Вчитель: друг чи ворог?

Мама 14-річного жителя села Татарів Михайла Павлюка Любов Павлюк благає про допомогу. Після припинення діяльності Микуличинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату, де навчався її син, хлопець змушений був повернутися за парту у Татарівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. Коли школяр навчався у цьому закладі у молодших класах, він нерідко потерпав від знущань однолітків та педагогів.

Любов Павлюк просить тільки про одне: закріпити за її Михайликом педагога Гелену Смірнову, яка вчила хлопця у Микуличині. В інакшому випадку наслідки стресу, вважає вона, можуть фатально відбитися на здоров’ї сина.

Школа – місце для знущань

З першого до третього класу 14-річний Михайло Павлюк, житель села Татарів, навчався у Татарівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Мама хлопця, Любов Павлюк, пригадує: три роки у цьому закладі були для її сина пеклом.

Михайло був особливим школярем. З дитинства мав проблеми зі здоров’ям – вади психофізичного розвитку. Через це, за словами пані Любові, його одразу ж незлюбили однокласники: не втрачали нагоди покепкувати, неодноразово били та цькували,  обзивали. Діставалось йому і від педагогів та дирекції закладу.

Мама Михайла каже: її син про приниження у школі не говорив ані слова, але вона сама бачила це на власні очі.

Після третього класу Любов Павлюк віддала Михайла у Микуличинську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат. Там хлопець навчався до восьмого класу. Переконала маму перевести сина до спеціалізованого закладу педагог Гелена Смірнова, яка викладала на той час в інтернаті. «Я неодноразово говорила мамі, що Михайлику там буде краще. Спочатку пані Любов не йшла на контакт. Казала, що в «дурну» школу дитину не дасть. На жаль, у суспільстві побутувала така думка. Але я щоразу всім повторювала: у Микуличинській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті навчаються такі ж діти, як і всі інші, просто особливі. Зрештою мама погодилася», – розповідає вчителька.

Спочатку, згадує пані Гелена, Михайлик ні з ким не йшов на контакт, всього боявся, нічого не говорив. На всіх уроках сидів під столом, плював на інших. «Через рік Михайлика ніхто не впізнав: він вже чемно себе поводив. Тиха, слухняна дитина…» – пригадує вона.

Інтернат – закрили

1 березня депутати Івано-Франківської обласної ради на сесії прийняли рішення – припинити діяльність Микуличинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату. Це було зумовлене розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2017 року «Про Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та план заходів з реалізації її I етапу».

Вихованці Микуличинського інтернату, які навчалися у закладі 10 років (враховуючи навчання у підготовчому класі), мали б завершити навчання у тих місцевих закладах освіти, де вони проживали. Таким чином, Михайло Павлюк знову мав би сісти за парту у Татарівській школі.

«Коли Михайлик почув у березні, що він з вересня вже не навчатиметься в інтернаті, а піде до колись рідної школи – сильно почав панікувати. Він ні на секунду не відходив від мене. Зранку, коли я приходила з дому на роботу, зустрічав біля воріт, коли йшла додому – проводжав до воріт. Пам’ятаю, що якось Михайлик гладив мене по руці і питав: «Гелено, ти мене не лишиш?» Я у відповідь: «Михайлику, та то школа в твоєму селі. Твої однокласники вже виросли, порозумнішали». Але він повторював: «Я все пам’ятаю. Я туди не піду, навіть за великі гроші»… Зазвичай діти, які мають психофізичні вади, сильно відчувають «добре» і «зле» від навколишніх. Якщо ви стаєте другом для особливої дитини, то вона стає вашим віддзеркаленням, ні на крок вас не відпускатиме», – зауважує Гелена Смірнова.

За чинним законом, таким особливим дітям, як Михайлик, на уроці мав би допомагати асистент вчителя. Для цього у закладах освіти мали б відкрити навіть таку вакансію – скільки особливих дітей, стільки й вакансій.

