріяв колись побудувати хату з великими панорамними вікнами – аби Докладніше >>

Що б не сталось – він сміявся

Усі згадують його усмішку і велике серце. Франківський боєць Василь Джус ось-ось мав повернутися з війни додому. Мама вже не могла дочекатися, аби приготувати для єдиного сина його улюблений борщик. Дивний сон попереджав жінку про біду, шкода, що згадала вона про то аж на похороні своєї дитини. «Я живу, але я не живу, просто існую, Докладніше >>

Поспішав жити

Чистий душею і не зіпсований злобою. Прикарпатський боєць Андрій Добровольський поспішав жити: на війну пішов геть юним, рано одружився, готувався відкрити власний бізнес, мріяв про трьох діточок… Молода дружина так і не встигла розповісти, що ось-ось у них народиться дитинка – овдовіла. Мама бійця Ірина Добровольська не хоче давати інтерв’ю про сина. Їй дуже важко Докладніше >>

Богданчик

На боксерському рингу він сунув, як танк. І в житті так само – поспішав усюди встигнути. Нікому не сказавши ні слова, 19-річний калушанин Богдан Гаврилів пішов воювати у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Хлопчина говорив, що місце його на фронті, а не за партою. Значно старші і досвідченіші вояки на передовій кликали його Богданчиком, бо Докладніше >>

За ним тужили гуцульські трембіти

Мама називала його тільки Богданчиком. Вона часто казала, що повернеться із заробітків, коли її Богданчик приїде з армії додому. Так і сталося. Приїхав – у труні. Богдан Шлемкевич з Верховинщини був першим прикарпатським бійцем, який загинув у війні на Донбасі. Хлопчині лише виповнився 21 рік, ось-ось мав одружитися і, можливо, навіть продовжити навчання на священника. Докладніше >>

«Все буде пучком»

Щодня о восьмій вечора вони телефонували одне одному. А того страшного дня у слухавці ніхто не відповів. Коломийський снайпер Володимир Чепіль загинув у час так званого перемир’я. Тепер у сім’ї єдиним чоловіком залишився тільки 10-річний син Артур. Після трагедії його не раз дражнили в школі, жорстоко ріжучи словами: «А що ти мені зробиш? Твій тато помер!» Докладніше >>

Сєдой завжди сміявся

Незадовго до війни він примирився з Богом, а потім, вже воюючи на фронті, задумав відкрити у своєму місті церкву. Але спершу мав перемогти загарбника. У легендарний батальйон імені Джохара Дудаєва брали далеко не кожного. А бурштинського добровольця Вадима Савчака одразу взяли. Він виявився талановитим розвідником, під час розвідки й загинув. Біда сталася якраз на день народження сестри, вся родина саме святкувала її 40-річчя. Докладніше >>

Чи живим, чи мертвим

Він мав повернутися з війни і вдруге одружитися зі своєю жінкою. Не вернувся – жінка стала вдовою. Прикарпатський військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади Ігор Денисів вивіз із поля бою не одну сотню поранених і загиблих вояків, а себе витягнути з пекла війни не зміг. У ніч перед загибеллю зателефонував дружині: «Тут дуже стріляють. Не знаю, яким вернуся додому: чи живим, чи мертвим…» Докладніше >>

Його називали Змієм

Людина із золотими руками і відважним серцем. На фронті повоював менше місяця, коли ворожий осколок відібрав у нього життя. Боєць 24-ї механізованої бригади Андрій Білоус із Рогатинщини мріяв про велику успішну ферму, але війна внесла корективи у життєві плани. Після загибелі батька син Андрійко, який був молодшим сином у сім’ї, ще довго не давав мамі спокою – просив, аби купила йому трактор, бо запам’ятав собі, що тато його дуже хотів мати. Докладніше >>

Татарин 200

Він мав прийти на перше причастя до своєї донечки, але за кілька днів до того бійця не стало. Івано-франківський воїн Сергій Гундер із позивним Татарин часто віджартовувався, що його кулі не беруть. Але того дня щось пішло не так. У ніч перед його загибеллю донечці наснився сон. Вона бавилася біля річки, кидала камінчики… Раптом підійшов якийсь хлопчик і сказав: «А ти знаєш, що твого тата вже немає?»… Докладніше >>

Кузя не здавався

«Куля – дура, я – придурок, тому ми ніколи не зустрінемося», – часто любив жартувати івано-франківський розвідник, майор Віталій Кузнєцов із позивним Кузя. Вони й справді не зустрілися, але бійця підвело серце. Дружині він обіцяв назавжди повернутися додому, коли випаде перший сніг. Розвідник помер 21 листопада, на свято Архистратига Михаїла – небесного покровителя усіх воїнів. А перший сніг випав через дев’ять днів. Докладніше >>

Ведмедю, вернися назад!

