Багато прикарпатців розкидані по всьому світу. Вони кажуть, що відзначення зимових свят в інших країнах суттєво відрізняється від того, як звикли це робити на Франківщині. Новий рік мало де святкують, Різдво майже всюди відзначають помпезно, нарядні ялинки подекуди не дочікують навіть до 31 грудня, в деяких країнах їх узагалі можна купити лише з-під прилавка, а десь святкуватимуть тільки 1399 рік.

Англія. Франківський підприємець Роман Джердж понад 10 років жив у Лондоні, зовсім недавно повернувся додому, але добре пам’ятає, як святкують англійці. Особливою релігійністю вони не вирізняються, тому на Різдво основним є зовсім не відвідування святкової меси в храмі, а застілля. Звісно ж, про символічних 12 страв там і не чули. На різдвяному столі головною стравою є індичка. Її вибирають надзвичайно ретельно: не в супермаркетах, а на приватних фермах, часто замовляють заздалегідь, причому кожен англієць намагається знайти якомога більшу і товстішу індичку – це ознака добробуту.

У різдвяний час у Лондоні лише деякі церкви переповнені, причому так, що люди стоять аж надворі. І це українські церкви. «Я не можу сказати, що англійці – атеїсти, – говорить Роман, – але в них нема такого, що нині відзначають день Петра, завтра день Василя і т.д. В англійців на першому місці – робота».

Хоча дух Різдва на вулицях Лондона, звісно ж, відчувається: повсюди Санта Клауси, все миготить, дерева прикрашені, перехожі вітають один одного.

А ось Новий рік майже ніхто не відзначає. «Принаймні точно не так, як в Україні: до новорічної ночі п’ють три доби і стільки ж не просихають після того, – усміхається франківець. – Так, у новорічну ніч у центрі Лондона над Темзою є концерт і феєрверки. Але люди все одно байдужі до цього свята, навіть нічні клуби працюють лише до першої ночі».

Чехія. У цій країні теж не дуже чекають Нового року. Як розповідає прикарпатка Наталя Вотрубова, яка живе у Празі, така нелюбов до святкування зміни календаря є наслідком ненависті до комуністичного режиму. Чехи навіть чути не хочуть про Діда Мороза чи Санта Клауса, бо все це у них асоціюється з радянською системою, яка насаджувала в країні свої порядки. 31 грудня більшість чехів лягають спати ще до опівночі, по телевізору не показують ніяких святкових концертів чи шоу. Хоча Прага виблискує кольоровими вогниками і декораціями. До речі, цьогоріч столиця Чехії посіла перше місце в Європі за красиве оздоблення міста.

А ось Різдво тут відзначають цікаво, хоча більшість чехів є атеїстами. Попри це, всі дітлахи увечері 24 грудня шукають під ялинкою подарунки від дитятка Ісусика. Навіть ті малята, які не вірять у Бога, все одно чекають на Ісусика. Дівчата жартома ворожать на майбутнього нареченого – як в Україні на День Андрія. Ґаздині випікають різні види печива, і чим більше, тим краще. Наприклад, Наталя торік напекла аж 18 видів смаколиків.

 Саудівська Аравія – сувора мусульманська країна з жорсткими законами і звичаями. Тут не можна відзначати нічого, окрім мусульманських свят. Ще років п’ять тому за порушення цієї настанови можна було загриміти до в’язниці.

Аби знайти і купити додому штучну ялинку на новорічні свята, прикарпатка Христина Амірза, рідна сестра актора Романа Луцького, мусила добряче постаратися. Ялинку вдалося придбати у крихітній крамничці в підвальному приміщенні, до того ж продавець витягував її десь з-під прилавка. «Святкувати будь-які християнські свята заборонено, сауди вважають це гріхом. Раніше не можна було прикрасити вікна свого дому навіть гірляндами, – пояснює Христина. – Те саме і з Новим роком: його відзначають, орієнтуючись на дати, на які припадає Рамадан».   