Мама хлопця, пані Любов, прагне, щоб її сина супроводжувала саме  Гелена Смірнова. «Михайлик звик до неї, прив’язався. Він їй довіряє, і я довіряю», – каже вона. У травні жінка написала відповідну заяву, але їй відмовили. Натомість дирекція школи до Михайлика приставила вчительку, яка раніше навчала його у 3-му класі.

«У мене і досі про неї погані спогади. Вчителька у третьому класі погано ставилась до Михайлика: виганяла з класу, бо дітей багато, а він заважає. Дитина опинялася на вулиці. Я приходила за ним до школи і так заставала. А поряд дорога, по якій курсує транспорт, недалеко – залізнична колія. А якщо раптом із сином сталося б непоправне? Хто б відповідав? Я навіть не хотіла віддавати сина у Татарівську школу, бо про неї йде погана слава. Спочатку хотіла влаштувати Михайлика у Микуличинську школу або у Яблуницьку, питала і у Паляниці. Але мені всюди відмовили. Казали, що тільки за місцем прописки», – каже Любов Павлюк.

А що далі?

Михайло Павлюк мав би цьогоріч піти у 8-й клас, але його мама вирішила залишити сина на повторний курс у 7-му класі, щоб той зайвий раз не перетинався із колишніми однокласниками. Пані Любов побоюється, що від такої зустрічі та знову пережитих спогадів може відчутно похитнутися здоров’я її дитини. «Мене попереджали медики: ще один пережитий стрес – і… Наслідки можуть бути плачевні», – зауважує жінка.

Михайло Павлюк за цілий вересень був у школі всього разів зо два. Мама боїться його туди відпускати через гіркий досвід минулого. «Мене лякали освітяни і області, і Яремчанщини, що заберуть дитину через те, що він не відвідує школу. Чоловікові погрожують на роботі, що звільнять. Але мене не чують і не розуміють, я хочу захистити дитину!» – пояснює пані Любов Павлюк.

Гелена Смірнова, яка вчила Михайла, після припинення діяльності Микуличинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату, у якому пропрацювала 15 років, у своїх 56 років залишилась без роботи. Каже, керівництво області ще у листопаді минулого року обіцяло працевлаштувати всіх педагогів. Про неї одну – забули.

Педагог припускає, що їй не хотіли вступити місце асистента вчителя у Татарівській школі через те, що раніше вона висловлювалася проти «швидкої ліквідації інтернату у Микуличині».

«Я розумію суть реформування навчальних закладів, але це повинна бути трансформація, а не ліквідація. Навіть Лілія Гриневич, міністр освіти і науки, на цьому наголошувала. Тобто дев’ятикласників випускаємо, а першокласників не набираємо».

Директорка Татарівської школи Любов Павлюк (до слова, її звуть так само, як і матір хлопчика) стверджує, що тільки дирекція може вирішувати, кого брати на вакантні місця. «Чому не Гелена Миколаївна асистент вчителя Михайла Павлюка? У нас не було вакантних посад. Вчителька, яку приставили до хлопця, – кваліфікований фахівець, Михайло давно її знає. Потрібно було її довантажити годинами», – аргументує директорка.

Щодо конфліктних моментів, вона зазначає: «У дитини не було раніше ніякого стресу. Михайло нікого не боїться. А впливає на нього те, що з кожного боку його цькують різні тьоті».

Начальник управління освіти Яремчанської міської ради Іван Онутчак наголошує: дирекція Татарівської школи діє у правовому полі, закон ніхто не порушує, а питання працевлаштування Гелени Смірнової має вирішувати влада області.

Натомість Любов Павлюк, мама Михайла, зазначає: буде надалі звертатися у міністерство освіти і науки, телефонувати на урядову гарячу лінію та до керівництва області, аби відстояти для своєї дитини право на комфортне навчання.

Марія ГРИЦКІВ

Фото підписати: Гелена Смірнова показує звернення і відписки влади

Колишній Микуличинський інтернат, а тепер заклад оздоровлення і відпочинку “Карпатські мрії”, на замку

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!