Спогади на попелі

Увечері 2 грудня в будинку Юлії Жук та її 20-річної доньки Каті у Загвізді сталася пожежа. За кілька годин на їхніх очах згорів цілий двоповерховий будинок. Не приборканий вчасно вогонь перетворив на попіл все їхнє майно й особисті речі, фотографії батька й чоловіка, який помер минулого року, та, по суті, значну частину їхнього життя.

Погана робота

Пожежа у будинку на вул. Квітковій у Загвізді почалася 2 грудня приблизно о 20-й годині. На той час його власниця разом з донькою були у друзів на вул. Довженка в Івано-Франківську, їм зателефонували о 21-й год. і повідомили, що палає їхній будинок. Вони викликали таксі й за кілька хвилин були на місці трагедії. Вогонь побачили здалеку, ще з дороги. Коли приїхали, половини будинку вже не було.

Сусід пані Юлії Володимир Микицей розповідає, що пожежа почалася ще раніше, а о 20-й год. полум’я розгорілося вже доволі сильно. Пожежні приїхали трьома машинами, була також поліція. Світло ніхто відключити не міг – довелося відключати самим. Люди телефонували і просили прислати ще кілька машин, у відповідь чули, що машин більше немає.

«Гасити пожежу все одно можна було. А було так, що пожежні пригасять – води більше немає, полум’я розгоралося знову і знову. Люди, очевидці пожежі, хочуть писати колективну скаргу, адже не розуміють, для чого тримають пожежних. Якщо б вони повідомляли, що їм не вистачає води, або щось робили, щоб не замотували той рукав довкола себе, не відганяли людей, було б краще. З потічка воду почали брати вже у самому кінці, а можна було зразу кидати шланги в потічок і було б простіше. А так на очах хата просто собі горіла», – каже чоловік.

Найближчий сусід Олександр Михальчук пригадує, що вийшов надвір підкинути дров у котел і побачив полум’я в сусідів. Крикнув дружині, щоб викликала пожежних, а сам побіг вимикати світло, щоб не замкнуло і щоб пожежники могли лити воду. Адже вода проводить електрику і можна отримати удар струмом.

«Пожежні працювали надзвичайно погано. Приїхали дві машини, мали з собою три літри води, заливали вогонь із порваних рукавів, з яких у всі боки лилася вода. Поряд з моїм будинком потічок, я їм запропонувала брати воду звідти. У відповідь почула, що може забитися система. Але чому там забиватися, як у них дірка на дірці? Врешті-решт у потічок таки кинули шланг. Поки вони з одного боку гасили, почало горіти з іншого, вони перетягували шланг з одного на інший бік. Це все тривало до 3.30», – відтворює події того вечора власниця будинку.

На місці пожежі зібралося багато людей. Вони намагалися допомогти, але пожежні сказали не заважати. Крім того, інструментів у них також не було – брали лопати, граблі, які були біля будинку, пригадує пані Юлія.

Недоступна пожежа

2 грудня о 20.49 до оперативно-координаційного центру Управління ДСНС в Івано-Франківській області надійшло повідомлення про пожежу житлового будинку на вул. Квітковій у с. Крихівці Івано-Франківської міськради, повідомляють в УДСНС. Відразу було зрозуміло, що будинок повністю охоплений вогнем. До місця виклику негайно направили пожежно-рятувальні підрозділи ДПРЧ-1 м. Івано-Франківська, водночас в управління продовжували надходити повідомлення про цю пожежу. На місце інциденту додатково направили ще й пожежну автоцистерну муніципальної аварійно-рятувальної служби міста Івано-Франківська.

Прибувши на місце події о 21.02, працівники побачили, що полум’я буквально пожирає дерев’яний житловий будинок розміром 8 на 11 метрів. Гасіння пожежі ускладнювалося великим пожежним навантаженням та відсутністю протипожежного водопостачання поблизу, адже найближчий пожежний гідрант розташований на відстані близько 2 км, а місцевий потічок, що тече за 15 м від місця пожежі, був занадто мілкий і не придатний для набору великої кількості води. О 22.12 пожежу локалізовано та о 2.32 – ліквідовано, до гасіння було залучено чотири одиниці техніки та 14 осіб особового складу Управління ДСНС в області.

Без пояснень

Що стало причиною пожежі, жінка не знає. Каже, що коли збиралися з дочкою в гості, все вимкнули. У будинку був дров’яний котел, його палили вранці, впродовж дня дров у нього не закидали. Після пожежі котел виявився цілий, проводка також в порядку. Очевидно, це був підпал, припускає постраждала. Пожежа почалася в куті під спальнею, де зберігалася консервація, там не було електричних проводів, ніяких електроприладів.

