Тетяна ДОРОШЕНКО: «Такі міста, як Львів та навіть Тернопіль більш відкриті до живих команд»

«Фанковий Ґанок» – молодий гурт з Івано-Франківська, який народився два роки тому. Музиканти експериментують зі стилями фолк та фанк, реггі, а самі називають себе “музичною деФормацією”. Така назва вибрана через бажання деформувати межі наявних стилів музики та поєднати їх у щось нове.

Свої пісні «Фанковий Ґанок» черпає у фольклорі і обробляє їх у таких стилях, як фанк, реггі тощо. Як кажуть самі учасники гурту, вони хочуть не забувати власної спадщини, а також більше вводити в маси «фірмову музику». Окрім того, в репертуарі гурту присутні кавери добре знаних хітів, а також власні наробки.

– Ви дуже молода група, нічого про вас ще невідомо, тож розкажіть детальніше про музикантів групи, як ця історія почалася, що послужило поштовхом?

Завжди хотіли створити щось своє, щось цікаве, не таке, як у всіх. Вже давно були тексти, які можна опрацьовувати музично. Спочатку це була просто спроба з гітаристом, більше інструментів і не було. Коли ж ми побачили, що це круто, зрозуміли, що хочеться розвиватися, тоді вже додалися кахон, бас-гітара, акордеон.

Перша пісенька, яка була народжена, – «Фанковий Ґанок». Ми її придумали як візитівку. Тоді паб «Бібліотека» запросив нас на перший виступ. Так зробили і кавери, і ще декілька своїх пісень. Каверів особливо було багато на українську музику, що сподобалося людям і надихнуло нас.

– А можна детальніше про музикантів? У вас є якийсь попередній досвід, десь грали?

Особисто у мене немає ні жодного досвіду, ні музичної освіти. Моя єдина практика – це робота в ресторані. У нас є молодий гітарист, який дуже класний музикант,  професіонал – Роман Гродзінський. Завдяки йому ми написали багато класних пісень, бо він має гарну чуйку до музики. На басу – Петро Дрозда, який завжди хоче щось робити. Завдяки йому майже завжди ми робимо репетиції. На кахоні – Олег Кочержук, малюк-самоучка. Але, тим не менше, професіонал. Я співаю. Зараз проходить реорганізація нашого гурту – наступний експеримент. Будемо пробувати з’єднання етнічного стилю з електронікою.

– До речі, про назву «Фанковий Ґанок». Ґанок тут при чому?

Ганок – то місце проведення фанку. Просто файна назва, яка всім учасникам групи сподобалася. І незвичайно звучить.

– Хм… Тоді що таке фанк у вашому розумінні?

Окрім того, що це напрям музики, стиль музики, для нас це ще й асоціація з чимось веселим, прикольним, кольоровим.

– Не виходить мені ніяк уявити собі вкупі ґанок і стиль танцювальної афромузики, але менше з тим. У вас багато чужих пісень, які ви називаєте каверами, я слухав ваш концерт в «Бібліотеці», це хороші копії, ресторанні. Так, вони досить професійні, але це копії, а не кавер-версії, які не демонструють авторський підхід. Це викликано ресторанним гартом і підходами чи це тому, що авторського ще мало?

Це тому, що в «Бібліотеці» був перший виступ. І в нас було дуже мало часу. Ми зробили, що могли. Не хотіли втрачати можливості засвітитись і показати людям навіть ці три пісеньки, що є нашими. Для мене особисто це було важливо. І воно вартувало цілого виступу – реакція була дуже класна, особливо на наші пісні.

– Тобто треба так розуміти, що ви готуєте сольну, повністю авторську програму?

Так, це насправді остаточна мета. Але коли не запрошують виступати десь у ресторанах і хочуть кавери, то ми це робимо, щоб люди нас запам’ятовували.

– Я тоді трішки загострю: як ви розраховуєте на те, щоб вас запам’ятали, коли копіюєте?

