Сова

Як тільки починає сутеніти, повільно розкривається багряно-коричнева безодня на білосніжному фоні – це вона розплющує очі. Ледь помітно оглядається довкола й робить різкий помах крилами, розкинувши по боках напружене, мов лезо ножа, пір’я.

Сова – прокинулася.

Ох і набридли їй ці ранні пташки, які постійно щебетали довкола, ніби глузуючи з того, що вдень вона ні на що не спроможна. Жайворонки ж трудяться від світанку, як тільки перші промені сонця полоскочуть їх за дзьоб. Сова теж любила погрітися, і їй було шкода, що місяць ніколи не буває таким же теплим. Але, попри все, ніч вона не проміняє на день.

Принаймні так каже моя власна сова – непомітне і вперте створіння всередині, яке всі називають біологічним годинником. Я ж кажу, що це діагноз, бо як би я не намагалася протистояти собі, все одно повертаюся до початкової точки відліку.

Поки що з цим точно нічого не вдіяти. Не важливо, скільки чашок кави я вип’ю, вона почне діяти значно пізніше, й навіть не ввечері, а пізно вночі. Річ тут не в тому, що до того часу я нічого не роблю, навпаки, можу впоратися зі всіма поставленими перед собою завданнями. Проте сутінки – це час для сокровенного: моїх ідей. І чим далі стрілки годинника, тим жвавіший потік різноманітних думок вирує у моїй свідомості, тільки встигай фіксувати.

Згодом починаєш розуміти, що вдається впіймати всього лиш невелику частинку того, що насправді хотів би записати. Чомусь ідеї так швидко формулюються в речення, а вони, у свою чергу, – у цілий вир роздумів, що стають невловними феніксами, які миттю спопеляються, тільки-но ти захочеш впіймати їх у матеріальну клітку, щоб знову відродитися наступного разу.

Коли вони повернуться знову – невідомо. Щоразу приходять нові, які диктують свої правила, а попередні з’являються тоді, коли ти найменше на них чекаєш.

Проте є час, коли фенікси кружляють зграями. Чи то їм холодно, чи так магнетично на них впливає різнобарвне листя, але осінь – це їхня улюблена пора. В цей час вони несуть особливу місію – породжують спогади. І як би не хотілося сховатися від ностальгії, вона приходить і щоразу сильніше огортає тебе теплом осіннього сонця, а потім ранить вранішніми заморозками, нагадуючи, що попереду зима.

Але як би парадоксально це не звучало, наступна пора року відігріє сову. Клич минулого ставатиме все меншим, як і тривалість дня. Пануватимуть місячні ночі, а отже, й натхнення. І тільки тоді, на контрасті пекучого холоду, сова найкраще відчуває тепло.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!