На Рогатинщині поволі вмирають стародавні храми – пам’ятки архітектури національного значення. Проти них невпинно працює не лише час, а й чиновницька байдужість.

 Оборонна фортеця

Церква святого Миколая у селі Чесники більше відома як церква Вознесіння Господнього. Вона збудована ще у XIV ст., однак деякі дослідники твердять, що церква є старшою (ХІІ-ХІІІ ст.). Храми з такою історією можна перелічити на пальцях.

Цей храм не зовсім типовий для нашого краю. Місцеві церкви здебільшого були дерев’яні. Його ж підлога була викладена кам’яними квадрами, а у вівтарній частині – шестикутною цеглою, що більш притаманно для римо-католицьких храмів.

Кожна церква у разі потреби перетворювалася на фортецю. Не стала винятком і Миколаївська церква в Чесниках. Чого варті тільки її кам’яні стіни, вікна-бійниці, земляні вали та рови! Крім того, там є ще й підземні ходи. Навколишній мур також вказує на те, що церква була оборонною твердинею і, без сумніву, не раз за її стінами ховалися сільські мешканці.

На церковному подвір’ї також є кілька білокам’яних хрестів та фігура Божої Матері. Кажуть, що восени у 1648 р. тут на Службі Божій були козаки гетьмана Богдана Хмельницького.

Проте церква вже давно зачинила свої ворота для парафіян. Останній раз святкова літургія біля неї відправлялась на Вознесіння три роки тому, а всередині – люди вже й не пригадують коли.

Місцеві кажуть, що церква була хоч маленькою, але дуже гарною. «Були там на металі якомусь і на шкірі образи. Дуже акуратні. А церква була затишною», – пригадує жителька Чесників Марія Шеремета.

 

Хочуть, але не можуть

Священик та декан Рогатинської УПЦ КП о. Володимир Гривнак розповідає, що село хотіло за власний кошт відновити церкву всередині. Для цього там навіть поставили ще в 90-х роках риштування, але так нічого й не зробили.

«Кажуть, що не можна нічого рушати, бо це є пам’ятка архітектури. Хочемо підняти на 60-70 см мур, щоб він хоч вигляд мав. Та й всередині треба робити. Он ті дуби на хорах – ще рідні. Ми вже готові були все зробити, але хтось постарався, щоб нам перешкодити», – продовжує він та показує табличку, де вказано, що храм належить до пам’яток архітектури місцевого значення XIV-XV ст.

Священик переконаний, що втратити таку святиню – це великий гріх. Однак для того, аби тут почали щось робити, потрібні чималі кошти. «Якщо б тільки дати людям клич, вони все допоможуть. Нехай би держава трохи коштів дала, це ж пам’ятка архітектури. Ми на все підемо, але хай тільки підуть нам назустріч, – запевняє він. – Що годні, будемо самі робити. Але тільки треба, аби був якийсь поштовх до того. Я думаю, що цей поштовх повинна зробити держава, бо це і в її інтересах».

«Люди готові долучатися до відновлення церкви, бо це перлина наших предків. Не можна так… Ми проводили толоку, різали дерева, чистили мури, прибирали. Як буде клич, то люди будуть робити», – додає жителька Чесників Ганна Щепанчук.

Унікальний іконостас XVІІІ ст., створений у стилі українського бароко, зараз розсипається, а у вертикальному стані його утримує хіба що будівельне риштування. Повністю відновити іконостас вже неможливо, проте деякі фрагменти ще можна зберегти.

Завідувач філії Музею мистецтв Прикарпаття Тетяна Петрів розповідає, що для цього іконостасу характерні вже більш динамічні пози святих, рум’янці на лицях, оголений торс. Окрім того, він цікавий тим, що у ньому відсутні одні дияконські двері. «Ми бачимо арковий отвір на царські ворота та арковий отвір на одні північні дияконські двері, натомість південних дияконських дверей немає. Це дуже цікаво, бо в іконостасах зазвичай було двоє дияконських дверей», – зауважує вона.

