Мешканці Івано-Франківська чи не вперше за історію незалежної України виступають проти будівництва церкви. Йдеться про новий храм Святого Миколая УГКЦ, який незабаром розпочнуть будувати на найвищому пагорбі міських валів позаду Палацу Потоцьких, де колись працювало панорамне кафе «Казка». Франківці просять владу заборонити спорудження церкви у цьому місці, адже вали – це зелена зона, громадський простір та історичне місце. Ініціатори будівництва храму такою реакцією людей здивовані.

З початку липня у соцмережах триває активний протест франківчан проти будівництва церкви Святого Миколая на валах. Частина франківців вважає, що у місті вже забагато церков, зокрема греко-католицьких, у центрі міста – катедра, церква при монастирі василіянок, церква у піонерському парку, нова церква біля вокзалу… Інші кажуть, що церкву просто варто перенести в інше місце, а на валах збудувати дитячий майданчик або облаштувати зелену зону та громадський сквер. Більшість погоджуються, що такі питання мали би узгоджувати з громадою, перш ніж приймати рішення.

На сайті електронних петицій до міської влади зареєстрували дві петиції проти будівництва церкви на валах та з проханням облаштувати територію пагорба – останніх кільканадцять років там смітник, туалет, прихисток наркоманів та безпритульних. Над усім цим височіють космічні й досі гарні уламки легендарного кафе «Казка». Як таке недбальство можна було допустити в історичному центрі Івано-Франківська, посеред громадського скверу? Чому не відродили «Казку»?

Казкова пропозиція

 

Кафе «Казка» збудували у 80-их. Спочатку воно працювало як дитяче і славилося смачним морозивом. Батьки із дітьми охоче приходили відпочити в «Казку», з якої відкривався гарний вигляд на тоді ще не забудований і зелений Франківськ. Пізніше кафе перетворилося на звичайний заклад громадського харчування, де почали продавати алкоголь. «Казка» працювала до другої половини 90-их.

У 2001 році приміщення кафе та територію довкола нього площею 13,9 соток колишній мер Зіновій Шкутяк, згідно з рішенням міської ради, віддав в оренду ЗАТ «Конкорд» для реконструкції кафе «Казка». Правонаступник ЗАТ «Конкорд» – ПП «Гаразд України» (Костянтин Бородайко) відоме тим, що за часів головування Зіновія Шкутяка взяло в оренду чимало ласих земельних ділянок та об’єктів, які не спромоглися б отримати звичайні підприємці. До прикладу, 4 гектари зеленої зони на березі міського озера, обидва корпуси пивзаводу на вулиці Новгородській – пам’ятки національного значення, кафе «Казка», що розташовувалось у заповідній історичній частині міста.

Реконструкцію «Казки» так ніколи і не провели. Територія поступово захаращувалася. Можна лише припустити, що справжнім наміром «гараздівців» було збудувати на місці кафе комерційно більш привабливий об’єкт, але з різних причин цього не сталося. У 2004 році фірма «Гаразд України» (чи «Конкорд»?) передає свої права оренди Івано-Франківській єпархії УГКЦ. Отже, саме єпархія мала доглядати за територією і не дати їй перетворитися на смітник.

«Вони передали єпархії цю будівлю і землю з однією умовою: там має постати гарний храм, бо це історична частина міста. Архієпархія заснувала громаду Святого Миколая і почала виготовляти усі необхідні документи, погоджені усіма компетентними органами міської влади. Відповідальним за будівництво храму призначений отець Іван Жук, він служить у катедрі», – розповідає о.Олег Каськів, синкел Івано-Франківської архієпархії УГКЦ.

Усе – в руках Божих

Про отця Івана Жука у місті говорять лише позитивне. Він відмовляє молитви за зцілення, за які не бере ні копійки, хоча інші отці зазвичай не відмовляються від подяки, провадить такі Служби Божі, на які люди спеціально приходять з різних кінців міста, бо отець Іван чітко і одухотворено промовляє кожне слово, так що Служба стає цілком зрозумілою і рідною, уважно і глибоко сповідає. Не одружений.

Саме постать отця Івана зіграла ключову роль у тому, що церкву незабаром таки розпочнуть будувати. «Було дуже важко з документами. Я сказав: «Господи, якщо Твоя воля, нехай так буде, як ти бажаєш, – пригадує отець Жук. – І з того моменту почався якийсь рух, бо доти я не міг це зрушити з місця. Тоді з’явився Ігор Михайлович, з яким ми познайомились в дивний спосіб, і почав мені допомагати». Ігор Остяк – керівник одного із місцевих підприємств, де працюють виключно люди із фізичними вадами. Він каже, що отець Іван зцілив від недуги його сусідку, так вони і познайомились. «Мій батько збудував церкву у рідному селі, і я собі колись дав слово збудувати храм, щоб лишився слід надовго», – пояснює чоловік, чому взявся допомогти отцеві розібратися з проблемами.

