Вивихи від Моха

Днями

ПОРАДА

Є у мене чудова подруга, на таких чоловіки дивляться і говорять з посмішкою: “Нічого така”. Недавно вона телефонує і скаржиться, що причепився до неї один залицяльник і ніяк не відстає, а вона людина вихована, відразу не послала, ось і виник невеликий дискомфорт. Треба сказати, що подруга працює в великій держкомпанії, а він туди постійно у якихось справах навідується. Я їй і кажу: «Ти попроси у нього грошей у борг, тільки не дуже багато, щоб правдоподібно було. Якщо запитає, чи надовго, скажи: “Поки що не знаю, може, місяців на два-три”. І все! Більше ти його не побачиш». Вчора ввечері подруга мені дзвонить: «Ось я сиджу і дивлюся на дві штуки баксів. Інших варіантів більше нема? Порадниця, блін!»

Якось

ІНСТРУКЦІЯ

До слова про японців. Для нас вони – інопланетяни, різниця в ментальності колосальна. Ось два приклади. Було це ближче до кінця 90-х. Знайома брала участь у якійсь зустрічі з японцями на міжурядовому рівні. Один із представників японської делегації, який знав раніше мою знайому, попросив сфотографувати його разом з якимось заступником міністра чи представником мерії – не пам’ятаю вже точно, з ким. Словом, з якимось чиновником середньої ланки. Пам’ятаєте прем’єрів тих часів? Що вже говорити про рівень їх заступників! На запитання моєї знайомої, для чого японцеві з ним фотографуватися, він відповів: “О, що ви! Це ж, мабуть, незвичайна людина! Раз він займає таку посаду, то це людина з гідної сім’ї, він, напевно, довго вчився, володіє найвищим інтелектом і незвичайними діловими якостями, і дуже-дуже порядна людина! У нас в Японії інакше неможливо! От би мені з ним постояти поруч, а ще якщо ви мене сфотографуєте, я всім знайомим буду це фото показувати, яку я мав честь!” Дивилася моя знайома на японця, як на божевільного, і тільки головою хитала. Інша історія. Теж 90-ті. Знайомий, вчений, працював декілька років у Японії. Всі іноземці (європейці, американці, росіяни – представники “європейського” менталітету) жили там міні-колонією. Так було зручно, та й до японців у приятелі особливо не поткнешся, не надто вони іноземцям довіряють. Так от, був у “європейській” тусовці німець, представник чи то «Філіпса», чи то «Сіменса». Поїхав цей німець у відрядження в Осаку встановлювати якийсь прилад. Повертається – дзвінок: японці дуже вибачаються перед німецьким паном, але прилад не працює. Поїхав розбиратися, в чому річ, повернувся з квадратними очима. Я, каже, приїжджаю, дивлюся – все гаразд. У мережу включив – все працює. А мені японці у відповідь: “Нічого не знаємо, шановний пане, у вас в інструкції не написано, що прилад потрібно підключити до електрики “. Ці хлопці здатні навіть німця порядку навчити!

Колись

М’ЯСОКОМБІНАТ

В кінці 90-х років минулого століття приїхав я з перевіркою в район. Заходжу в податкову, чую вже від входу страшний ржач з кабінету начальника. Відкриваю двері в кабінет – за столом начальник податкової, напроти керуючий казначейства, в обох червоні від сміху пики, не можуть зупинитися. Читають районну газету. По примірнику у кожного в руках. «Чого ржете, паразити?» (Обидва мої однокурсники). Відсміялися, сунули мені газету. «Читай статтю про наш м’ясокомбінат». А на м’ясокомбінаті тільки що змінилися господарі. Місцеве керівництво розігнали, навезли своїх. І надрукували в районній газеті статтю з метою самореклами і самовихваляння. Читаю новий абзац (цитую не дослівно, але сенс передаю повністю): «Ми оновили обладнання, освоїли нову технологію виробництва ковбаси, привезли з собою молодих, грамотних технологів і фахівців, змінили керівництво. Якщо при старому керівництві на м’ясокомбінаті з 1 кілограма м’яса робили 2,5 кг ковбаси, то тепер ми робимо 12…» Я плакав.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!