«Темні початки» (2019)

Драма, пригоди, сімейний, фентезі

Режисери: Джеймі Чайлдс, Вільям МакГрегор

У ролях: Дафні Кін, Джеймс МакЕвой, Рут Вілсон

Ліра (Дафні Кін) живе в чарівному світі, де теологія, магія і наука вважаються основами освіти, а у людей є Деймон – частинки душі, матеріалізовані в тілі тварини-компаньйона. Вона звичайна сирота – нічого не знає про батьків, з дитинства живе в Оксфорді, здобуває освіту в коледжі Йордан і дружить з дітьми служниці. Спокійне життя дівчинки закінчується, коли з чергової полярної експедиції прилітає її дядько Азріеля (Джеймс МакЕвой) і на зборах вчених стверджує, що існують паралельні світи.

«Темні початки» – найдорожчий серіал в історії BBC, який до того ж створений у співпраці з HBO. І серіал, звичайно, вражає уяву, стаючи черговим прикладом того, як швидко за останніх 10 років розмилася межа між кіно і телебаченням. Причому без втрати якості і чарівного ефекту кіно: серіал не поступається, наприклад, і з технічного боку, хоча фільм свого часу був відзначений премією «Оскар» за найкращі спецефекти. Однак бездоганна картинка і особи зірок першої величини не приховують образливої правди: «Темні початки» – це, на жаль, типовий серіал BBC, який намагається догодити всім і кожному. Через бажання вийти на масового глядача першоджерело ніби порізали в тих моментах, які, здається, зробили його популярним і подарували йому армію фанатів. Будь-який натяк на комплексного персонажа знищують в зародку, щоб створити чарівний світ, з якого зникли всі кольори, крім білого і чорного: тут потрібні або погані герої, або хороші, в крайньому разі хороші, які в результаті стануть поганими, і навпаки. Така ось стерилізована версія першоджерела для маленьких, щоб не сплутати, кого варто любити, а кого – ненавидіти.

Однобокі персонажі – лише частина комплексу проблем і невдалих рішень, через які «Темні початки» здаються невдалою екранізацією. Серед інших – образливе почуття, що на екрані звичайнісінький фентезі-всесвіт, створений нейромережею, а не продуманий світ, який живе за своїми правилами. Можливо, річ у тому, що події в серіалі постійно розвиваються – це таке пригодницьке роуд-муві, в якому у героїв просто немає часу видихнути і роззирнутися навсібіч, щоб глядач міг зачепитися за важливі дрібниці і деталі, на зразок життя з Деймоном. Крім того, серіал дуже довго розгойдується, намагаючись знайти потрібну динаміку, і це йому вдається тільки у фіналі першого сезону, при цьому у вічі впадає дивне бажання творців пояснювати всесвіт Пулмана його ж словами, а іноді і проговорювати історії персонажів вголос (чого тільки вартий епізод, коли циганка каже Лірі, що практично нічого про неї не знає, а потім протягом хвилини переказує, хто, куди і в який день приніс її в коледж, ким були її батьки і чому вона обрана!). Начебто це просто дрібниці, які можна пробачити, зрештою, списати на помилки невмілих сценаристів, але через них серіал парадоксальним чином псує враження про всесвіт Пулмана: мимоволі починаєш замислюватися, як ця історія стала бестселером. Важко уявити, що зараз відчувають фанати книг, які 12 років чекали нової екранізації і вірили, що цього разу все точно вдасться. Хтозна, може, і вдасться, але вже у другому сезоні.

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!