Володимир КОЛКОВСЬКИЙ: «Отримав по повній, тому що не дав грошей»

Підприємець та екс-депутат Івано-Франківської міської ради Володимир Колковський майже два роки відсидів у в’язниці за отримання хабара з рук забудівника Віктора Ломея у 2012 році. Попри те, що хабар брав не для себе, а для директора департаменту містобудування та архітектури, він поплатився за злочин ув’язненням.

Навколо персони Колковського в останні роки було багато інтриг та чуток. “Галицький кореспондент” поговорив з ним про цей буремний період в його житті.

– Володю, міський суд присудив тобі п’ять з половиною років ув’язнення, а апеляція зменшила цей строк до чотирьох, проте ти відсидів менше, так?

Я відсидів все, що мені присудив суд. Так, я вийшов із в’язниці в кінці 2015 року, проте залишався на УДО (умовно дострокове звільнення) ще до серпня 2016 року.

Крім того, в мене є покарання – не займати виборчі та інші керівні посади. Мене запрошують бути директором чи комерційним директором підприємств, а я не можу. За кордон мене запрошують на роботу – я теж не можу їхати. Якщо можна так сказати, продовжую відбувати покарання.

14111616_10206626595373177_593023007_n

– Що з майном?

Все моє майно судом було конфісковане, і навіть те, що було до депутатства – все, що я заробив за своє життя і що було в моїй власності, суд виніс рішення забрати. Навіть те, яке було зароблено задовго до вчиненого мною правопорушення. Суд не взяв до уваги, що у мене на утриманні п’ять малолітніх дітей, прокуратура наполягала на повній конфіскації, і, як завжди, коли не платиш гроші, рішення приймають не на твою користь. На той момент я вірив, що з 37 об’єктів, які були в моїй власності, хоча б щось залишать дітям, але я помилився – відібрали все (нагадую, що я був лише посередником у кримінальній справі).

– А що з твоїм бізнесом?

Я ж пояснив – забрали все, навіть те, що мені не належить. Тебе цікавить фірма «Скол», так от, на фірмі я не був власником, лише директором, але прокуратурі це не завадило накласти арешт, щоб сьогодні мені натякати, що зняти арешт – це не проблема, питання лише в ціні. На фірму наклали арешт, ще коли я сидів у Хорватії, потім тривало слідство. Я приходив до слідчого Попадюка, і він, вихваляючись, показуючи всю «велич», з єхидством заявляв, що це він власними руками знищив «Скол».

Моя мама, коли приїхала із США, прийшла до слідчого і каже: “Це моє майно, Колковський Володимир щось натворив, то йому відповідати, але майно мені належить, а я з ним не можу нічого робити”. На це слідчий відповідав: «Привезіть свого сина до мене, і я зніму арешт», тобто торги влаштовували з моєю мамою.

– То була ще попередня прокуратура?

Так, хоча ця, здається, ще гірша. До нинішнього прокурора області на прийом не пустили. Підприємство розпалося завдяки прокуратурі. Але вони на цьому не зупинилися…

– Мама приїхала, коли тебе затримали, бо ти її покликав?

У листопаді 2012 року мама отримала по Скайпу від мене повідомлення. Мовляв, приїжджай, потрібна твоя допомога й інструкція. Мама приїхала і зробила так, як було написано в ЦУ. На той час я був в СІЗО і нічого не писав, мав тільки право на 5-хвилинну розмову по телефону раз на тиждень. Коли я прилетів сюди, то мама мені показала роздруківку з мого Скайпу, я читаю і кажу: “Мамо, ти нормальна?! Ти ж була в СІЗО, ти ж бачила, що там нема комп’ютерів”.

– І що там було?

Це було незручне для мене ЦУ, але вона зробила те, про що там йшлося, бо думала, що це я писав. Втім, поки я був у Хорватії, мама рік працювала. Багато помилок зробила, але молодець, що не здалася. Вона за рік навчилася поводитися з українськими чиновниками, з неї постійно намагалися під різним приводом взяти гроші за «допомогу». Живучи в США 20 років за іншими правилами, вона приїхала сюди і давала раду справам. Це треба мати сильне здоров’я!

– Чим вона займалася?