Документи в порядку

Ігор Остяк показує грубу папку із дозвільними документами на будівництво церкви. Запевняє, усе в порядку. Найважливіші документи – дозвіл на початок будівництва, виданий архбудконтролем ще у 2006 році, дійсний до завершення будівельних робіт, та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий релігійній громаді Святого Миколая у 2015 році. Проект церкви пройшов державну експертизу, щоправда, там зазначено, що фасади церкви не погоджено із головним архітектором міста.

Що з документами усе гаразд, підтверджує і головний архітектор Івано-Франківська Дмитро Нижник. Він запевняє, що церкву можуть розпочати будувати вже завтра, правда, каже, що в архітектурі наразі немає усіх документів по цьому об’єкту, тож він звернувся до замовників будівництва, щоб їх передали. «Я бачив, що люди зареєстрували дві петиції проти будівництва цієї церкви. З одного боку, її мають право там будувати, бо є всі дозволи, але з іншого боку, церква будується саме для людей. Тому якщо громада проти, добре було би зробити якесь громадське обговорення». Він не виключає, що у проект ще будуть вноситись якісь зміни.

Церква проти історії

На паркані, яким сьогодні обгороджена територія «Казки», висить щит із проектом фасаду церкви з прибудовою. Проект погодив у 2006 році в.о головного архітектора Володимир Ідак. Сьогодні Ідак очолює відділ охорони культурної спадщини міста. Він підтримує думку, що церкву на місці історичних валів будувати не бажано, але каже, цей процес уже незворотний. «В кінці 80-их років була зроблена велика помилка, коли  побудували універсам з кафе «Казка» на відрозі валів. Власне тоді відбулося брутальне руйнування валів як складової частини Станиславівської фортеці. Потім відбулася приватизація, і власник кафе у 2002-2003 роках висловив бажання замість кафе побудувати там церкву. Це, швидше за все, було кон’юнктурне рішення, і воно мені не подобається.

Місце для такого закладу ніби й чільне, але я вважаю, що воно випадкове. Не зовсім воно кореспондується з комплексом пам’ятки Палацу Потоцьких. Я міг погодити в силу того, що я продовжував процес, який був започаткований. Я вже був поставлений перед фактом, бо вже йшов процес проектування об’єкту. Але якби при мені виникла така ідея, то боюсь, що я би не зміг суперечити цьому, бо це кон’юнктура і виступати проти церкви дуже важко, ви розумієте, якими ярликами потім наділяються ці люди». Ідак пригадує, що коли у 2006 році проект розглядали на містобудівній раді, він просто вийшов: «Я не хотів брати в цьому участі. Я маю свою думку».

Про недоцільність будівництва церкви на цьому історичному місці говорять передовсім архітектори та краєзнавці. Екс-головний архітектор міста Володимир Гайдар каже, що там могла би бути максимум капличка, а не велика церква. Архітектор та екс-керівник міського відділу охорони культурної спадщини Ігор Панчишин наголошує, що ідея будувати церкву на валах є контроверсійною. «В історико-архітектурному опорному плані, який чекає на затвердження, це є заповідна територія. Існує рішення від 1998 року, що це є охоронна історична територія і розглядати її можна лише в контексті охорони пам’яток. Там же ж поряд Палац Потоцьких і Гетьманські вали. Це рішення ніхто не скасовував. З огляду на це, треба спочатку провести розвідки, чи там в принципі щось можна будувати і яке завбільшки – як під землею, так і над землею. Крім того, церква – це не є єдина споруда, як будинок, довкола неї територія якось задіяна, як правило, вони розростаються. Як вони психологічно будуть узгоджувати все це з тою шаленою торгівлею і базаром? Я проти того, щоби там в принципі щось будувати. Там можна робити рекреаційну зону або починати розкопки і зв’язувати це з Палацом Потоцьких. Той проект церкви – ніякий. Він ніяким чином не узгоджений з довколишньою територією. Церква виглядає банальною».

Будівництво церкви Святого Миколая завадить ідеї краєзнавчої організації «Моє місто» відновити бастіони Станиславівської фортеці. «Церква буде стояти просто на одному із бастіонів. Той земляний горб зверху насипний, невідомо, чи земля витримає», – каже Василь Іваночко, член «Мого міста». Ігор Остяк запевняє, що питання будівництва з археологами обговорювали цілий місяць. «Ми всі варіанти розраховували. Без дозволу археологів я ні одного ковша землі звідти не вивезу. Ми зробили проектно-пошукові роботи – просвердлили діри в землі і нічого не знайшли. Плануємо збудувати ще два поверхи під землею, але будемо бачити, чи дозволить нам археологія. Всі знахідки будемо віддавати на експертизу».