США. Франківка Ірина Турко вже багато років живе в Нью-Йорку, найперше згадує про новорічну забавку для дорослих. Йдеться про тусовку SantaCon. Щороку проходить однойменний фестиваль. Суть його проста: охочі перевдягаються в Санта Клаусів, гуртуються, йдуть парадом по місту, а потім насолоджуються випивкою в різних барах Нью-Йорка.

Інша франківка, Ірина Гулін, яка живе біля Нью-Йорка, розповідає, що ялинку прикрашають удома одразу після Дня подяки (четвертий четвер листопада). І вже увечері 25 грудня всі смітники переповнені ялинками: це дерево в американців зовсім не асоціюється з Новим роком.

Іран. У цій ісламській країні святкують і Різдво, і Новий рік лише через те, аби бути ближчими до західних модних тенденцій. Щоправда, ні Новий рік, ні Різдво для них не несуть жодного глибокого сенсу, лише привід прикрасити ялинку, зібратися разом, сфотографуватися з Санта Клаусом у червоній шубі, обмінятися подарунками і помилуватися феєрверками. До речі, штучна ялинка тут обійдеться недешево – біля 140 доларів. Хто заможніший, їде святкувати Новий рік в сусідні Емірати чи Азербайджан.

А взагалі в іранців є свій Новий рік, який припадає на весняне рівнодення у березні. Літочислення у них ведеться від дня народження пророка Мухаммеда. Тому вже через кілька місяців іранці святкуватимуть 1399 рік. Цікаво, що іранці користуються календарем, який був розроблений за участю відомого перського поета, філософа і астронома Омара Хайяма.

«У перший день іранського нового року все навколо має бути зеленого кольору – як символ початку весни, – розповідає франківка Надія Черниш, яка живе в Ірані. – Оскільки алкоголь тут заборонений і дістати його складно, то місцеві багато їдять. На столі має бути 12 страв, які, навіть не знаю, чому, починаються на літеру «С»: часник, яблука, золота рибка, горіхи, багато солодощів. Іранці збираються великими родинами і їдуть святкувати за місто, тим паче майже в кожного є власний сад (щось на кшталт української дачі), це велика територія з фруктовими деревами, часто ще й з будиночком».

Святкові дні тривають аж два тижні, протягом яких іранці вирушають у мандри своєю країною. Бо ж поїхати за кордон дуже важко – через складнощі отримання візи. Але і в Ірані є багато неймовірних місць, які варті уваги.

«Наприклад, родина мого чоловіка щороку їде відпочивати за 120 км від свого містечка – в мальовниче гірське село біля озера, – розповідає Надія Черниш. – Орендують місцеву школу, адже їде їх чоловік із двадцять, і мешкають там протягом тижня, бо ж готелю в селі немає».

В Австрії на свята печуть спеціальне різдвяне печиво. Найпопулярніше – ванільні ріжки на мигдальному тісті з перемеленими горіхами і корицею. Печуть дуже багато печива – десь пів тисячі штук. Нащо аж стільки? Бо потім ці смаколики складають до гарних мішечків і дарують усім, кому схочеться.

До святкування Нового року австрійці ставляться без особливого ентузіазму, зазвичай проводять цей час удома. Головна розвага – виливати за допомогою свинцю різні крихітні фігурки, для цього заняття у всіх австрійських крамничках продають спеціальні набори.

Китай. Китайці святкують Новий рік за місячним календарем, і він зазвичай припадає на кінець січня чи початок лютого. Традиційна назва цього святкування – Зустріч весни. Тобто у них рік починається весною. І головною тут є легенда про Ньєна.

Як розповідає франківка Тетяна Павлюк, яка живе поблизу Шанхая, Ньєн – це величезний страшний монстр, який раз на рік спускався на землю до простого народу і буквально їх їв, валив будинки, лякав худобу і т.д. Оскільки приходило чудовисько з однаковою частотою, то час між цими візитами і почали вважати календарним роком.