Пані Тетяна показує на знищену ікону. Каже, що очевидно це Богоматір Одигітрія. У 2007 р. працівники Львівської філії національного науково-дослідного реставраційного центру України зробили профзаклейку цієї ікони задля її збереження. Хоч пройшло вже 10 років, але нічого з того часу не змінилося –  фарбове покриття разом з профнаклейкою відпадає. «Ікона потребує реставрації, і, на мій погляд, її ще можливо законсервувати. Так само, як ікону Христа Пантократора. У 2007 р. три ікони з цього храму були передані працівникам Львівської філії національного науково-дослідного реставраційного центру. Вони були відреставровані і зберігаються зараз у новій церкві в Чесниках», – продовжує Тетяна Петрів.

Колись церква мала ще й ґонтове накриття. Однак під час так званої реконструкції у 2008 р. храм уже не виглядає так автентично. Древній ґонт замінили на сучасну металочерепицю майже за 2 мільйони. Крім того, поштукатурили і побілили фасади. Проте всередині храму все та ж руїна.

 

Нагріли руки на церкві

Ще одним не менш унікальним храмом є церква святого Миколая у селі Кліщівна. Ще півстоліття тому її занесли до Національного реєстру пам’яток архітектури. Однак від того церкві ні легше, ні гірше. Вона все одно продовжує руйнуватись.

Церква була збудована за всіма тодішніми традиціями галицької школи народної архітектури: три зруби з однією банею, увінчані кованими хрестами, широке піддашшя на фігурних виступах, відкриті дубові бруси, а дахи покриті ґонтою. Її звели у 1709 р. без жодного цвяха. Всередині була дубова підлога та бароковий іконостас XVІІІ ст. За переказами, вона збудована ще в 1572 р., але в історичних перипетіях згоріла, а згодом її відбудували.

Зараз від старовинної церкви ХVІІІ ст. залишився лише фундамент, стіни, купа дошок та хрест. У 1936 р. в селі побудували нову церкву, а стару закрили та навідувалися до неї лише на великі свята. Так церква простояла аж до 2007 р., поки в Івано-Франківській ОДА не вирішили її реставрувати. Проте вся реставрація звелася до того, що напередодні нового року її розібрали та так і залишили, бо закінчились гроші. Декілька років тому селяни власними силами накрили храм якоюсь цупкою матерією, аби хоч трохи вберегти його від повного руйнування. Частину ікон люди розібрали по домівках, а деякі перенесли в діючу церкву.

Така реставрація коштувала державі майже півмільйона гривень. Однак тільки в серпні минулого року прокуратура відкрила справу щодо розтрати державних коштів. Хоча в облуправлінні культури стверджують, що справу закрито, в прокуратурі запевняють, що експертизи тривають досі. Не завершивши роботи, службовці склали акти приймання виконаних робіт та привласнили таким чином бюджетні кошти, повідомлять у прес-службі відомства.

Місцеві жителі переконані, що справу затягують, оскільки церква стоїть на заваді кар’єру з видобутку піску, який розташувався поруч. Аби закінчити реставраційні роботи, потрібно 2,5 млн. грн., а щоб хоч трохи врятувати – майже півмільйона. Однак такі кошти не спішать давати ані держава, ані меценати.

«Це одна з найдавніших церков на Івано-Франківщині. Коли їй присвоєно охоронний номер 1192Н, то це означає, що для цього потрібна була певна документація, але її немає. Тобто документи хтось або знищив свідомо, або їх приховує», – вважає місцевий житель Михайло Павлів.

Частина селян готові відремонтувати церкву, але чекають, поки завершиться кримінальне провадження. Сільський голова Кліщівни Василь Кривень каже, що з кожним роком церква руйнується ще більше. «Дерево все гниє, і не маємо права щось робити. Сказали, що до роботи можна буде приступати аж тоді, коли закриють кримінальну справу. У 2007 р. з державного бюджету було виділено 500 тис. гривень на реставрацію церкви. В результаті ані грошей, ані церкви. Її ще більше розвалили і розікрали», – додає війт.

