Своя земля

Лише цього літа до мене прийшло розуміння того, що я весь час недооцінювала свою домівку. Просто ігнорувала її красу. Заморські краї мене вабили, а свої – ні. Що ж, звична справа, найчастіше так і буває, не цінуєш те, що біля тебе. Але цього літа все змінилося, може, літо й існує для того, щоб приводити нас до тями. Цього літа я закохалася в свою землю так, наче побачила її вперше. Зі мною трапилося все, що потрібно для абсолютного щастя: ріки й гори, озера й дороги, люди і наші спільні історії. Кожен наступний маршрут ставав все довшим, а географія рідної землі розширювалася. І нарешті виникло логічне запитання: де ж та межа рідності, за якою починається чуже? Чим довше я думала про це чуже, тим більше це чуже здавалося мені штучно створеним. І створило його не що інше, а наша власна свідомість.

Наш дім може бути набагато більшим, ніж ми думаємо.
Якось у Вижниці туристи з Києва запитали мене, чи я місцева. “Ні, – відповіла я, – я з Коломиї”. “Місцева”, – перезирнулися туристи. Ми так часто ділимо себе на своїх і чужих за місцем проживання, а все ж насправді пізнається у порівнянні. От зараз для нас чужі жителі іншої області, потім жителі іншої країни. В такі моменти я хочу забути про всі ці топоніми, про всі кордони між ними і медитувати. В такі моменти я уявляю марсіан (мої марсіани, звісно, добрі, з ними можна файно побалакати), так от коли я уявляю, що спілкуюся з марсіанами, то всі ці поділи на країни, на своїх і чужих моментально зникають зі свідомості, бо тоді свій для мене – це той, хто виглядає, як я, і думає, як я, той, у кого такі ж почуття та переживання. І от зелений, може, навіть желеподібний марсіанин, якому не відомі почуття любові, страху, дружби, заздрості, сидить навпроти, а я розумію, що такі вони мені рідні, всі ті людиська, от тільки трохи дурні.

Якщо колись на якійсь із планет об’являться ще якісь розумні істоти і почнеться наше з ними міжпланетне спілкування, то земні війни й конфлікти стануть настільки неактуальними, що ніхто й не помітить, як вони закінчаться, та й не згадає, чи вони взагалі колись були. Розумні позаземні істоти можуть мати розум, абсолютно незрозумілий для нас, ніхто із нас, людей, не зможе прорахувати їхні кроки наперед, не допоможе нам ні історія, ні політологія. І от стоятимемо ми на своїй Землі і дивитимемося у небо, не знаючи, чого звідти чекати, і будемо, як ніколи, рідні. А позаземні розумні істоти, споглядаючи переляканих людей, лише здвигнуть плечима: «Що тут досліджувати, всі вони однакові».

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!