Дуже швидко люди зрозуміли, що так жити не можна, і вирішили відбиватися від Ньєна. Вони дізналися, що монстр боїться червоного кольору і гучних звуків. Наступного року, коли Ньєн прийшов, його зустріли у червоному, з червоними розмальованими дверима-вікнами і під вистріли хлопавок. Чудовисько злякалося, втекло і більше не поверталося.

Щоб уберегти себе від злих духів та повернення Ньєна, китайці щороку клеять на вікна червоні витинанки, а на двері – червоні стрічки. На двері в будинку (інколи навіть на двері шаф і тумбочок – залежить від того, наскільки люди забобонні) приклеюють перевернутий ієрогліф, який означає «достаток». Чому він перевернутий? Бо китайською «достаток перевернувся» звучить так само, як і «достаток прибув» (ієрогліфи різні, але звучання однакове). Тобто чим більше в тебе дверей і дверцят, у які прибуде достаток, тим більше і розбагатієш.

Передноворічний вечір – це власне найважливіший момент року в китайців. Уся сім’я збирається навколо найстарішого члена на святкову вечерю. Дуже важливо повернутися додому. Китайці, які цілий рік гарують у великих містах чи за кордоном, все одно їдуть додому в своє село чи маленьке містечко. Тож в останні два дні перед Новим роком на вокзали краще не ходити, там просто мільярди людей, які зі своїми клунками і пакунками спішать додому. В китайській мові навіть є спеціальне словосполучення «новорічний рух», що означає довжелезні черги людей, відсутність квитків і повний транспортний колапс.

До речі, про пакунки. Привезти щось додому – це святе. Раніше привозили в основному злаки. А тепер треба привезти ще й немалу суму грошей – аби старше покоління побачило, що ви на чужині добряче попрацювали. Звісно, не всім вдається заробити. Беручи до уваги перенасичений кадрами китайський ринок праці, знайти нормальну роботу досить важко, а на підробітках теж можуть «кинути» і не заплатити. Тому цікавий факт, що перед китайським Новим роком збільшується кількість пограбувань квартир, крадіжок тощо, бо відчайдушні люди не можуть повернутися додому з порожніми руками і використовують буквально будь-яку можливість заробити додаткові гроші.

Новорічна вечеря – найбагатша, усе, що відкладалося до свят, у цей вечір ставлять на стіл. Обов’язкова страва – риба. Щоправда, її ніхто не їсть, вона просто стоїть у центрі столу увесь вечір. Чому риба? Бо китайською «кожного року є риба» звучить точнісінько так само, як і «кожного року є добробут». Чому не можна їсти? Бо ж з’їсте свій добробут.

Після вечері діти починають «колядувати». Вони, власне, нічого не співають, але підходять до усіх бабусь та дідусів, тіток і дядьків, щоб «побажати щасливого нового року», ну, і всі родичі дають малим червоні конверти з грошима. За один такий вечір можна спокійно «підняти» кілька тисяч доларів, але ці гроші дітям не дають, а відкладають на освіту або на інші крупні витрати в майбутньому (квартира, машина тощо).

У великих китайських містах зустрічати Новий рік заборонено через велику забрудненість повітря, але у містечках і селах, щойно на годиннику з’являються чотири нулі, усі починають гатити феєрверки, хлопавки, палити здоровенні бенгальські вогні і взагалі створювати шум, наскільки це можливо. Навіщо? Щоб відлякати монстра Ньєна, бо ж прийде і з’їсть усіх. І таке відлякування триває аж до перших променів сонця, цілу ніч усе навколо гупає, спалахує, горить і стріляє. Заснути нереально, навіть якщо дуже хочеться. Зранку на вулицях стоїть запах смаленого та горілого, який вивітрюється ще кілька днів.

Офіційних вихідних лише сім, але традиційно свята тривають два тижні і закінчуються на 15-ий день фестивалем ліхтарів, коли китайці запалюють різноманітні ліхтарики, щоби наповнити усе світлом, себто добром.

Наталя МОСТОВА