Марія Кічула, яка живе неподалік від церкви, розповідає, що якось прийшла з роботи і почула, як батьки голосять, що вандали роблять з церквою. «То було в 2007 р., у Великодній четвер. Дивлюся, а коло церкви екскаватор бере пісок. Тоді церква ще була ціла», – пригадує жінка.

 

Потрібна активність громади

Начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА Володимир Федорак стверджує: якщо ведуться активні роботи і перевезення, а церква стоїть ближче, як за 20-30 метрів, то це, звичайно, буде впливати на неї. «Ведення робіт на такому рівні, звичайно, залежить не тільки від районної адміністрації чи обласної. Якщо ці роботи ведуться на рівні міжобласному, значить мають бути задіяні вищі відомства», – наголошує він.

Федорак розповідає, що на Прикарпатті є 10 цінних церков XIV-XIX ст., які слід негайно рятувати. На їхню реставрацію потрібно понад 20 млн. грн., але таких коштів немає. Брак грошей – це проблема, яка існує впродовж останніх 8-9 років. «Згідно з законом, відповідальними за об’єкти культурної спадщини на місцях є РДА та органи місцевого самоврядування. Якщо є сотні об’єктів на території області, то не може управління культури відповідати за все. Це нереально», – додає чиновник.

Він підкреслює, що в Рогатинському районі є три особливі церкви: Святодухівська церква в Рогатині, церква святого Миколая в Чесниках та церква святого Миколая в Кліщівній. Каже, що перший об’єкт у набагато кращому стані, бо опіку над ним має Музей мистецтв Прикарпаття. У Чесниках роботи велися до 2008 р., коли було фінансування по лінії Мінрегіонбуду.

«Церква в Чесниках накрита, але немає громади, яка б опікувалася нею. За попередніми підрахунками, треба понад мільйон, щоб відновити внутрішній і зовнішній стан, – продовжує Федорак. – У Кліщівній роботи також велися до 2008 р., а після того кошти не виділялися. Була зустріч з місцевою громадою і рекомендовано, аби вона взяла цей об’єкт під опіку. Потрібно виготовити свідоцтво про право власності, проектно-кошторисну документацію і потім можна реставрувати. Вихід з ситуації є, але потрібна активність громади».

 Не чекають – діють

Тим часом у селі Черче не чекають грошей від держави на реставрацію церкви. Люди врешті-решт зрозуміли, що треба брати справу у свої руки.

Ніхто толком і не знає, коли побудована унікальна дерев’яна церква Святої Параскеви П’ятниці. У різних документах вона згадується то 1733-м, то 1500-ми роками. Останнім часом її відчиняли двічі на рік, аби відслужити святкові Служби Божі на храмове свято Святої Параскеви та на Великдень. Втім минулого року з її бічної бані обвалилася дерев’яна балка. Через дірявий дах проникає дощ і сніг.

Щоб відновити храм, потрібно майже мільйон гривень, а на реставрацію іконостасу – приблизно ще стільки ж. Зрозуміло, що така сума непідйомна для сільського бюджету. А в облуправлінні культури повідомили, що це не пам’ятка архітектури, а об’єкт охорони культурної спадщини національного значення, тому на її реставрацію коштів з держбюджету не передбачено.

Відтак мешканці забили на сполох та шукають усі можливі способи для врятування церкви Святої Параскеви П’ятниці. Так, тепер сільрада оформляє документацію на право власності та право користування земельною ділянкою і веде переговори з польськими колегами щодо реконструкції храму.

Окрім того, активісти створили у «Фейсбуку» сторінку «Порятунок церкви святої Параскевії у селі Черче» та організували аукціон, на якому продали картину із зображенням храму, а за виручені кошти відремонтували його передню баню. У планах – перекриття храму ґонтом, адже всі розуміють, що дерев’яна церква таки має бути дерев’яною, а не покритою металочерепицею. Але на це, знову ж таки, потрібні кошти, які селяни ще шукають.

Громада Черче – це приклад, як можна без державних коштів зорганізуватись, аби зберегти свій давній храм. Адже він потрібен, в першу чергу, не чиновникам у кабінетах, а людям, які там живуть.

Наталя ДЕРКЕВИЧ