Вантаж 200. Дорога в Рай

«Найдоблесніші воїни, які загинули в бою, потрапляють після смерті в Вальхаллу, рай для героїв-бійців. Щодня це небесне військо веде боротьбу насмерть зі злом, допомагаючи боротися воїнам земним. Щодня в Вальхаллі вони гинуть, але щоразу воскресають, щоб продовжити свою звитяжну війну…» Сліз не в змозі стримати навіть священик, який щойно відспівував воїна, молодого хлопчину, згідно з християнськими традиціями. «Вони воскресають! Він звідти нам буде допомагати! Клянусь довести, братику, нашу справу до кінця! Чуєте, герої не вмирають!» – продовжує побратим, а з портрета йому в очі дивиться герой. Чорна стрічка перекреслила його земне майбутнє. На цвинтарі так тихо, що чути, як кожна сльоза крапає на свіжу могилу.

Мама не плаче. Каже: «Бачиш, синочку, я виконала свою обіцянку, я не плачу. Як ти й просив. Я ж тебе не втратила! Ти завжди в мене є, просто відтепер тільки у моєму серці. А як захочу тебе обняти, то он – ти в мене є на портреті. А пам’ятаєш, як ти мені останній раз зателефонував і співав пісеньку «Хай мама мене обов’язково знайде», як з мультика…» Цілує і продовжує щось шепотіти тільки йому. Мама Аня хоронить рік тому свого сина Толю Гаркавенка, друга Морячка з Івано-Франківщини. Від безсилого болю і співчуття в’януть навіть штучні квіти на траурних вінках. На побратимів дивитися несила. Звідти віє холодом, рішучістю і такою люттю на ворога, який нагло забрав їх брата, що знаєш, вони доведуть справу до кінця. Очі їх холодні. Колись їх доведеться відігрівати і наповнювати життям. Але поки що похорон. Останнє прощання, остання клятва не здатися.

16731705_1193440850753734_59238292_o

Валькірії доставляють в Валхаллу доблесних воїнів, які загинули. «Валькірія» – таке ім’я має госпітальєрський автомобіль. «Полеглі, але не забуті» – проїжджає через всю Україну надпис на борту «Валькірії», а на лобовому склі – «ГРУЗ 200». В свою останню дорогу додому їде герой, який загинув за нас з тобою. Вдома його чекає мама, рідні, близькі, глибока, мокра від сліз яма на цвинтарі і дерев’яний хрест.

Коли ти займаєшся війною, починаєш ставитися до всього, як до роботи. Парамедик на війні – надзвичайно цинічне заняття. Цинічне з точки зору цивільної людини зі здоровою, не пошарпаною війною психікою. Госпітальєр живе для того, аби врятувати. Евакуювати з поля бою, надати домедичну допомогу, стабілізувати. Але один з напрямків роботи нашого батальйону – транспортування тіла бійця до місця поховання. Знаєш, що відчуває людина, яка везе через всю Україну загиблого воїна? Нічого особливого. Втома, бо часто відстань більше двох тисяч кілометрів і спати ніколи, бо мама чекає сина, аби останній раз оплакати дитину. Дружина, аби обняти труну і тисячу разів вмерти від розпачу біля коханого. Відповідальність, бо мусиш прослідкувати за правильністю заповнення документів, за труною, новою формою, хрестом, допомогти в організації похорону, подбати про живі квіти, вчасно поміняти формалінову маску на покійному… Здравия желаю, сержант поліції!  Чому перевищили швидкість… Не маєте права пересуватися з такими номерами… Кава… Кава… Аби не зламалося нічого… Чого гріється радіатор…

16731755_1238492442872011_211405276_o

Я думала, що серце черствіє, якщо багато разів переживати одне й те ж саме. Ні. Коли ти їдеш на «Валькірії» по живих квітах, навколішки стоять цілі села, і всі як один дивляться на тебе і з болем видихають «Це таки правда!», ти разом з усіма плачеш, хоч і не знав особисто бійця, вперше бачиш сестру, яка вмліла, коли проїжджаєш повз. Щоразу серце розривається, і сльози, сльози. Звідки береться стільки тої води?..

Дніпро. Вчора ходили на кладовище до нашого друга Сніжка, теж госпітальєра. Він тепер поруч зі своїми побратимами. Перед ним ціле поле з могилами, на яких нема фотографії, нема року смерті, немає імені. Реєстр – номер. Невідомі, неопізнані, неоплакані солдати. При вході на арці викарбувані слова, які говорять, що наші сини загинули за нову Україну, за єдність землі, родини. Помолись за нього, за невідомого солдата. І ніколи не зрадь світлу пам’ять його смерті!

Полеглі, але не забуті!

16732139_1193440847420401_1269723243_o