Минулого року Юлія Жук поховала чоловіка, відтоді жили в будинку удвох із донькою. Чоловік її був військовим, а також 15 років займався ремонтом автомобілів, фарбував їх. «Сказати, що я мала ворогів, не можу. Але після смерті чоловіка мені постійно говорили, щоб я продавала будинок, адже сама не зможу оплачувати компослуги і т.д. Мовляв, ми з донькою самі, а хата велика», – каже власниця.

Жінка розповідає, що будинок дійсно був великим: два поверхи, цоколь та власна сауна, гараж. Мали і автомобіль. Придбала будинок у Косові 11 років тому, там конструкцію розібрали, привезли сюди і встановили. Тепер все згоріло дотла, залишився лише фундамент. «9 вересня 2006 року ми сюди переїхали і жили тут постійно. Жодних проблем не було, я б ніколи не подумала, що раз – і все може зникнути», – продовжує потерпіла.

У будинку була побутова техніка, меблі, килими та багато іншого. Наприклад, у кухні були дві морозильні камери, холодильник, електропіч, кавоварка, витяжка, мікрохвильова піч. У ванній – бойлер і пральна машина. У спальній – плазмовий телевізор, ТБ-тюнер. На верхньому поверсі жила донька. У неї згорів планшет, комп’ютер, принтер. Наразі суму збитків оцінити важко, як мінімум, це 150 тис. доларів.

Життя шкереберть

Донька пані Юлії Катерина Жук пригадує, як на її очах зникло все її життя – в один момент усе, що зберігала та накопичувала роками, перетворилося на попіл. Найбільше шкодує за фотографіями батька, якого не стало рік тому. Кілька світлин залишилося у друзів, які обіцяли їх віддати. Дівчина каже, що після смерті тата все пішло шкереберть. На ньому трималося все, він будував дім і старався для своєї сім’ї, особливо для коханої донечки.

«Страшно бачити, що вся хата – у вогні. Розумієш, що нічого врятувати більше не можна. Кричиш, просиш допомогти і хоч щось врятувати. Добре, що встигли відкрити клітку і врятувати собаку, який був замкнений там», – каже Катерина.

Вогонь дійшов і туди, собака вибігав вже крізь полум’я. Дівчина зауважує, що пожежа в будинку не вперше, вже було два загорання. Місяць тому горів дах, загорання сталося від котла. Після цього все поміняли, в тому числі й електропроводку.

Замкнутий цикл

На місце пожежі виїжджала й поліція. Прибули правоохоронці ще тоді, коли хата горіла. Спершу спілкувалися з пані Юлією, пізніше викликали Катю. Відтак поїхали, жодних контактів не залишили і номери телефонів потерпілих також не записали, каже жінка.

Власницю здивував ще один момент. Пожежні, коли писали дані потерпілих, запитали, чи це Загвіздя. Варто зауважити, що вулиці у цьому населеному пункті розділені доволі незвично: частина належить до Крихівців, частина – до Загвіздя. Дізнавшись про приналежність хати до Загвіздя, пожежні повідомили, що не повинні були сюди їхати, а цю пожежу мали б гасити їхні колеги з Тисмениці. За актом жінку відправили саме туди. Щоправда, документ, на відміну від інших установ, тут підготували швидко.

Під час пожежі в будинку згоріли всі документи. Відтак пані Юлія шукала допомоги в держадміністрації, міській раді, управлінні з надзвичайних ситуацій і багатьох інших установах. Заяву на матеріальну допомогу в неї прийняли в Тисменицькій райраді та Загвіздянській сільраді. У решті установ вона лише дарма пороги оббивала.

«Для Івано-Франківської міськради я не людина. Так, як і для працівників паспортного столу – вони не знали, що робити. І так всюди. Я йду за одним папером, а мені кажуть дати інший – це замкнуте коло. Я зіткнулась з тим, що держава не думає про нас», – розповідає жінка.

Відколи сталася пожежа, жодних документів їй виробити не вдалося. І житло мати з донькою поки що знайти не можуть. Наразі ночують у друзів, кілька днів – в одних, кілька – в інших. Багато людей телефонують, пропонують допомогу, надсилають гроші.

«Якщо б не громада, полізла б у петлю. А люди є люди: вдягнули мене, взули, хтось приносить консервацію, хтось інші продукти. Натомість з боку держави – нуль, мене наче нема», – підсумовує жінка.

Наразі пані Юлія і її донька Катерина ще не знають, як і де жити далі. І чи відбудовувати будинок з нуля, чи купувати житло в місті. Катерина каже, що мама так багато років мріяла про власний будинок і їй не хочеться тепер повертатися у квартиру. Але поки що грошей немає, тож приймати будь-яке рішення зарано…

Ірина ФЕДОЛЯК