Прокляте місце?

Ініціаторів будівництва церкви більше лякає можливість знайти під землею людські останки. За однією з версій, на тому горбі, де пізніше збудували «Казку», за німецької окупації стояла шибениця, на якій регулярно страчували людей. Нижче валів, там, де зараз клумби, було гетто. «Коли мені сказали, що там було місце страти і стояла шибениця, я не здивувався, я відчував це, – зізнається отець Іван Жук. – Радились з іншими священиками і вирішили, що якраз найкраще, що там можна збудувати, – це церква. Це буде благословенне Богом місце. Церква ніби компенсує все те страхіття. Там пролита невинна кров, і ті, що пишуть, що там мають бути дитячі майданчики, мають розуміти, що нічого там такого не буде. Якщо захочуть переконатися, це може бути дуже гірке переконання. Чомусь там не прижилося і кафе «Казка». Планів було дуже багато, але там нічого не прижилось».

Історик Сергій Адамович каже, що про шибеницю чув, але не бачив жодного документального підтвердження, що вона була на тому горбі. Василь Іваночко уточнює, що шибениця була не на валах, а перед брамою Палацу Потоцьких, там, де зараз військова поліклініка та кут квіткового базару. «Але на місці «Казки» дійсно купа людей повісилось. Коли хотіли покінчити життя самогубством, чомусь йшли туди. За моєї пам’яті там повісилось щонайменше троє», – пригадує Василь Іваночко. На жаль, на момент виходу статті «ГК» не знайшов документальних підтверджень того, що на місці «Казки» колись було місце страти.

Одна громада проти, а інша – за

Отець Іван Жук зауважує, що біля церкви запланували також дитячий майданчик та катехитичний центр для дітей-сиріт, дітей-інвалідів та малозабезпечених. «Біля катедри є катехитичний центр, там є різні діти. Ви знаєте, що коли є величезна матеріальна різниця, то діти некомфортно себе почувають між собою. Мені, наприклад, до серця ближче лежить подбати про тих дітей бідніших, про сиріт, і тому ми плануємо відкрити ще один центр. А Бог всяке добре діло благословляє», – каже він.

Територію довкола церкви обіцяють гарно облаштувати, щоби мами із дітками мали де гуляти. Будівництво церкви планують завершити за два роки. Незабаром розпочнуться будівельні роботи. Заїзд для техніки облаштують знизу із вулиці Дністровської – для цього пагорб тимчасово підсиплють і обгородять парканом донизу. Отець Іван запевняє, що після завершення будівництва всі незручності ліквідують.

Незважаючи на протести громади, церкву Святого Миколая все одно побудують, кажуть у єпархії УГКЦ. Отець Олег Каськів зазначив: «Якщо ви зайдете в катедру в неділю, там є шість літургій, і вона переповнена. В центрі храму, без сумніву, треба. Перенести церкву в інше місце неможливо, і влада тут зараз ні при чім. Знаю, що була зареєстрована заява проти будівництва від людей. Ми живемо у демократичній країні і кожна людина має право на свою думку, яку ми не можемо засуджувати. З іншого боку, є парафіяльна громада Святого Миколая, яка не погоджується з тим, що пишуть у соцмережах. Вони також мають право на свою думку. І вони мають цю землю, і є воля власника, який подарував землю для того, щоб там була церква, є всі державні документи. Ми не маємо боятися іншої думки».

Міський голова Руслан Марцінків підтримує позицію єпархії і нагадує, що Івано-Франківськ – християнське місто: «Громада зареєструвала відмінити християнську етику – 250 підписів. Але це не означає, що 250 чоловік можуть щось диктувати всій громаді. За мене голосувало не все місто, але більшість. Поки міський голова Марцінків, він буде відстоювати християнські цінності. Ці місця виділені під церкву сесією міської ради, є схема розташування культових споруд, це давно обговорено. Це не є щось нове, яке придумала ця міська рада і виділила землю. На Пасічній теж перекривали дорогу, бо були проти дитячого садочка. То що, його не треба було будувати? Ви питаєте, що буде, якщо громада буде рішуче виступати проти – то вся греко-католицька громада прийде. Поміряємось громадами»?

Отець Олег Каськів ставить крапку у дискусії: «Скажу зі свого 20-річного досвіду священства – якщо люди хочуть збудувати храм, то він все-таки буде, бо Господь помагає. Питання лише в тому, як швидко».

 

Наталка ГОЛОМІДОВА