Вивихи від Моха

Днями

ВИХОВАННЯ

Знайома розповіла.

– Під вікном моєї їдальні – дитячий майданчик. Туди на прогулянку регулярно приходить одна молода жінка зі своїм сином років чотирьох-п’яти. А я собі п’ю чай, то й спостерігаю. Звідси добре видно і чути. День чудовий: і погода, і чай, і покурити під чай і погоду (курити погано, недопалки гасити в попільничку добре). Відпускає жінка своє чадо і сідає на лавочку втикати в телефон. Якщо дітей на майданчику немає, то малий підбирає палицю і гасає з диким ревом по периметру, борознячи палицею по залізній огорожі, або несамовито розгойдується на машинці, що прикріплена до майданчика товстою пружиною. І теж кричить. Кричить так, ніби його рвуть на шматки. Він собі так забавляється. Молодій мамі вже якось через цей крик робили зауваження. А вона зводила брови вгору, мовляв, а що тут такого, це ж дитина. Коли з’являються інші діти, гра концентрується в пісочниці. Чадо перестає кричати і якийсь час разом з усіма копається в піску. Але недовго. Або лопаткою когось вдарить, або піском кине. І відразу в рев і на лавочку до мами. Мама встає, руки в боки, на всі зауваження одна відповідь: ваші не плачуть, а плаче мій. Вгамуйте, мовляв, своїх хуліганів. Їх тато, здоровенний добродушний чолов’яга, пару разів приєднувався до них на прогулянці, на витівки сина зніяковіло крутив головою, бурмочучи вибачення, і кидав дружині: «Катю, мля, за пацаном, мля, стеж, мля. Я не можу і гарувати, і пацана виховувати», – і вів сімейство додому. Але ось вчора хлопчика привів на майданчик дідусь. Інтелігентного вигляду, в окулярах, з паличкою. Сів, відкрив книжку і почав читати. Дитина звично почала репетувати, і пішло-поїхало. Дідусь через пару хвилин покликав хлопчика до себе. «Васильку, або ти замовкнеш, або я нагодую тебе собачим лайном. Вибирай», – так спокійно і твердо сказав. Василько, оторопілий, закрив рот. «Запам’ятай: кричати не можна, продовжив дідусь. – Інакше тебе коли-небудь хтось нагодує собачим лайном. Мама і тато не допоможуть. Зрозумів? Ну, йди, грайся». І знову розгорнув книжку. Василько поліз до дітей у пісочницю. І незабаром уже біг із плачем до дідуся, встигнувши засипати піском когось із хлопців. Дідусь незворушно продовжував читання, Василька наздогнала ватага дітлахів – закидали його піском, стукнули лопатками. Василь верещав, як недорізане порося. Вискочили батьки – і мама, і тато. Мама перекрикувала сина, репетувала, що не чекала такого від рідного батька. Це хіба дідусь? Це ж нелюд! Дідусь незворушно читав книгу і один тільки раз переморгнувся з зятем, який за спиною дружини показував їй великий палець.

Якось

ЦЕМЕНТ

Про командира частини. Полковник відправив КамАЗ на інший кінець міста для закупівлі двох (!) мішків цементу. Там мішок цементу коштував на 50 гривень дешевше, ніж тут. Те, що соляри на цей автопробіг потрібно в еквіваленті семи мішків цементу, він не врахував. А бійці врахували! Соляру продали, купили тут два мішки цементу, решту пропили… Ось така економія.

І взагалі…

Кішка заходить у кафе, замовляє каву і тістечко. Офіціант стоїть з відкритим ротом. Кішка: «Що таке?» – «Е-е-е… Ви ж кішка!» – «Так». – «Ви розмовляєте!» – «Яка новина! Ви принесете моє замовлення чи ні?» – «Ой, вибачте, будь ласка, звичайно, принесу. Я просто ніколи раніше такого не бачив…» – «А я тут раніше і не бувала. Я шукаю роботу, була на співбесіді, вирішила ось випити кави». Офіціант повертається з замовленням, бачить кішку, яка строчить щось на клавіатурі ноутбука: «Ваша кава. Е-е-е… я тут подумав… Ви ж шукаєте роботу, так? Просто мій дядько – директор цирку, і він із задоволенням взяв би вас на високу зарплату!» – «Цирк? – каже кішка. – Це де арена, купол, оркестр?» – «Так!» – «Клоуни, акробати, слони?» – «Так-так!» – «Цукрова вата, попкорн, льодяники на паличці?» – «Так!» – «Звучить заманливо! А для чого їм програміст?»

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!