Драма / комедія / трилер

Режисер: Девід Лоурі

У ролях: Роберт Редфорд, Сіссі Спейсек, Кейсі Аффлек, Денні Гловер, Том Вейтс

Форрест Такер – немолодий грабіжник із величезним стажем. Він завжди ввічливий і чемний і, навіть погрожуючи банкірам пістолетом, поводиться, як справжній джентльмен. Йому давно не потрібні гроші – під підлогою його будинку заховано стільки, що вистачило б ще п’яти поколінням нащадків (яких у Форреста, правда, немає). Але він продовжує свій злочинний шлях – тому що інакше не може. Одного разу він, як це буває, зустрічає жінку, милу Джуел (Jewel – буквально «діамант»), і подумує про кінець кар’єри грабіжника. Ось тільки на нього вже відкрив полювання детектив – теж не без тарганів в голові, ображений на те, як Форрест одного разу обвів його навколо пальця.

Зізнаюся чесно, з усіх фільмів 2018 року до «Старого з пістолетом» чи не найважче підступитися з точки зору будь-якого аналізу. Не тому, що це кіно погане (воно чудове), і не тому, що воно складне (воно, навпаки, надзвичайно просте), а через те, наскільки цей твір незбираний, монолітний. Його зовсім не хочеться ділити на сцени, епізоди, акти чи якісь інші штучні маркери історії – фільм працює єдиним потоком, і виокремлювати з нього деталі, чіплятися за виступи здається заняттям зайвим, а то й деструктивним. До того ж, «Старого» майже неможливо вписати в будь-який контекст, соціальний і, тим більше, політичний.

У Лоурі вдруге поспіль виходить таке «кіно в собі», відсторонене і напрочуд тихе для авантюрної кримінальної комедії. Це, до речі, дуже цікава дихотомія: динаміки в «Старому» вистачає: є тут і пограбування, і погоні, і при цьому фільм зовсім не гамірний, навпаки, він надзвичайно спокійний. Важливий кримінал, ретро без ностальгічної істерики, тут навіть монтаж драйвових сцен зроблений без особливих акцентів – там, де будь-який інший режисер вставив би веселішу музику, Лоурі вистачає м’якого фонового smooth jazz’у. Він навмисно позбувається усього чужорідного, вся його динаміка виключно в дії, монтажних фразах, рухах камери.

Лоурі відмовляється працювати з чимось ще, крім безпосередньої кіномови, – так само, як і його головний герой, який грабує лише силою слова і ніколи не використовує пістолет (хоча десь він у нього лежить). «Старий з пістолетом» повністю зростається зі своїм героєм. Такий же простий, витончений і делікатний: жодного крику, жодної зайвої інтонації або спроби якось маніпулювати глядачем. Навіть у найбільш мелодраматичних сценах він залишається спокійним: не холодним – емоцій тут якраз вистачає, а саме спокійним, як людина, яка давно все зрозуміла і тепер просто займається улюбленою справою. Зрозуміло, що він насправді говорить про творчість, а не про пограбування банків.

«Старий з пістолетом» – по суті, один величезний триб’ют Роберту Редфорду – великому акторові, що останніми роками працював непомітно, десь на периферії, зрідка з’являючись в гучних проектах (і це він, до речі, подарував нам фестиваль «Санденс»). І вже не так важливо, що історія в основі фільму реальна, а Форрест Такер цілком собі жив насправді, хоч і, напевно, не був персонажем настільки романтичним. Головне, що в межах фільму він стає ідеальним втіленням усіх авантюрних мерзотників класичного Голлівуду, які постаріли, стали мудрішими, але все ще готові дати молодим відсіч. У більш широкому сенсі Редфорд тут є уособленням «старого Голлівуду» в принципі, всієї тієї літньої гвардії, яка продовжує працювати донині. Всіх Іствудів, Спілбергів і Вуді Алленів, які до сих пір знімають «своє» кіно, хоч і часи вже інші, і запити в аудиторії сильно змінилися. Герой Кейсі Аффлека в такому випадку – представник кіно нового, вічно придавленого якимись особистісними кризами, що бубонить собі під ніс і марно ганяється за тінню кіно старого. Яке він, звичайно ж, ніколи не зловить по-справжньому, а якщо й зловить, то навряд чи зрозуміє, що з ним робити.

ФЕЛІНСЬКИЙ