Світ без грошей

«Людину роблять щасливою три речі: любов, цікава робота і можливість подорожувати», – Іван Бунін

Ви й досі вважаєте, що для мандрів потрібні гроші?.. Христина Мохнацька перетнула Польщу, побувала в Румунії та Словаччині, не витрачаючи при цьому гроші на дорогу, проживання та харчі.

Про свої мандри Христина розповідає всім охочим на власній сторінці у Фейсбуці. Цим вона хоче показати, що світ можна побачити, не маючи великої суми в кишені. Крім того, саме під час таких подорожей розгледиш значно більше: місто, вулиці, природу, є час озирнутися довкола і  погомоніти з місцевими.

«У будь-якій частині світу я почуваюся, як вдома. Для типу, подібного мені, найважче почуватися, як вдома, саме вдома», – Генрі Міллер

Христина Мохнацька працює нянею маленького чотиримісячного хлопчика. Батьки його з розумінням ставляться до способу життя жінки, ініціативи її також підтримують. Коли видасться вихідний, Христина йде в гори. Місто бентежить, втомлює, напружує… Люди тут злі. А може все це пов’язано з коренями мандрівниці, яка родом з села на Тернопільщині. Любила природу там, в заповіднику Медобори, де красиві краєвиди, річка Збруч. І навіть проживши в Івано-Франківську п’ять років, не може звикнути до міського шуму та метушні.

Пристрасть до подорожей виникла давно. Ще в дев’ятому класі дівчина зрозуміла, що хоче вивчати географію, відтак і в університет на цю спеціальність вступила за покликом серця. На практику тоді їздили в Карпати. Першою підкореною вершиною стала гора Хом’як. Коли побачила все довкола, закохалася в гори, їхню красу, природу… Згодом і магістерську роботу захищала по Чорногірському хребту.

З тих пір обходила всі українські Карпати по кілька разів. Є й улюблені місця. Це Петрос і Гутин Томнатик. Маршрут туди нелегкий, можливо, тому й подобається найбільше. На Петросі побувала вже 15 разів, але щоразу це наче вперше. Вершина дарує натхнення, позитивні емоції та внутрішню силу.

«Подорож робить хорошу людину кращою, а погану людину гіршою», – Томас Фуллер

Для походу в гори поганої погоди немає, головне вдягнутися тепло і взяти все необхідне. Взимку – цікавіше, вважає мандрівниця. Любить снігоступи, льодоруби, альпіністське спорядження. Новий 2018 рік Христина зустрічала в обсерваторії на горі Піп Іван, тоді надворі було -17, швидкість вітру – 25 м/с. У гори жінка ходить з друзями справжніми, перевіреними, які підтримають і допоможуть, на яких можна покластися. Іноді йде сама. Там любить почитати, відпочити, заночувати, а вранці намет на плечі й додому.

Час від часу в мандри бере і п’ятирічну донечку Емму. Коли дівчинці виповнилося два рочки, вона підкорила Говерлу. Дитина вийшла сама, без підтримки. Після цього були й інші вершини, дівчинка щоразу чекає нової подорожі. Мама Христини також її підтримує і допомагає, схвалює все, що робить донька. А та, зі свого боку, завжди телефонує, щоб заспокоїти маму, сказати, що з нею все гаразд.

«Подорожі навчають більше, ніж будь-що інше. Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома», – Анатоль Франс

Гори треба шанувати, а дорогою не нарікати, не жалкувати, що йдеш догори, бо гори не пустять. Вони все чують. До гір Христина ставиться з дуже великою пошаною. Жодного разу не жаліла ні про один маршрут. І навіть про похід, який ледь не закінчився трагедією.

У лютому цього року в наметі, де ночувала Христина, температура була -24,5 градуса. Думала, що до ранку не доживе, а подорож стане останньою. Врятував спальний мішок та зимовий одяг. Тоді з товаришем піднімалися на улюблену вершину, такого морозу не очікували. На гору так і не дійшли, довелося повернутися. На Говерлі в ту ніч зафіксували 32 градуси морозу.

