Днями

ДВЕРІ

Хтось поміняв вхідні двері, а старі залишив прямо в під’їзді, так, що виходити з під’їзду стало важко. Наступного дня біля ліфта з’являється записка: “Панове з 12 квартири, приберіть свої кляті двері!” Ще через день внизу записки ручкою з’являється приписка: “Двері не наші”. Фінальна приписка, після якої двері все ж прибрали: “Перш ніж брехати, підіть і зніміть хоча б номер з дверей”.

Якось

ВЕТЕРИНАР

Коли кричать коти під хатою, згадую численні ветеринарні історії, які мені розповідає один мій знайомий. Дивовижна людина. Флегматик повний, філософ. Любитель всіх папуг і кінолог на додачу. У нього з дружиною постійно трапляються якісь чудові історії. Якось влітку приходить він додому, а дружина лежить на дивані, дивиться телевізор і каже: «Візьми собі поїсти сам, я себе жахливо почуваю, повернулася щойно з епіляції». А він якраз хвилястиків своїх годував. І каже їй: «А ти знаєш, що у папуг самовищипування свідчить про глибокий стрес і захворювання?» Іншого разу з молодшою ​​донькою казус вийшов. Прийшов він якось у школу, каже, класна керівничка і інші вчительки-жінки дивно якось на нього дивляться, але не без інтересу… А потім вдома поцікавився успіхами молодшої, вона хвалиться: «Я п’ятірку з малювання отримала за малюнок нашого дому!» Ну, йому цікаво стало. Попросив показати. Донька приносить альбом для малювання. Там картина: “Спальня моїх батьків”. Велике ліжко. На тумбочці поруч лежить батіг, на стіні над ліжком висить поводок з нашийником. А це просто він втомлений з майданчика прийшов і кинув на тумбочку тренувальний стек-батіг. А ось поводок з нашийником – це пам’ять про улюбленого собаку. Але вчителькам у школі він розповідати цього не став. Та й не повірили б.

Колись

СУСІДИ

Історія про сусідів, теж з Німеччини. Розповідав знайомий, Льоша звати. Жив він у дуже хорошому районі, три квартири на будинок максимум. І були у нього сусіди… на якихось невисоких дипломатичних постах. Жили то в Тунісі, то в Китаї, то ще в якому Ірані, вдома бували наїздами, у свята і у відпустку. Але все хороше закінчується, і повернулися вони на пенсію. І почалося… Дитина в під’їзді сказала цілих два слова, дружина включила пральну машину ввечері, а Льоша сходив у душ після нічної зміни… І все це лише впродовж місяця. І дихають голосно, і ходять, і навіть машину вранці заводять, коли на роботу їдуть, і навіть траву не за тим стандартом стрижуть. Льоша вислухав і каже: я не проти конструктивної критики, але ви нас вже три рази критикували, а доброго нічого не сказали. Давайте ми будемо чергувати: один раз ви нас критикуєте, один раз ми говоримо про що-небудь хороше? Сусіди погодилися, але до хорошого не звикли, почали стукати господареві квартири: які у вас квартиронаймачі неправильні. Господар був священником і ніс свій хрест, що значно погіршило його відносини з сусідами, але ніяк не вплинуло на відносини з Олексієм. Все хороше закінчується знову, і довелося Льоші переїжджати. Господар подякував за гарний стан квартири при здачі, зайшла розмова про розрахунок. Треба сказати, що в Німеччині слід попереджати про виїзд за три місяці, а то й більше, і платити весь цей термін, а тут заздалегідь попередити не вдалось. Тобто, згідно із законом, потрапив Льоша на два місяці оплати. А господар, пастор, і каже: “Не журися, платити за зайві місяці тобі не треба. У мене вже є на черзі люди, заїдуть наступного тижня. Товариство психічно хворих, будуть тут робити невеликий гуртожиток на чотири людини. Треба бути соціально відповідальним. Так і передайте сусідам”. Німеччина – справа тонка, як виявилось.