Можливо, це не зовсім правильний шлях, але якось так уже склалося. Що дуже важко, то це з музикантами. Хороші музиканти мають купу роботи. Деколи погоджуємося на виступ і вже все домовлено, а репетиції немає можливості зробити. Тому граємо то, що програно. Хоча насправді в нас є декілька хороших каверів. Саме з цих причин на даний момент ми змінюємо склад гурту. Це робиться для того, щоб у реалі творити тільки свою музику і пісні. Окрім того, є вже багато матеріалу, з яким просто треба попрацювати.

– Я так зрозумів, що ви – основний двигун ідеї. Наскільки тяжко вам боротися з цими всіма обставинами? Що вами рухає? Руки не опускаються? Що дає сили?

Двигунів у нас два: я і Олег. Це наш проект. Після перших двох чи трьох виступів у такому вигляді ми взагалі опустилися і рік у нас був без репетицій, без зборів. Бо коли це все починалося, коли була ідея, то я думала, що то тільки один концерт такий буде, а все решта буде наше, ми будемо працювати над цим, творити щось нове. Але вийшло не так. Приходиш на репетицію, приносиш щось своє, а таке буває, що половина музикантів не мають часу. І так то все… Трішки перегоріла.

А цей, другий раз ми почали збиратися вже більше через те, що самі нас почали запрошувати. Я собі подумала: якщо ми подобаємося, то треба хоча б не переставати про себе нагадувати. Зараз почалося нове дихання, ми відчуваємо. Не знаю, як це пояснити. Напевно, треба було просто дорости до цього.

Я сама не дуже полюбляю кавери. І набридло плисти за течією. Я просто знаю, що цього разу буде все по-іншому. Мені здається, що навіть буде інший стиль, ніж ми планували спочатку. Можливо, це буде ще один експеримент, можливо, нездалий. Але не помиляється той, хто нічого не робить.

– Як ви собі уявляєте стратегії просування того, що ви робите, які кроки?

Для початку хочемо записати декілька пісень і кинути на радіо, можливо, знімемо кліп. Паралельно з цим будемо готувати невеличку програму тільки з нашими наробками. Можливо, навіть спробуємо пройти на якісь фестивалі.

– Ви якось контактуєте з місцевою музсценою? Як би ви прокоментували франківську сцену? Що, на вашу думку, тут добре, а що краще в інших містах? Щось не дуже у Франику видно якийсь активний двіж, правда? І чому так, як вважаєте?

Ми не дуже контактуємо з місцевою музсценою, якщо чесно. То, що у Франику не дуже видно активний муздвіж, то так. Мені якесь воно все трохи нафталінове. Найголовніше, що є купа молодих виконавців, а все те ж. У нас немає такої високої культури музики. Мені здається, що там, де немає попиту, там нема і пропозицій. Оскільки я працюю по ресторанах (жити треба якось), я бачу, як люди реагують на ту чи іншу пісню. Хочеться дати щось більш музичне, більш цікаве, а люди хочуть Дзідзя і Винника. Не кажу, що всі, але більшість. А ви кажете «франківська сцена»! Мені здається, що такі міста, як Львів і навіть Тернопіль більш відкриті до живих команд, цікавої фірмової музики, свіжих ідей.

– Так, а в чому причина? Чому Тернопіль більш активний в цьому сенсі, ніж ми? Одинакові ж міста у своїй провінційності, в принципі.

Ну, так. Погоджуюся. Може, мені так здається. Добре там, де нас нема.

– Часто молоді артисти, аби пробитися, перебираються до Києва. Ви не подумували про це?

Думали і думаємо. Треба спочатку мати з чим.

– От ви кажете про переїзд до Києва. Це в той час, коли музиканти можуть записувати альбоми, перебуваючи на різних кінцях планети. Може, проблема все-таки не у Франику і не в нафталіні тут, а у ваших підходах? Хто впливає на вас, кому ви довіряєте і хто на українській сцені є для вас зразком, як будувати музкар’єру?

Можливо, не буду сперечатися. Знав би прикуп, жив би в Сочі. Не думаю, що в нашому випадку може йтися про мегакар’єру. Тут більше справа в реалізації і творчості. Навіть в самореалізації.

– Про Сочі ви даремно, не зрозуміють… Дякую. Надіюсь, що вам стане вашої впертості.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!