Святомира Возняк: «Для мене освіта – це світло, яке є всередині кожного. Головне, щоб воно ніколи не згасало»

  • Святомира Возняк – філологиня, арт-терапевтка, літературна редакторка, очільниця Школи неформальної освіти вчителів-філологів міста, вчителька української мови та літератури, засновниця проєкту «МИстецька ресТАвраціЯ освіти». На своїх уроках вона впроваджує елементи арт-терапії та мистецькі практики, що допомагають підвищити успішність учнів. Як вдається поєднувати філологію та мистецтво, про  арт-терапію та боротьбу із  булінгом, а також про те, чого бракує українській літературі, поговоримо зі Святомирою.

    • Мистецтво та освіта: як тобі вдалося поєднати ці два напрямки на власних уроках української мови та літератури?
    • Думаю, що це поєднання закладене в мені на генетичному рівні, бо і в мистецтво, і в освіту я прийшла ще з маминого животика: коли мамуся виношувала мене, то займалася освітою. Справою всього її життя був розвиток креативності учнів та їхніх творчих здібностей. Свій перший малюнок я намалювала на маминому календарному плануванні і мене не сварили, не робили зауважень. Навпаки, це календарне планування досі зберігається у нас вдома як великий-великий раритет. Ще з дитинства розуміла, що маю волю, свободу до самовираження і мене безмежно люблять, підтримують і дозволяють обирати. Як на мене, це саме те, чого зараз дуже бракує сучасній освіті. Світ розвивається надзвичайно стрімко, учням необхідно знайти себе і своє місце в ньому.

    І такий безпечний простір  дає саме мистецтво.  Тут дитина не зарамкована параграфами і не замкнена між полями зошита, тут вона може конкурувати безпечно і плідно. Тому на моїх уроках поєднуються, здавалося б, непоєднувані речі, які дають магічну можливість спинити дитину в цьому шаленому світі, допомогти їй пізнати себе і своїх однолітків. Проте такий освітньо-мистецький симбіоз потребує невпинної роботи й пошуків: за минулий рік у рамках мого проєкту разом з учнями було створено мовний комікс «Ледачий дракон», видано дві колоди метафоричних карт «Маленьке Велике» й «Душа-актор», триває робота над збірником вправ «Світ наставника», настільною літературною грою і серією тактильних карток. Це безперервний пошук і вдосконалення.

    Наскільки вдається за допомогою мистецьких практик підвищити успішність учнів у вивченні рідної мови  та літератури? 

    • Успішність – це тільки вершина айсберга. За два роки роботи зі своїми унями я бачу не лише оцінки, які підтягнулися на шкалі балів угору. Я зберігаю усі учнівські зошити (бо це найкраще дзеркало змін і росту) і помічаю, що коли діти отримують задоволення від предметів, то покращується почерк, змінюється стиль роботи над класними й домашніми завданнями, виклад думок. Діти дуже різні. Наприклад, у мене в класі є хлопчик із дисграфією, який навіть боявся діставати свій зошит, а тепер радісно тягне руку і біжить до дошки. Для мене це найцінніший досвід і найкращий показник. Мій мистецький експеримент почався з того, що учні несміливо малювали смайлики на полях, а зараз вони впевнено можуть зобразити будь-який літературний твір у вигляді коміксу і переказати текст майже дослівно. Тепер ці діти можуть працювати з темою уроку по-різному: створюючи скульптурки, малюючи ескізи чи піктограми, виконуючи мнемо- і кольоровправи, працюючи в парах і командах, з тактильними картками і метафоричними предметами, розігруючи міні-спектаклі. Моїм учням завиграшки станцювати синтаксис речення чи розповісти про відмінки жестами. Так, це можливо на моїх уроках мови та літератури. Тут дитячі курточки перетворюються на повітряну кулю чи озеро, віник – на катапульту, а самим дітям вдається перевтілитися в героїв будь-якого твору. І навіть у скелі, туман чи темряву.
    • Всі діти різні і чи до всіх ти ставишся однаково?

    Я – молода педагогиня, яка у виші постійно чула, що всі діти однакові і до всіх потрібно ставитися однаково. Проте я б із цим посперечалася, бо не можливо ставити знак «дорівнює» між дитиною, яка почула про війну по телебаченні і дитиною, яка приїхала до тебе звідти. Потрібно бути дуже обережною в таких життєвих «рівняннях». І коли чую, що  учні недостатньо старанні, неуспішні, не сконцентровані, то відразу починаю думати, що б такого зробити, щоб ось ці всі  «не» і «недо» переросли в «супер». Мова йде про відсоток часу, який витрачається на дослідження особистості. Бо є учні, які не бояться запитувати, сперечатися, підбігати до тебе, обіймати, ділитися таємницями, робити компліменти, а є ті, хто дивиться на тебе і в собі стільки всього тримає. І все це треба відпускати, випускати назовні, не можна, щоб дитина залишалася з цим наодинці. Тут і допомагає магія мистецтва, бо воно об’єднує, допомагає переосмислити реальність і себе у ній.

    • Чи допомагає арт-терапія у врівноваженні психологічного стану і в профілактиці булінгу ?