Мама закінчувала будівництво незавершених об’єктів. Кожен день приносив «сюрпризи» у вигляді працівників УБОЗу (управління по боротьбі з організованою злочинністю), які цілеспрямовано шукали якісь документи.

– Мешканці нарікали, що купили квартири в “Сколі” і не отримали їх. Багато таких?

Всі все отримали. Хіба що не заплатили гроші і не отримали. Звісно, що є незавершені справи. Наприклад, на вул. Кисілевської мене негативно зустріли, тому що в них нема дитячого майданчика, бруківка не достелена і під’їзд не помальований. Однак, користуючись нагодою, хочу сказати, що я фізично не зміг це зробити, оскільки перебував у тюрмі, а на бізнес, як я вже говорив, прокуратура наклала арешт. Тому вважаю, що вислуховувати той негатив від людей я маю разом з прокуратурою.

Я втратив дуже багато. Наприклад, на вул. Чорновола, 11 – це майно, яке будував “Скол”. Я збудував будинок, а тепер інше підприємство надбудовує додатковий поверх. Не знаю, чи дала їм архітектура дозвіл на це, чи вони роблять просто так.

– То фірма “Континенталь” не має права добудовувати твій будинок?

Це так, наче б я прийшов до тебе додому, закрив двері зсередини і сказав, що тепер це моє. Ти йдеш у прокуратуру, вони два роки це перевіряють, а ти живеш тим часом на вулиці. Це дуже велике питання, яке пов’язує ДАБК, прокуратуру, суд, податкову та інших. До речі, “Континенталь” робила спробу заволодіти землею через міську раду, але отримала відмову. Дивуюся, що в центрі міста стоїть такий будинок і так все тихо… Про це, а також про схожий об’єкт на Гарбарській, де начудив Коврижних, а прокуратура мовчить, ніби нічого не трапилось, згодом. Сподіваюся, є й інші органи, крім прокуратури, то, може, у них краще вийде розслідувати такі очевидні кримінальні справи?

– Ти скаржився?

Ще в 2014 році всі засновники фірми написали скаргу в прокуратуру про те, що просять розслідувати цей факт. Злочин очевидний: будинок збудований давно, але поки я сидів у в’язниці, його зайняла фірма “Континенталь”, співзасновиком якої є Руслан Стасевич. Колись він був моїм товаришем і засновником фірми, яка цей об’єкт будувала, але одного разу він вирішив, що цей об’єкт його… Одному із співзасновників фірми, яка має відношення до об’єкта на вул. Чорновола, 11, було навіть прострілено ногу, щоб сидів тихо.

– За два роки прокуратура щось розслідувала?

Ні. Справу за тим фактом навіть не порушили. Однак порушили ще одну справу проти мене. У мене був партнер по бізнесу Коврижних, з яким ми займалися будівництвом, згодом мешканці почали розказувати, що він продав їхню квартиру іншим, тобто «кидав» людей на квартири. Потерпілі написали заяву, проти нього порушили справу. Я був свідком у цій справі, давав свідчення проти нього, більше того, навіть відшкодував одній потерпілій вартість всієї квартири, адже переживав за репутацію фірми.

Через те, що я виступив свідком, Коврижних пообіцяв мені помститися. Після того, як він звільнився з тюрми, я сам вже відбував покарання за справу, в якій був посередником в отриманні хабара. Далі – він приїжджав до мене в Долину у виправний заклад. Я відмовився з ним говорити, попри те, що різні «посадові» люди наполягали. Коли я вийшов з в’язниці, то Коврижних почав погрожувати, що мені буде погано, якщо я не перепишу на нього землю, що мені треба переживати за себе та своїх рідних і т.д. Я одразу звернувся у правоохоронні органи із заявою, потім написав ще одну. Проте мої заяви не розглядають, жодної реакції.

Ось як у нашій країні бути свідком! Коли прокуратурі треба, то «золоті гори» обіцяють, мовляв, прийдіть і засвідчіть, а коли свідкові погрожують, то навіть потрапити в кабінет до прокурора не можеш. Так от, Коврижних мені пригрозив: або я знаходжу велику суму і даю йому, або він зробить все, щоб мене знову закрили. І тепер я дізнаюся, що за заявою цього шахрая проти мене знову порушують кримінальну справу за те, що нібито я у 2008 році продав якусь там ділянку, яка належала йому. Я повірити не міг, що поліція буде робити замовні справи. А зараз ще гірше – з мене вимагає гроші вже не лише Коврижних, а й працівники прокуратури за «закриття».