У горах завжди треба бути обережним, ретельно продумувати свій маршрут. Дивитися, чи є вода, щоб напитися, сухостій, щоб розпалити багаття. Між завалами можуть бути дикі тварини – кабани чи ведмеді. Якось на Мармаросах, набираючи воду з джерела, Христина зустріла бурого ведмедя. Схилилася над водою, наспівувала, коли підняла голову вгору, побачила величезного звіра. Він також побачив її, почав сопіти. А вона принишкла, сиділа тихо, як мишка, ні пари з вуст. Врятувала й вода. Джерело, звідки брала воду, впадало в гірську річку, течія там стрімка, ведмідь не зміг перейти і пішов геть.

А ще під час мандрів зустрічала диких кабанів, лисицю і навіть рись. Звірів в українських лісах залишилося небагато. Їх знищують, стріляють, тож деякі втікають туди, де безпечно, в Румунію. В Євросоюзі за вбивство тварини передбачено величезні штрафи, а в Україні роби, що хочеш.

«Яка різниця, скільки років твоїм кедам, якщо ти гуляєш в них по Парижу…», – Скрябін

Як зародилася ідея вирушити у закордонну подорож, Христина точно й не пригадає. Колись прочитала інформацію про американку, яка кинула роботу і подалася в мандри без грошей. У неї не вірили, але вона таки змогла об’їхати США, Канаду і Мексику. Це надихнуло, захотілося й собі так. Почала моніторити різні форуми, спілкуватися з однодумцями. Зупинилася на Польщі. Місяць складала маршрути, розраховувала час, місця, де можна стопити, скільки батареї можна витратити. План зайняв 12 аркушів зошита. Зібрала особисті речі, намет, сухі продукти, паспорт, медичну страховку та й в дорогу.

Подорож почалася у грудні 2017-го. Тоді Христина залишилася без роботи, було кілька вільних днів, щоб помандрувати. В Івано-Франківську зупинила попутку, добралася до Львова, а далі до кордону в Раві Руській. Під час його перетину згадала, що немає місця, де буде ночувати, грошей з собою всього 100 злотих і 100 євро на крайній випадок. Якщо б сказали вертатися назад, була до цього готова. Але все обійшлося, кордон перетнула швидко, зупинила попутку і знову в дорогу.

«Будь-яка подорож розширює горизонти і прочищає мізки», – Джоан Гарріс

Першим польським містом став Люблін. Довго гуляла вулицями, вдивлялася в елементи будівель, облаштування простору. Там звернулася в посольство, отримала документ, який підтвердив її статус в країні. Мобільний телефон зарядила у «Макдональдсі», попросила гарячої води і трохи зігрілася. На ночівлю зупинилася на подвір’ї місцевого університету, розклала намет. Проблем з цим не виникло, єдине, що її попросили – не розкладати вогонь.

Перша ніч пройшла без інцидентів, а вранці дорога стелилася до Варшави. Приїхала туди затемна, де зупинитися – невідомо. Підійшла до поліцейських, ті допомогли, підказали і навіть підвезли до місця, де дозволено розкласти намет, ще й печиво з собою дали.

У Варшаві побачила і сучасні хмарочоси, і старе місто. Усюди ходила пішки, щоправда, кілька разів все ж проїхала у громадському транспорті «зайцем». Добре, що контролю у той час не було, штрафи там великі.

З Варшави добралася до Гданська. Це, на думку Христини, найкраще місто Польщі, там пахне історією. Гданськ – на березі Балтійського моря, найбільший порт Польщі. А далі були Торунь, Вроцлав, Краків, Закопане. Звідти сама піднялася на гірську вершину. Це був останній пункт запланованої подорожі, час повертатися додому.

«Я – не дерево, народжене, щоб завжди стояти на одному місці і не знати про те, що знаходиться за найближчою горою», – Джек Лондон

Автостопом у Польщі пересуватися дуже зручно. Люди часто зупиняються, розуміють, що без причини ніхто стопити не буде, якщо людина стоїть на дорозі, то їй дійсно треба. В Україні з цим гірше. Люди байдуже проїжджають повз, минаючи подорожніх.