Кохання втратив, а війну знайшов. Він здійснив свою дитячу мрію і загинув. Прикарпатський боєць Олександр Кармільчик із позивним «Ведмідь» лише два тижні встиг повоювати. А мама так і не побачила його в труні. «У той день якраз була наша зміна. Ми обоє заступали на ніч. Ще так багато тоді нажартувалися, – пригадує боєць Василь Іванюк, на очах якого загинув Сашко. – Він стояв від мене десь за метрів 70… Мене відкинуло ударною хвилею, а Ведмедя обсипало осколками. Мені більше пощастило, йому – менше…» Докладніше >>

3.33

Коли вбитого на війні Юрія Головченка привезли до рідної хати, горіх на подвір’ї почав плакати – з гілок крапала вода. Дивувалися люди, а природа плакала… Юрій Головченко – солдат 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Загинув 13 жовтня 2017 року у районі с. Новоолександрівка на Луганщині від кулі ворожого снайпера. Йому було 39 років. Похований 20 жовтня на кладовищі в рідному селі Пнів Надвірнянського району. Докладніше >>

Згорілий заживо

Вибрав собі таку професію, щоб віддати життя за Україну. Про прикарпатського бійця Петра Остап’юка всі відгукуються дуже тепло – талановитий спортсмен, добряк, серйозний, спокійний та справедливий, роботи коло хати не цурався, ходив до церкви і організовував піші прощі, обожнював гори, свою сім’ю і землю. Ось тільки в коханні не щастило. «Наш син був особливий, він нікому не відказував у допомозі. На нього у нас була найбільша надія, я відмовляла його, але він сказав: «Якщо не я, то хто?» Докладніше >>

Сповідь однієї матері: «Іноді мені здається, що Діма живий»

Чергова історія ще одної згорьованої прикарпатської сім’ї, в якої війна забрала найдорожче. Атовець з Верховинщини Дмитро Пацино на фронті побув трохи більше тижня. Далі біда – його змолов Іловайський котел. Доля іноді злісно жартує – хлопець народився у Росії й від рук росіян і загинув. Його поховали у рідному селі, що високо в горах. Цвинтар на самій вершині. Стоячи біля могили солдата, дух перехоплює від неймовірно красивих краєвидів – особливе місце для особливої людини. Докладніше >>

Його називали Розвідником

Боєць з Калущини Юрій Пукіш підірвався на розтяжці за лічені дні до демобілізації. Хоча й планував потім повертатися в зону АТО. Двічі дивився у вічі смерті і дивом вийшов з оточення під Дебальцевим. У його бронежилеті не раз застрягали ворожі кулі. На День Незалежності отримав відзнаки, а кілька днів потому – посвідчення учасника бойових дій. А 29 серпня хлопця не стало. Докладніше >>

З таким і у вогонь, і у воду

Збиралися робити синові весілля, а довелося робити йому похорон. Побратими Віктора Яков’яка в один голос кажуть, що це був такий хлопець, з яким і у вогонь, і у воду. У дворі біля батьківської хати красується капличка. Її побудували колеги сина одразу після його загибелі. Батьки назвали капличку на честь святого великомученика Юрія Переможця – заступника усіх воїнів. При вході – портрет їхнього Віті, коротка біографія. Всередині є образ святого Пантелеймона, святого Віктора. Докладніше >>

Смерть після війни

На п’ятому році війни в Україні близько тисячі учасників бойових дій покінчили життя самогубством. Точна цифра наразі невідома, адже таку інформацію воліють замовчувати. В Івано-Франківській області також є випадки післявоєнних суїцидів. Яка нині ситуація з психологічною реабілітацією учасників АТО та на що слід звертати увагу рідним і близьким ветеранів, щоб не допустити найгіршого?  Докладніше >>