– Тобто ти вважаєш, що він заодно з правоохоронцями?

Так. І не тільки вважаю, в мене є свідки і докази цього. Справа замовна. Слідчий не задовольняє жодного мого клопотання, не хоче об’єктивно у всьому розібратися. Є питання до попереднього слідчого поліції, звідки взялись статути, які відрізняються від тих, які в мене на руках (які колись шукав у мене в офісі УБОЗ). Але слідчий відмовляє мені його допитати.

Відбувся суд щодо моєї скарги на дії слідчого. Після цього він мене смикає і хоче мені щось вручити. Я кажу: надішли повістку і я її отримаю поштою, бо я зараз без адвоката. Але ж йому це нецікаво!

– Як гадаєш, чому таке відношення?

Вони мене давлять, щоб я йшов домовлятися.

– Що це означає?

Дати гроші, щоб закрили справу.

– А звідки вони знають, що ти маєш дати? Ти колись давав?

До в’язниці давав. А тепер поставив собі принцип, що більше не дам. Мене в Долині протримали зайвих три місяці, тому що друзі за мене просто цікавилися, ставили питання: як там Колковський, коли він нарешті вийде? Якби не питали, то я б вийшов раніше. Так, я мав вийти в липні-серпні 2015 року, а вийшов аж у листопаді.

– Ти рік пробув за кордоном у в’язниці. Є різниця між їхніми і нашими місцями позбавлення волі?

Там з тобою як з людиною, а тут – «згідно з рахунком». Тому що працівники залежні. У них вимагають, і вони вимагають. Ціла схема: кожен зек має давати. Якщо твої адвокати чи рідні не дали, то ти поганий зек і тобі ще треба сидіти. Знаю ситуацію, коли людина була вже з чемоданами на виході, а тут кажуть: “Ні-ні, там помилка і він ще на один рік залишається”.

– Чи багато в тебе зараз ворогів?

У мене немає ворогів, у мене всі – друзі. От я розповідаю про Коврижних, Стасевича, але ворогами їх не вважаю, я їх пробачив. Мені їх шкода – вони загубились.

– Коли ти сидів у Хорватії, говорили про те, що твої друзі, на яких ти записував об’єкти чи фірми, просто кинули тебе. Це правда?

Частково це так. Я довіряв і очікував того самого. У мене в кабінеті стіл був чистенький, я не любив паперову тяганину і всі договори давав перечитувати підлеглим. Все базувалося на довірі, яка вилізла боком.

– До в’язниці ти мав багато друзів, а тепер?

Кожен розуміє слово “друг” по-своєму. Після в’язниці в мене всі – друзі, я люблю всіх людей. Проте щоб я сказав, що в мене є один чи десять вірних друзів, то ні, нема. Є просто люди, яким я довіряю.

– Віктора Ломея теж не вважаєш своїм ворогом?

Я, однозначно, його пробачив. Тому що він маленький гвинтик у цій машині. Питання – хто був слюсарем і в кого був гайковий ключ.

– Ти докопався до правди?

Я маю дуже багато інформації, але вона підтверджена не на 100%, а на 99%, тому не хочу казати. А от той останній відсоток – це версія про те, що замовлення йшло дуже високо згори. Адже я побачив себе по телевізору в Іспанії на місцевому каналі. Досі дивуюся, чому це було цікаво навіть на міжнародному рівні.

– Депутати не так часто є головними героями відео, де беруть хабар.

Гаразд, я визнав вину і за неї пішов у в’язницю. Але де ж там корупція, за яку мене судили? Корупція – це коли посадова особа бере хабар. А я взагалі не посадова особа і діяв не як депутат. А сидів за 368-ою статтею!.. Попри те, що я не мав власної вигоди і не був посадовою особою. Але мене “вжарили” по повній. Знаєш чому?

– Чому?

Тому, що я відмовився давати сам і за мене ніхто не дав великих грошей. Бо вони були справді великі.

– Була інформація, що ти сумнівними схемами займався і до цього?

Якими схемами?

– Брав гроші в забудовників і йшов вирішувати зі “свободівцями”.

