Вивихи від Моха

Якось

КЛЯТВА

Кажуть, клятва розумному страшна, а дурному смішна. Було це десь у середині нульових. Я тільки перейшов працювати в нову телекомпанію, і мій перший день роботи якраз припав на млявий корпоратив з нагоди Дня радянської армії. Мене ніхто не знав, я нікого не знав, ось, думаю, під час корпоративу і познайомимося. За столом зібралася телекомпанія майже в повному складі: від асистентів і адміністраторів до режисерів і операторів. Почалися тости за армію, за чоловіків, за жінок, які чекають чоловіків з армії – ну, і все в такому ж дусі. А оскільки я ніколи в житті не куштував ніякого алкоголю, то все більше налягав на шашлики і томатний сік. Але люди швидко помітили, що новий режисер зовсім не п’є, і поцікавилися: «За кермом?» Настрій у мене був грайливий, тим більше в незнайомій компанії я не хотів видавати справжню причину моєї тверезості, тож я вирішив пожартувати: «Так, ви знаєте, сам у шоці, так іноді хочеться згадати молодість, випити, розслабитися… Тим більше в такий день, а тим більше за знайомство. Але тут така справа. Коли я служив в армії і ось-ось уже збирався звільнятися в першу партію, ми з друзями-дембелями роздобули самогону і, звичайно ж, після відбою в автопарку влаштували прощальну пиятику, відзначали швидкий дембель. Словом, під ранок нас зловив наш капітан – командир роти. Лютий був мужик, але справедливий. Ми, звичайно ж, розуміли, що сьогодні ж замість дембеля всі дружно вирушимо на місцеву гауптвахту і своїх матерів побачимо тільки після Нового року, місяців через три. А капітан раптом і каже: «Шкода мені вас, дурнів. Гаразд, давайте так: якщо кожен із вас тут зараз дасть мені своє чоловіче слово, що більше ніколи в житті не вип’є нічого спиртного – взагалі ніколи і взагалі ні краплі, тоді я забуваю про вашу пиятику, а ви йдете в казарму спати і за день-два спокійно роз’їжджаєтеся по домівках. Вирішуйте». Звичайно ж, ми всі дали слово. Всі, крім одного. І ось минуло вже більше двадцяти років, як я не можу випити, навіть на весіллі чи на Новий рік. Тільки корки нюхаю. Страшенно прикро, але поки що тримаю слово. А що робити? Адже за язик мене ніхто не тягнув». Публіка дуже здивувалася, і після паузи всі один наперед одного заговорили: «Яке, в біса, слово?.. Та пішов він! Подумаєш… Двадцять років минуло! Я б, як тільки дембельнувся, то відразу б цьому капітану надіслав фотку, як я бухаю… Старий, ти серйозно? Забий! Тобі ж самому всього двадцять років було… Подумаєш, слово дав, хіба мало хто кому яке слово давав, тим більше про таку серйозну річ… Та цьому капітану на твої обіцянки начхати давно. Він і забув уже сто разів. Півжиття пройшло… Я як юрист кажу, він скористався вашою тупиковою ситуацією і уклав кабальну угоду. Тим більше на словах. Так що давай – випий і забудь…» Я заперечив, мовляв, це був наш усвідомлений вибір, адже той один, який капітану не став нічого обіцяти, на наступний же день сів на губу і дійсно застряг ще на два місяці. Хтось сказав: «Треба знайти цього капітана, поговорити з ним, може, він піде назустріч і дозволить забрати твоє слово назад. Не звір же. Адже двадцять років – це немало. Повинен погодитися. Га?» – «А всі решта як? Теж бухати кинули?» – «Та звідки ж я знаю? Адже кожен говорив за себе особисто». – «Так, біда. Прикро в двадцять років так відрізати собі шляхи до відступу. А тепер навіть келишок дорогого винця не випити. Але робити нічого, обіцянка є обіцянка. Не дай Боже так потрапити…» З тих пір пройшло багато років. Сміх сміхом, але в той день я відразу зрозумів і сто разів потім переконувався, що з усіх, хто працював в тій телекомпанії, я міг довіряти тільки тим, хто радив знайти капітана або сумував через дороге вино, а ось на тих, хто радив плюнути і забути про клятву, я ніколи не міг покластися. І не тільки я…

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!