Якщо ви хоча б раз були на концерті “Перкалаби”, вам навіть не варто пояснювати, чому нам було цікаво поспілкуватися з ідеологом гурту Олегом Гнатівим.

Фото Ростислава Шпука

“Перкалаба” – це, з одного боку, таке собі автентичне свавілля, з іншого – магічна гармонійність. Можливо, за це ідеолога та продюсера групи, відомого під псевдонімом “Мох”, часто називають культовою постаттю української альтернативної музики.

Але, якщо упустити сценічну сторону, Олег “Мох” Гнатів – людина, яка не копирсається в дрібницях, міркує глобально, але без напускного пафосу та пустослів’я ставиться до життя з гуцульською мудрістю і гумором.

– Ви відомі як продюсер та ідейний лідер “Перкалаби”. Що було до того? Коли взагалі у вашому житті почалася музика?

– 1972 року, коли почав слухати Голос Америки. Там була програма – концерт поп-музики по вівторках і четвергах. А щонеділі на румунській радіостанції Europa Libere транслювали 4-годинну програму “Метроном”. Там ведучий крутив актуальну музику – Led Zeppelin, Pink Floyd і так далі.

Мені було 13 років, і це був єдиний канал інформації, до того ж заборонений у Радянському Союзі. Я все записував собі на плівки на 9 швидкості, робив колекції. Фанатів.

Треба ще ж розуміти, що тоді інформації було мінімум, вона була на вагу золота. Тому ми знали всі альбоми, імена всіх виконавців. Це важко зрозуміти теперішньому поколінню при сучасному потоці інформації.

Тоді ж на моїх очах стався розпад “Бітлів”, реліз нового альбому “Цепелінів”. У цьому сенсі, порівняно з теперішніми часами, це була унікальна ситуація.

Фото Ростислава Шпука

– Пробували грати своє під враженням від забороненої музики?

– Тоді всі пробували, звичайно. Робили самі гітари з фанери, намотували звукозйомники – нічого ж не було. Я ходив у музичну школу, але теорія та сольфеджіо набридли і я забив. Зрозумів, що ставати музикантом – тяжка праця. А оскільки був малий, то, звичайно, ну її нафіг ту тяжку працю – краще у футбол поганяти. Так я і не став музикантом. Тепер, звісно, шкодую. Порозумнішав, але вже пізно.

– У ті часи вже відчувалося проникнення Заходу в українську музику?

– Звичайно. Тоді була така фішка: будь-який ВІА мав на концерті відіграти щось страшне й обов’язково затверджене комуністами чи відділом культури. А на кінець концерту давали три західні речі, “злизані” в ноль. От там усі й відривалися. Крім того, і на танцях грали “фірму”.

– Ви тоді почали організовувати концерти? Ким узагалі доводилося працювати?

– Ні, це вже наприкінці 1980-х я почав організовувати концерти, коли це стало можливо. А до того багато ким працював – від екскурсовода до інженера по сигналізації в банку. Діджеїв в інституті та в місті.

– Яким був перший діджеїнг?

– У Верховині, в місцевому клубі. Мене ще пацани п’яні після армії шугали, щоб я виключив ту музику, бо вони контужені і їм дах рве.

– Розкажіть, коли і з чого почалася “Перкалаба”?

– З Яреми і Федота – вони жили разом на одній сходовій клітці. Ярема на той час уже багато де переграв, найгучніший його проект – “Стратегічні Сперматозоїди”. Вони почали разом щось робити.

А я саме вже пару років як “зав’язав” із менеджментом, займався групою “Минула Юнь” – недооцінена, на жаль, дотепер команда. Колись Артьом Троїцький назвав її в десятці найкращих груп Союзу. Колектив розпався, я пішов у паузу, займався організацією концертів, трішки допомагав пітерському гурту НОМ (російський музичний гурт. Стиль музики можна умовно назвати “іронічний рок”, – ред.) і таке інше.

Ну і якось зайшов на репетицію, послухав і сказав, погнали? І погнали.

Це був 1998 рік. Отак і гонимо досі. Багато чого помінялось, у тому числі й музиканти, от і Федот з Яремою вже відійшли у власний проект “Перкалабські придатки” – йдуть тепер своєю дорогою, а “Перкалаба” своєю.

– Стосовно НОМу, що скажете про їхній останній фільм “Звездный ворс”?

– Ще не бачив. Я мав зніматися в ньому, але потрапив у лікарню, і мою роль зіграв Роман Трахтенберг. Але Андрій Кагадєєв пообіцяв мені роль у наступному фільмі.

