Тобі, Україно! Тобі, Івано-Франківськ!

Ще змалечку я знав, що в моєму місті живе багато відомих особистостей. Я щоразу з гордістю слухаю пісні Тіни Кароль, розуміючи, що саме тут вона зростала, набиралася досвіду та натхнення. Напевно, кожен франківець відчуває те саме, коли чує такі імена, як Юрій Горбунов, Ірма Вітовська, Василь Вірастюк чи Ірена Карпа… Це тільки декілька авангардних постатей, які щодня піднімають імідж Івано-Франківська як міста, в якому виховують чемпіонів своєї справи. Я це зрозумів на власному досвіді.

Декілька днів тому вихованці танцювальної школи Влада Ями повернулися з чемпіонату світу Dance World Cup 2018, який проходив в м.  Сіджас, Іспанія. З собою привезли 1 золото, 3 срібла, 1 бронзу та командне 9-те місце збірної України. Я розповім вам про те, що, де, коли і як все відбувалось, адже був не тільки спеціальним кореспондентом на заході світового масштабу, але й одним із 19 учасників збірної України на цьому чемпіонаті.

Іспанія зустріла нас теплим, сонячним промінням, ніби пророкуючи нам щирі та приємні емоції перемоги. Та кожен з нас розумів вагу нашого перебування тут. Ми представляли не тільки свої вміння, не тільки свою школу і не тільки своє місто. В наших очах, в наших постатях була вся Україна.

Ще в перший день відкриття чемпіонату, на параді учасників я вже пишався своєю країною. Я ще ніколи не відчував такої гордості з того, що я – українець. Неможливо передати, з яким захватом представники різних країн світу зустрічали нас, команду під синьо-жовтим стягом, який майорів над нами. А їх було чимало! Учасники приїхали з різних куточків світу, від Австралії до Нью-Джерсі, США; від Тайваню до Індії та Кореї; загалом – 46 країн світу, більше 20 тис. учасників. Такої кількості прапорів та різних національностей на один квадратний метр я ще не бачив. І уявіть собі, що кожен співає гімн своєї країни, кожен у національному вбранні чи у формі своєї збірної, яка в кольоровій гамі національних прапорів, кожен з гордістю за свою країну. Мурашки так і бігали по тілу, усмішка не сходила з облич, емоції переповнювали та забивали дух. Саме тут ми зарядилися тією позитивною, незламною енергією, яка наповнювала нас усі дні змагання.

Та в той день ми були вдвічі щасливіші. На рахунку нашої збірної уже була перемога. У нас уже були чемпіони: Вероніка Блінова – золото; Соломія Ткачівська – срібло. Гімн нашої країни звучав на чемпіонаті світу, за що Веронічці окреме ДЯКУЮ! Але це був тільки початок… Уже на другий день чемпіонату наші дівчатка, наш формейшн із композицією «Сапфір» вибороли срібло. Ми зустрічали їх як героїв, адже це вперше в історії нашої школи, нашої країни на світових змаганнях призове місце взяла танцювальна композиція із 13 учасників. Синхрон, грація, професійна танцювальна майстерність, бездоганна хореографія – одним словом, вони були найкращі. Але й на тому успіх українців не закінчувався. День за днем ми виборювали звання танцювальної країни, на нашому рахунку ще було срібло, яке здобула нам найменша учасниця збірної України – Тоня Каспрук, та бронза – Соломії Ткачівської.

20 танцювальних композицій представляли Україну на Dance World Cup 2018. Кожен виклався на всі сто. На мою думку, важливе будь-яке місце – четверте, десяте, двадцяте чи тридцяте, адже якщо ти представляєш свою країну на чемпіонаті світу, ти вже чемпіон, а якщо ти посів не 46-те місце, то ти переміг чемпіона іншої країни, і це вже круто. Найважливіше було зрозуміти, що ми всі – велика танцювальна сім’я, яка в той момент була амбасадором України у світі.

Та цього всього могло б і не бути, якби не наші тренери: Василь Шеремета, Наталія Чашечнікова, Тамара та Федір Костичі, Сандра Мельник, Євгенія Астапенко, Анастасія Алдушенко. Ну, і, звичайно, не можу не згадати про ще одну чемпіонку світу, вихованку нашої школи, суперфіналістку 9-го сезону «Танцюють всі!» Ілону Федорко, яка всю свою чуттєвість, здобутий досвід та вміння також вклала у наших дівчат. Все це спрацювало, адже тільки командою можна перемагати. І ми це зробили!

Звичайно, не медалями єдиними жила наша збірна. Море, сонце, пляж також були. Але найголовніше, що я зрозумів на чемпіонаті, що не важливо, з якої ти країни, якої ти національності чи якою мовою говориш – головне бути щирим. Жодного бар’єру між учасниками не відчувалося. Всі спілкувалися, сміялися, фотографувались, обмінювалися номерами телефонів і підписувалися в соціальних мережах один на одного. Особисто я побив свій рекорд – зробив 54 селфі з усіма учасниками. Чемпіонат був незабутній: чудові емоції, нові друзі, прекрасно проведений час, перебудова мислення та безцінний досвід.

Пізніше я обов’язково познайомлю Вас, дорогі читачі, з авангардними жителями Івано-Франківська, які живуть поруч із Вами. Ми разом дізнаємося, як, де і хто виховує чемпіонів нашої країни і світу у нашому місті та як це – бути найкращим у світі.

Ростислав ВОРОХ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!