Війна кличе

Чотири сотні бійців готують до оборони краю. На Прикарпатті створили батальйон територіальної оборони. Такі мобілізаційні заходи проводять по всій Україні. 

Кожен новостворений батальйон має своє завдання. П’ятий батальйон територіальної оборони виконуватиме функції прикриття державного кордону, оборону важливих рубежів, стратегічних державних об’єктів (мостів, газопроводів), пошук та знищення диверсійних груп. Решту завдань ставитиме командування оперативного штабу «Північ».

 

А 1807

Над присілком у Делятинській військовій частині під номером А 1807 мирне блакитне небо. Від соковитої зелені, що буяє довкола, аж в очах темно. Тут нині готують бійців до роботи в “гарячих точках”.

Колись Делятинський підрозділ був засекречений. Потрапити сюди було майже неможливо, на дорозі діяли одразу чотири КПП. На території базувалися п’ять частин, де зберігали ядерну зброю. Небезпечний сховок розформували, сюди передислокували іншу частину, яка відповідає за зберігання звичайних боєприпасів. Тому тут і досі пильнують за кожним кроком приїжджих.

Їдемо дорогою до частини, на узбіччі молоді солдати розбивають ломами старий асфальт. Питаємо, навіщо. «Аби його розтопити і дорогу полатати», – чуємо у відповідь.

На базі військової частини бійці п’ятого батальйону територіальної оборони проходять перший та другий етапи бойового злагодження. Усе згідно зі штатним розписом: зв’язківці, артилеристи, мінометники, стрільці. Вправляються у військовій справі, муштрують індивідуальну підготовку. За кілька днів їх вивезуть на один із полігонів. Третій етап злагодження – точка, куди відправлять. Не виключено, що «гаряча».

«Військкомат за рахунок добровольців та мобілізованих сформував батальйон, наділив його повноваженнями, а далі оперативне командування “Північ” чітко визначатиме для нього завдання. З самих лише добровольців не вдалося сформувати батальйон, тому довелось добирати мобілізованих. Дев’ятеро взагалі в армії не служили», – каже командир п’ятого батальйону Тарас Шевчук.

 

Побут «з’їдає» патріотів

«Ми тут у приймах. Нам нічого, крім вбитої техніки, зброї та набоїв, не дали. Усе решта – за людський кошт, – каже підполковник Шевчук, проводячи екскурсію частиною. – Форма, берці куплені за гроші людей, фурнітури не вистачає, обіцяють купити бронежилети. Питання скоро вирішиться, а коли – не кажуть».

Зброю отримали з Міністерства оборони із запасів радянського часу, частина техніки – з військових складів. За огорожею частини чути, як кукурікають півні. Командир заводить у казарми.

Тут мешкає чотири сотні бійців. Спальні місця – впритул один до одного. Для проживання зайняли дві казарми, решта військових окупували кабінети  навчального корпусу – спортзал та класи. Побутові умови до такої кількості військових не пристосовані, є тільки 12 санвузлів на дві сотні чоловік.

«У нас все нормально, просто в туалет по черзі ходимо», – виправдовується старший сержант Назар Говзан. 21-річний хлопець – мешканець Старого Лисця Тисменицького району. В родині він середульший.

«Прийшов захищати родину, аби не дійшли сюди, додому. Я мамі все пояснив”, – каже доброволець. Він вважає, що тут нічого складного нема. Незвично тим, хто вперше прийшов служити. Він строкову службу відбув у 169-му навчальному центрі «Десна». Його пояснення просте та лаконічне: «Я сюди прийшов не заради зарплати чи пільг. Я прийшов захищати родину».

Підйом у бійців батальйону о шостій годині, сніданок, вихід на завдання. Хлопці займаються до обіду. Будні тривають за розкладом.

 

Холодний розум – гаряче серце

Таких серед призовників небагато. Застаріла техніка та відсутність елементарних побутових умов – не найбільші проблемі, що виникли під час формування батальйону.

«Боремося з тими, які прийшли з когорти мобілізованих. Вони себе ведуть не так, як кричали на Майдані. У добровольців зовсім інша історія. Очі у них горять, – кажуть командири. – Серед них є і серйозні бізнесмени, які пішли служити рядовими солдатами».

Майже всі добровольці пройшли через Майдан. Є ті, хто керував сотнями, встановлював барикади. Вони сьогодні розуміють, що потрібних знань не мають. На Майдані звикли до самоорганізації, в армії усе по-іншому. Тут є вимоги знання безпеки та відповідальності за того, хто поруч. Ті, хто прийшов з доброї волі, дійсно показують приклад, з яким почуттям треба приходити в армію.

 

Важко і в бою

З бійцями батальйону займаються афганці. Вони достеменно знають те озброєння, яке є нині в армії, адже брали участь у бойових діях. Це велика підтримка для хлопців, бо практичні рекомендації можуть врятувати життя. Такі поради корисні не лише для новачків, але й для досвідчених бійців, адже на сході – війна. І це слово під час відвідин частини з вуст військових злітало не раз.