Це не так. Ще під час першої каденції, коли я був у “Порі”, після сесії товариш мені приніс конверт. На вигляд там було десь 1000 доларів, сказав, що від того-то за певне голосування. Я відповів: віддай і скажи, що викреслю зі своїх друзів, якщо таке повториться.

Це єдиний випадок, коли мені давали гроші. Я не був тією особою, яка створює проблеми, щоб їй несли гроші. А воно насправді так і робиться зараз в прокуратурі чи взагалі у владі. Ломей – це єдиний випадок, і хто зі мною знайомий, то знає, що це справді так.

– Не шкодуєш, що зв’язався з політикою?

Я ніколи не був політиком, і це вже в далекому минулому, яке не змінити, тому й шкодувати про щось немає сенсу. І прошу більше не ототожнювати мене з політикою, бо цього не було і нема. Я бізнесмен, і крапка.

– Так, але ж ти ще нічого про це не казав?

І не буду вже. Я не політик і далеко від політики.

– Ти багато втратив, якщо оцінювати це грошима?

У 2010 році банк оцінив весь мій бізнес у 10 млн. доларів. Але я винен! Бо мав сказати Ломею, щоб йшов в дупу. І я відчував, що він щось чудив, бо в нього руки пітніли, він ті телефони крутив у резиночці, видно було, що з чоловіком щось не так. До речі, була інформація, що тоді Ломей навмисно замотав собі ногу в гіпс, щоб не виходити з машини і зробити це резонансне відео. Виглядає на правду, він приїжджав під офіс і казав вийти, бо він у гіпсі.

Та зла я не тримаю. Він просто сцикун. Він міг відмовитися, але було би йому погано. Адже в нього було багато власних історій, за які його “служби” тримали. Він вважав, що не мав іншого виходу.

– То все це робилося службами, а не політиками?

Політики призначають прокурорів… “Служба” мене слухала чотири місяці. Вони жили в готелі з усією технікою. І робили все, щоб передача хабара відбулася. А операція могла зірватися, тому що я планував з дружиною Наталею везти дітей в Іспанію, аби вони там йшли в школу.

У липні я з ним зустрічаюся і їду в Іспанію налаштувати там бізнес. Повертаюся в кінці серпня, щоб зробити папери дітям. Ми збираємо документи, подаємо їх на візи по карті поляка, і нам приходить відмова. Ми подаємо апеляцію, і знову дають відмову.

– Тоді якраз були чутки, що ти плануєш виїхати.

Я не хотів цього, але Наталя хотіла, щоб діти вчилися в Іспанії, а на літо їздили в Канаду. Так вони б краще розвивалися, знали би більше мов. До речі, Канада в мене вже була одобрена, і сім’я могла їхати на ПМЖ.

Отже, дружині та дітям не відкрили візу, щоб затримати нас в Україні. Але я все одно поїхав в Іспанію. Сказав тоді Ломею, щоб йшов сам балакати, але він дуже хотів, щоб там був я.

– Ти міг відкупитися від цієї історії?

В Іспанії мені довели до відома, що можна вирішити все за 500 тисяч. Я тоді кажу: “Якби я мав стільки готівки, то я б за серпень зарплату людям виплатив”. Вони кажуть: “Ти не зрозумів – доларів”. Я кажу: “Тим більше”.

Через тиждень мені передали вже: “350”. А коли я сидів у Хорватії, цифра знову зменшилася, сказали про 120 тис. доларів. Я і їх послав. Якби було питання про 100 тис. гривень, то я би витягнув з кишені і кинув.

– Ти більшої суми не мав чи не хотів давати?

Я міг залучити ці гроші, десь позичити. Але я не вірив, був переконаний, що кинуть. Тому вирішив йти законним шляхом.

Не вірю прокурорам і не хочу з ними говорити. Не знаю, яким є новий керівник обласної прокуратури, бо йшов до нього минулого четверга на прийом, але мене не пустили. Я хотів розказати про справи, які припадають пилюкою, бо нікому не цікаві, а ті, які їм цікаві, бо вони думають, що в мене гроші в бідонах сховані, вони розкручують.

– Отже, ти хабарі раніше давав, а тепер не даєш?

Однозначно. Я не хочу зараз загортати в папірці і казати, що я ніколи не давав хабарів. Це буде наглою брехнею.

– А як робити бізнес без хабарів?