За всю подорож Христина зупинила 24 машини. Всі водії, що зупинялися, були хороші, ніхто не образив, годували, купували каву, печиво. Навіть гроші пропонували, проте від грошей Христина відмовлялася.

У Польщі люди допомагали весь час. Хтось квиток на автобус купив, інший бутербродом нагодував, ще інший дав печиво. У Гданську хлопець пропонував переночувати в його домі, де живе з батьками. Це Христину вразило особливо, адже так просто запросити в дім людину з вулиці може не кожен.

З хорошими людьми мандрівниця познайомилася і в Румунії, коли ходила у похід гірськими масивами, стосунки з ними підтримує й досі.

За весь час подорожі Польщею Христина потратила 100 злотих. Гроші пішли на купівлю магнітів, вхідного квитка в Освенцім та особисті дрібнички. На проїзд, житло та харчі вона не витратила жодної копійки.

«Ніхто не повертається з мандрівок таким, яким він був раніше», – китайське прислів’я

Христина відзначає, що подорожі міняють людей. По собі помітила, як змінився характер, ставлення до людей, думки, погляди. Тепер деякі ситуації намагається передбачити наперед, проаналізувати все, зробити висновки, щоб не повторювати помилок. Раніше в її житті весь час були якісь проблеми, неспокій. Не було тих поличок, на які можна було все розставити. Мандри визначили пріоритети.

«Портібно жити і не забивати голову зайвим. Просити в Бога здоров’я і робити все для цього: не пити, не курити, їсти здорову їжу, вести здоровий спосіб життя», – радить жінка.

 

«Подорож – це великий порятунок від самотності», – Мішель Вільямс

Раніше Христина часто хворіла, мала проблеми з хребтом, серцем, легенями. Довго лікувалася, приймала болючі уколи в хребет. Зрештою, відмовилася від ліків і лікарів, як сама відзначає, переборола сама себе і нині здорова. Вона вважає, що 50% проблем йде з голови: як все собі скомпонуєш, так і буде. Попри те, що лікар заборонив їй походи в гори, Христина знехтувала правилами і пішла вгору…

З часом навчилася діяти по ситуації, не переживати. Зрозуміла, що від цього нічого доброго не буде, ситуація не зміниться, але це вбиває організм і нервові клітини. Проблеми вирішує у міру їх надходження.

«Жити необов’язково. Подорожувати – необхідно», – Вільям Барроуз

А ще для себе навчилася не боятися людей, просити про допомогу, перш за все, у поліції. Мова – це не бар’єр, зрештою, можна скористатися і перекладачем у телефоні.

У чужій країні треба поважати чужі закони і традиції. Перш, ніж кудись поїхати, варто почитати правила. Наприклад, у Польщі заборонено розпалювати вогонь, особливо в горах. Штраф – від 300 євро. І байдуже, холодно на дворі чи тепло, літо чи зима. Не можна – значить зась. Закон один, і винятків з нього немає. Відтак і люди не порушують правила, бо знають, що буде відповідальність.

Ще більші вимоги в Румунії. Там жорсткі закони, за невиконання яких передбачений штраф або ув’язнення. У неділю – день відпочинку, все там зачинено, навіть аптеки, магазини, кафе.

А ще Христина навчилася не брехати. Ніколи! Навіть коли є спокуса сказати неправду, краще прикусити язик і все-таки сказати правду. Так легше. І в мандрах, і в житті.

«Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі: що мало любили і мало подорожували», – Марк Твен

 

Ірина ФЕДОЛЯК

 

ЛАЙФХАКИ:

  1. «Макдональдс» – це місце, де можна відпочити, зігрітися, скористатися вбиральнею, попросити окріп, набрати води, зарядити телефон і павербанк.
  2. У горах під час опадів або туману варто використовувати презерватив для зберігання телефона і сірників. Гаджети в таких умовах відключаються, псуються, GPS може не працювати. А так сенсор працює і техніка справна.
  3. Варто використовувати якісне і неважке спорядження. Воно дороге, але того вартує. Це дозволяє бути туристом-легкоходом, навіть якщо подорож триває 4-5 днів – рюкзак не важчий десяти кілограм, і спина ціла.
Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!