Радянські «визволителі» на західноукраїнських землях для упокорення місцевого населення не гребували ніякими методами. Однак тих, які відверто дискредитували владу, інколи карали самі радянські правоохоронні органи. Серед такого роду кримінальних справ є справа Олексія Миколайовича Струннікова, 1924 р.н., уродженця села «15 років ВЛКСМ» Горьковської області.

Підслідний працював старшим оперуповноваженим Жовтневого (Єзупільського) райвідділу МДБ і відзначився не тільки жорстокістю у стосунках з місцевими мешканцями, а й безглуздою поведінкою. Так, у грудні 1945 р. «визволитель» незаконно затримав голову Медухівської сільради Василя Цівку та кількох інших осіб і застосував щодо них тортури. Через місяць Стунніков уже бив револьвером по обличчі п. Марію Сачовську-Варнаву. Він викручував їй ніс і при цьому забороняв кричати, а потім тикав наганом під розтрощений ніс та кричав: «Ти це нюхала! Я зараз тебе застрелю!»

Через декілька днів О.Струнніков з підлеглими оточив церкву в с. Медуха під час богослужіння, розпочав перевірку присутніх у церкві, а солдати залякували людей стрільбою зі зброї. Але апогеєм бздурів оперуповноваженого став підрив 12-річного племінного бика гранатою. Струнніков у такий жорстокий спосіб вбив тварину, бо йому хотілося, щоб з обробленої шкіри селяни виправили йому якийсь одяг.

У службовій характеристиці старшого оперуповноваженого було зазначено: «Показав себе з негативної сторони, оперативну і слідчу роботу знає слабко, за характером зазнайкуватий і нестриманий. В роботі безініціативний і недисциплінований, до виконання службових обов’язків ставиться халатно».

Невідомо, хто саме поскаржився на Струннікова, але вироком Військового трибуналу від 26 вересня 1946 р. самодур за ст. 206-17 п «а» КК УРСР був засуджений на 5 років каторжних робіт і позбавлений державної нагороди «За перемогу у Великій Вітчизняній війні над Німеччиною». У касаційній скарзі п. Струнніков ще умудрився здати свого начальника, оскільки саме той «навчив його і заставляв застосовувати фізичні методи під час допитів».

Відгомін боротьби за радянську законність п. Струннікова знаходимо також у тексті протоколу закритих партійних зборів Жовтневого району від 25 березня 1946 р. У ньому лаконічно зазначалося: «Є випадки порушення революційної законності: заарештовують людей без слідства, без відома сільської ради забирають майно. Ці порушення роблять військові».

Як бачимо, кадровий потенціал партійно-радянської номенклатури, що прийшла на Західну Україну в 1944 р., загалом не відзначався ні інтелектом, ні моральністю.

Сергій АДАМОВИЧ, Роман КОБИЛЬНИК

 

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.