«Ті, хто воював, знають, як шукати міни чи ставити їх. Вони знають усі нюанси, і це дуже важливо. Зброя практично не змінилася, тільки трохи модернізувалася, а принцип залишився той, що був», – каже заступник військового комісара Юрій Верановський.

Важливо навчити бійця, як поводити себе із цивільним населенням, адже армія не воює зі своїм народом. Безпека людей – на першому місці.

Верановський розповідає, що за п’ять днів чергового етапу бойового злагодження бійці мають до автоматизму відпрацювати навички поведінки під час військових маневрів. Коли будуть знати, як правильно зайняти оборону, будуть вміти швидко заряджати-розряджати зброю і знати, де її застосувати, то тільки тоді отримають допуск до виконання самостійних вправ. Командир за кожним не спостерігає, він дає команду, і армієць повинен знати, як поводити себе у тій чи іншій ситуації.

«Солдат має розуміти, що поруч працює гранатомет, кулемет, автомат, він повинен вміти тримати оборону. Людей готують до реальних військових дій», – зазначає заступник комісара. Він має довід ведення військових операцій, тому знає, що є важливим у бою. І додає: якщо на основі таких патріотів створять строковиків, то буде сильна армія.

 

Автоперезавантаження

На потреби батальйону по крихті назбирали понад 60 одиниць військової техніки. Точної кількості військові не називають, мовляв, таємниця.

«Спеціалізована техніка батальйону складається із техніки Міноборони, а решту частково вилучали у підприємців. Це транспорт для перевезення особового складу, зокрема автобуси, бортові машини для перевезення майна та швидкі допомоги або ж санітарні машини. Ми на 100 відсотків укомплектовані», – звітує військовий комісар Прикарпаття Ігор Павлюк.

Утім, таємниці з того, що техніка вкрай застаріла, не робить жоден із військових. З власних запасів спецтранспорту в армійців було чотири радіостанції на основі «газону» та дві польові кухні. Старий непотріб збирали з інших військових частин. Переважно це машини випуску 74-78-их років минулого століття. Є й цивільний автотранспорт, але його підприємці давали неохоче.

«Працюємо над трьома критеріями одночасно: навчанням особового складу батальйону територіальної оборони, підняттям морального духу військовослужбовців та облаштовуємо елементарний побут», – каже Павлюк на завершення.

«Ви тут для піару?» – вже трохи згодом запитують журналіста військовослужбовці. Заперечно хитаємо головою. Тоді вони починають скаржитися: «Кажуть, що усе для батальйону, а насправді берці розклеїлися, форма розлазиться по швах, в наплічниках зіпери уже поламалися…»

 

Довга дорога додому

З військових буднів повертаємося додому. З військової частини та поселення довкола неї до центру Делятина – півгодини їзди. Автобус, повний цивільних, їде, а люди і далі заглядають з вікон за бійцями батальйону: «Диви, вчення проводять…»

Тут всі чуйні і балакучі. Один одного знає. Розповідають, випадкових тут, у поселенні, немає, усі мають якийсь стосунок до армійців. Населення присілка – десь 1,5 тисячі. Присутність бійців батальйону територіальної охорони їх неабияк оживила. Втім, горілку військовим тут заборонили продавати, і заборони дотримуються.

«Живемо, як у раю. У нас хороша частина, але роботи немає. Частину розформували… Кожен  чіпляється, за що може». Місцеві розповідають, з автобусами проблем немає, упродовж дня 7-8 маршрутів ходить.

Вкотре повторюють, що живуть, як у Бога за пазухою. Діти з ранку до вечора гуляють, ніхто ні за кого не переживає. Є школа, дитячий садочок, церква, прокладено усі комунікації. Більшість мешкає у стареньких чотириповерхівках. Довкола краса неймовірна.

На КПП при виїзді з частини автобус зупинили, оглянули, тих, хто у військовому, попросили показати рапорти на в’їзд-виїзд. Мирні жіночки на такі перевірки не зважають. Кажуть, що має бути дисципліна. З прикомандированих сміються. Продовжують говорить про дітей та картини з бісеру. Тут, серед гір, вони спокійні і життєрадісні. Лише дивуються з буркотіння приїжджих. Далі починають розмову про піони, що розцвіли: «То в мене улюблені квіти. Вони жовтим зацвіли»  Інша дивується: «Я таких ніколи не бачила…» – «Саджанці 240 гривень коштують», – відповідає їй співбесідниця.

Гамір у поселенні недосвідчені військові п’ятого батальйону територіальної оборони створювали недовго. Вже в понеділок вони залишили майже обжиті казарми та в повному складі, понад шість десятків машин, рушили на тренування на полігон. Куди – невідомо. Точніше, відомо, але не нам.

 Ірина ТИМЧИШИН

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!