Тяжко. “Бізнес” і “не давати” – не в’яжеться. Нема бізнесу. Але шукаю свою нішу зараз. І це буде не будівництво. Хоча мене запрошує на роботу як менеджера, щоб будувати багатоповерхівки, і Варшава, і Загреб. Насправді, можна будь-якою сферою займатися, і вона буде успішною. Але якщо вона причетна до бюрократії, то коли даєш хабарі, все простіше, бо система така. Є способи, як не давати. Треба робити правильно. Якщо ти зробиш бізнес конкурентний і будеш давати білу зарплату, то проблем не буде, але треба бути дуже талановитим, щоб таке втнути в Україні.

“Скол” у 2010 році був найкращою будівельною фірмою в Івано-Франківську. За податками, зарплатами і всім решта. Фірма роками була в трійці найуспішніших. Відтак у когось був план на фірму.

Розкажу ще історію. У 2008 чи 2009 роках я купив собі “Порш”. Тоді мене покликали податківці до себе і кажуть, що їм треба плани виконувати, і просять мене заплатити їм наперед, бо інакше вони мене будуть пресувати. Я відказую, що за дев’ять місяців заплатив 600 тис. податків і купив собі машину в кредит. Я ж міг би не платити ці податки і купити машину за готівку. Тому, на мою думку, вони б мали молитися, щоб я далі працював і платив. Бо я ж можу розпорошити фірму і буду робити те саме, але вони не будуть бачити грошей. Та податківці стояли на своєму. Так я з бухгалтером вийшов з податкової, і ми одразу звільнили всіх працівників, перевівши їх на угоди та приватних підприємців. Податки різко обрубалися, і навіть після цього в 2010 році я все одно був на першому місці.

– А як твоя сім’я? Була інформація, що дружина з дітьми виїхала за кордон.

Вона дійсно їздила в Іспанію, але вже повернулася. Ми з нею розлучилися, але маємо гарні, дружні стосунки, допомагаємо один одному. Жартую деколи, що розлучені більше спілкуємося, ніж коли жили разом. Просто тоді я не мав часу на жінку, вона мені і досі цим докоряє, а сьогодні в мене більше часу, і в неї теж.

– І яке воно, життя колишнього мільйонера?

Незручно ходити по Франківську, бо я регулярно зустрічаю людей і витрачаю годину на те, щоб вислухати, як мені співчувають. У мене нема біди, у мене все добре. Звісно, важко адаптуватися, коли в тебе все було, починаючи від дорогих авто і закінчуючи великим будинком, і раптом нема нічого. Ти живеш в орендованій квартирі або в сестри, або в колишньої дружини. Словом, як циган.

– А як діти це пережили?

У мене їх п’ятеро. Найстаршому – 13, наймолодшому – 4. Діти побачили іншу сторону життя. Спершу вони жили в розкоші, а тепер – у найманій квартирі в панельному будинку. Але я був винен 200 тис. доларів своєму товаришу, і коли вийшов з в’язниці, то зі шкіри виліз, щоб розрахуватися. Так, я мусив продати свій розкішний будинок.

Але дітям не було важко. Були певні переживання, коли тато приїде. Але їм не давали можливості погано себе почувати. Пояснили, що тато зробив помилку, подивіться на тата і так не чиніть. Вони ставили різні питання штибу: а для чого ти це робив? Тобі що, було мало грошей? Я їм мусив пояснювати, що там не було меркантильного інтересу, я вважав, що допомагаю людям, але робив це проти закону. Тоді виправдовував себе тим, що роблю добру справу, бо допомагаю одній і другій стороні. Зрештою, для себе я цього точно б не робив.

– Чим ти зараз займаєшся?

Коврижних хоче помститись і заробити грошей, прокуратура хоче грошей, щоб замнути справу, а Стасевич не знає, що тепер робити з будинком, який ніяк не може узаконити… Я часто чую: «Та що ти зміниш?», «Наживеш собі менінгітів». Отже, наразі всі інвестиційні і бізнесові питання я відклав убік. Спершу слід допомогти вищеперерахованим з їхніми проблемами і розвіяти міф про те, що нічого не можна змінити. Дуже ризикую, але я вибрав радше цей шлях, ніж перестрашено чекати, коли щось свіже придумають.

 

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!