Вивихи від Моха

Днями

ФОТО

Мій друг входить у топ-менеджмент одного банку. Поїхали вони в регіони на перевірку філії. Ну, природно, після закінчення – лазня, стіл, дівчатка. Робили фотки, нічого непристойного, але сам факт присутності дівчат на фотках був би для нього фатальним у стосунках з дружиною. Він просить директора філії не друкувати йому ті фотографії, де є хоч одна дівчина. Повертається спокійно додому. Наступного дня, прийшовши з роботи, застає дружину в страшному гніві. Вона йому – був з бабою! Він – неправда. Вона – був! І кидає конверт з фотографіями. Він вихоплює фотки, гаряково перебирає – жодної дівчини, жодної! Він: «Але ж тут нема жодної дівки!» – «А ти конверт  переверни!» Він перевертає конверт, а на звороті від руки розмашисто написано: «Сюди фото з дівками не класти!»

Якось

МОВА

У селі Жуляни (біля Києва) місцевий бізнес – нагляд за в’єтнамськими діточками, чиї батьки торгують тут на базарі. У родині моїх знайомих шість років жили братик (від народження) і сестричка (з трьох років), їхня мама торгувала на Троєщинському ринку, а тато навчався в аспірантурі. До дітей батьки приїжджали рідко. Настав час їм їхати до В’єтнаму. І тут проблема – діти зовсім не говорять в’єтнамською. Зате досконало знають українську. Дівчинка дзвонила з Ханоя своїй українській няньці і плакала: “Бабусю Лідо! Я їх не розумію! І ще я хочу сала! А тут мене лиш рисом годують!”

Колись

ПОМСТА

Сцена перша. Літо. Дача. Два мужики середнього віку (брати) захоплено дивляться чемпіонат світу з футболу. Пиво. Емоції. Запал. В кімнату заходить дружина старшого брата і ставить невинне запитання: «Що дивитесь, хлопці?» – «Хокей», – відповідає чоловік (невелика пауза, глузливі смішки обох братів)… – «З м’ячем, – продовжує старший брат, про себе дивуючись своєму гумористичному натхненню. (Знову пауза, смішки братів стають ще глузливіші)… – … І без ключок!» – закінчує він. (Обидва брати вже не приховують свого захоплення стосовно того, як тонко і влучно було завдано удару по невігластву за допомогою всеперемагаючої сатири). Сцена друга. Наступний день. Обід. Дійові особи ті ж. Обидва брати, будучи за конституцією сильними мужиками, любили поласувати м’ясними делікатесами, причому неодмінно під чарочку (виключно для посилення апетиту). Цього разу вони виявили у своїх тарілках явно не те, на що сподівалися. Там були виключно плоди з їхнього городу, які ніяк не тягнули на роль основної страви. «Це що?» – запитав старший. «Телятина, – незворушно відповіла дружина (пауза, здивування в очах чоловіків). – З овочами, – продовжила вона (ще більш зловісна пауза). – І без м’яса», – відрізала жінка. І тут, як то кажуть, «контрольний у голову». З холодильника жінка витягує велику пластикову пляшку мінералки і ставить на стіл: «Горілочка до цього чудово підійде. Смачного, хлопці…»

 

І взагалі…

Після довгої проповіді священник запитав у прихожан, хто з них готовий пробачити своїх ворогів. Близько половини підняли руки. Не задоволений результатом, священник продовжив проповідь ще хвилин на 20, а потім повторив своє запитання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священник прочитав проповідь ще 15 хвилин і знову запитав прихожан, чи готові вони пробачити своїх ворогів. Втомлені парафіяни відповіли одноголосно, і тільки одна старенька бабуся утрималася.

– Бабцю, ви не готові пробачити своїх ворогів?

– У мене немає ворогів, – відповіла бабуся.

– Це неймовірно! А скільки вам років?

– Дев’яносто три.

– Тоді, будь ласка, вийдіть вперед і розкажіть парафіянам, як людина може дожити до 93 років, не маючи при цьому жодного ворога.

Маленька мила бабця повільно вийшла на середину церкви, обернулася до парафіян і сказала:

– Не маю, бо я тих курвів пережила.

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!