– Які, на вашу думку, були переломні точки у становленні “Перкалаби”?

– Навряд чи їх можна виокремити, радше це відчуття постійної дороги і руху вгору. Звичайно, ми говоримо між собою про якісь певні нові періоди, але щоб якось це сформулювати словами, то ні. Це пов’язано з відчуттями, а не з фактами. Поки що є відчуття, що Бог нас не залишає.

Фото: XaoRa LaoRa

– Чи є досягнення “Перкалаби”, якими ви найбільше пишаєтеся?

– Я не розумію про що ви питаєте (сміється, – ред.). Мені поняття “пишатись” узагалі не надто зрозуміле. Я не маю його в лексиконі, власне, як слово “досягнення”. Ми в постійному русі та постійному рості, як професійному, так і духовному. Якщо це досягнення, то називайте так, але смішно цим пишатися.

– Тоді конкретніше запитання: які найближчі плани команди?

– Зараз працюємо з новим вокалістом і барабанщиком – вводимо їх у програму, граємо концерти. У планах бути в Києві 28 лютого. Потроху починаємо писувати новий альбом, готуємося до весняного туру в Європі. Продовжую збирати кавер-версії наших пісень для альбому каверів. Затягується та справа, довго розкачуються деякі дружні групи. Все як завжди.

– Хто новий вокаліст і барабанщик?

– Вони поки що невідомі публіці. Вокаліст – професійний актор і режисер.

– Чиї кавери плануються?

– “ДахаБраха”, “Дах Дотерс”, польський “Карбідо” разом з Юрком Андруховичем, “Рот Фронт” із Німеччини, “Ном”, “Елевен” із Москви, Карпа, Аntispielismus з Німеччини, Les Stens із Франківська, “Запаска”, ГрозовSka band.

– На “Гоголь фесті” ви представляли Gutzul Magik Foundation. Розкажіть про цей проект.

– Це наш спільний проект із відомим московським музикантом Прохором із формації “Прохор і Пузо”. Це продовження роботи з гуцульськими магічними текстами і музикою, які були розпочаті в проекті “Мовленнєк”, що його робили з Сергієм Кузьмінським із “Братів Гадюкіних”. Для мене це певною мірою посвята його пам’яті. Такий сплав музичного мислення музиканта зі старої інтелігентної московської сім’ї з гуцульським диханням.

– Де його можна послухати?

– Він поки що в роботі, думаю цього року закінчимо альбом “Ей, Прохоре, чуєш?”. Є сторінка в Facebook. Там уже дещо можна послухати.

– Які ідеї закладені в гуцульських текстах?

– Там не про ідеї, а про впливи. Це старовинні автентичні магічні тексти, примівки, замовляння. Вони вводять у транс, як нас, так і мали би публіку. Це те, що діє на підсвідомість.

– Тобто ви на сцені перебуваєте в трансі? Наскільки цей стан можливо передати аудіозаписом?

– Послухайте, не мені судити, але тільки в такому стані це і робилось. Власне, як і “Мовленнєк”.

– А кого ви зараз слухаєте з українських і закордонних команд?

– Купу музики абсолютно різної. Просто “заливаю” в телефон, і не важливі імена, стилі. Головне – щоб вона мене “качала”. Тому обійдуся без конкретики.

– Як, на вашу думку, розвивається сучасна українська музика? Чи простежуєте ви певні тенденції?

– Ні, я не стежу за тенденціями української музики, мене інші речі цікавлять, більш тотальні, скажімо так. Слідкую тільки за друзями, називати не буду, бо маю проблеми з пам’яттю, когось забуду – буде шкода.

– В одному інтерв’ю ви казали про “Перкалабу” як про оркестр і населений пункт, що вони “відсторонені від загальної ситуації та вміють бути на межі”. Наскільки вони зараз відсторонені від ситуації в країні?

– Ситуація зараз є настільки унікальною і містичною, що відстороненим бути не можна. Звичайно, “Перкалаба” на боці добра і світла.

– Яку роль мають відігравати митці в сучасних подіях?

– Громадянську.

– І добро переможе? “Перкалаба” виступала на сцені Майдану?

– Добро переможе, однозначно. Немає сумнівів. “Перкалаба”, коли був “танцюючий Майдан”, була відсутня в Україні, а зараз час для іншого. Ще заграємо. На концерті Перемоги заграємо.

– Тоді останнє – в чому запорука радості та щастя?

– У спокої і здоров’ї близьких і тих, кого ти любиш.

 Джерело – theinsider