    Безперечно. Звичайно, булінг не з’явився нізвідки, він був і залишається. Бо між дітьми завжди є відмінності, які іноді відчуваються на інстинктивному рівні. А якщо ти не такий як я, то, зазвичай, хочеться це змінити або дистанціюватися. Мистецтво допомагає поступово, непомітно і плавно згладити гострі кути відмінностей, показати, що інакшість, нетиповість є нормальною, цікавою, вона має право на існування та реалізацію. Наприклад, у класі є блискучий футболіст, але йому потрібне підсилення в плані літературному. А хтось є блискучим оратором, який володіє необхідною інформацією та навиками. То чому б не спробувати взаємодіяти? І я кажу: «Зробімо щось спільне. Зімпровізуймо». Перша реакція: «Ні-ні-ні. Я з ним? Нізащо!» А потім: «Ну дооообре». І коли  на наступному занятті чую від цих самих дітей: «А можна ще щось таке зробити?» розумію, що цього разу булінг програв і програватиме в подальшому. Арт-терапевтичні техніки на уроках допомагають дітям бачити одне в одному незвичне під новим кутом. Ми всі різні. І ми всі вільні завдяки цьому.  Однаковість – це не про новизну, не про розвиток. Кожна дитина розкривається, вчиться слухати інших і говорити про себе без агресії, збагачує свою чуттєву практику, розвиває креативність. А надмір енергії можна вихлюпнути в океан творчості.

    • Як ти вважаєш, наскільки близькі та цікаві тексти, які вивчають на уроках літератури сучасні діти ?
    • В українській літературі є дуже багато сучасних авторів та авторок, які варті того, щоб їхні твори вивчали в школі. Разом з тим ми не можемо відкидати свого минулого, бо це ті сходинки, які привели нас до сьогодення. Будь-яка навчальна програма рано чи пізно застаріє. Особливо в стрімкості сьогодення. Тому я відстоюю позицію вміння коректно та цікаво подати будь-який текст. Навчити дітей викристалізувати із нього те, що їм знадобиться у житті. Звісно, учні були б вражені, якби хтось написав книгу про Біллі Айліш, напевно, прочитали б її у перший же день. Найбільше мене турбують тексти вправ. Бо одна річ, коли учень, який на перерві захоплено читав про біткоїни, на уроці змушений виконувати вправу про Поліно. Інша річ, коли можна виконати ту ж вправу, але з іншим текстом. Наприклад, про улюблених співаків чи про модні тренди, про те, що веселить або турбує, що є сучасним. Тема уроку залишається та сама, але вона «смачніша», як кажуть мої учні, «в топі». Тому я зосереджуюсь на формі викладу, бо якщо педагог вміє правильно подати дитині матеріал, то результат буде однозначно позитивним. 
    • Розкажи про проєкт “МИстецька ресТАвраціЯ освіти”, який ти активно реалізуєш зараз

    Мій проєкт довготерміновий. У формі експерименту він розпочався два роки тому, а офіційно стартував у нашому місті у вересні минулого року арт-полілогом «Освіта.Автопортрет». Ця ініціатива була створена в межах проєкту Молодіжної організації СТАН «Амбасадори розмаїття на Прикарпатті» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та реалізована за підтримки Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради. Учасники арт-полілогу мали можливість зобразити фарбами на полотнах власне бачення сучасного освітнього процесу та свого місця в ньому. Навесні запланована виставка цих робіт у м.Івано-Франківську. Суть мого проєкту, його серце – в назві “МИстецька ресТАвраціЯ освіти”. Це проєкт про «ми» та «я», про взаємодію, підсилення, толерантність таких різних і маленьких, творчих і нетипових «я», які творять велике, сильне, зріле «ми». Чому «мистецька реставрація»? Бо сучасна освіта потребує саме реставрації: щось необхідно врятувати, поки не пізно, щось потрібно відновити, поки не втратили остаточно, а дечому потрібно подякувати, віддати належну шану і законсервувати. Оптимальним інструментом для мене в цьому процесі відновлення й оживлення сучасної освіти стало саме мистецтво. Воно надзвичайно гнучке, багатогранне, дозволяє зробити складний і довгий шлях навчання барвистим і бажаним, «підключає» учнів до реальності.

    Радію, що в Івано-Франківську фактично не залишилося школи, якої не торкнулася б “МИстецька ресТАвраціЯ освіти”: крафтмедитацією для педагогів, тренінгом для учнів, лекцією, консультацією, методичними матеріалами. Завдяки “МИстецькій ресТАврації освіти” вдалося зробити те, чого раніше не було, подивитися на освітній процес очима мистецтва, включити мистецьку складову в урок не як кількахвилинну «декорацію», а як повноцінний повторюваний елемент, що дає результат. Мені хотілося б, щоб освіта орієнтувалася не тільки на оцінки й нагороди, а й на учасників освітнього процесу. Бо від них усе залежить: якими вони приходять, якими стають в процесі здобування знань і якими йдуть, що їм хочеться, що болить, які потреби задоволені, а які – ні.  Для мене освіта – це світло, яке є всередині кожного. Головне, щоб воно ніколи не згасало. І мистецтво є ліхтариком, якому під силу вберегти це світло. 

    • Що тебе мотивує створювати та реалізовувати проєкти, і тим самим змінювати українську освіту ?
    • Мотивують, безперечно, діти. Це надзвичайний, незгасний і невсипущий живий акумулятор, який працює цілодобово. А іноді аж іскриться. Вчительська робота – це віддача. І коли я відчуваю, що внутрішня батарейка спорожніла, приходять мої непосиди і шибайголови й заряджають своїми розповідями, обіймами, таємницями на вушко, останньою вафелькою. Це – найцінніший, невичерпний ресурс. Тому якщо хтось досі шукає вічний двигун, знайте, що це і є учні.

     

    Розмовляла Вікторія Богдан

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!