Міністерство охорони здоров’я визначило стратегічний шлях реформування медичної сфери на засадах сімейної медицини та загальнообов’язкового державного медичного соціального страхування. Про це заявив 20 травня у виступі під час парламентських слухань на тему “Шляхи реформування охорони здоров’я та медичне страхування в Україні” міністр охорони здоров’я України, наш земляк Василь Князевич.

Те, що Верховна Рада розглянула питання розвитку медичної галузі і, що дуже суттєво, взагалі її майбутнього, свідчить про усвідомлення важливості проблеми здоров’я як національного багатства і важливості системи охорони цього багатства.
Я також мав честь виступати на цих парламентських слуханнях, адже вирішення багатьох проблем повинно розпочинатися з врахування думки представників практичної медицини. У своєму виступі окреслив дві основні складові: фінансово-економічне забезпечення галузі та управлінські і кадрові ресурси в охороні здоров’я.
Запровадження загальнообов’язкового державного медичного соціального страхування є дуже важливим елементом реформування системи охорони здоров’я. На законодавчому рівні слід затвердити багатоканальне фінансування галузі, в тому числі прийняти закон про обов’язкове державне медичне страхування через державні страхові компанії.
Розмовам і чуткам про те, що у нас нема безплатної медицини, що доктори за все хочуть гроші, край покладе правове врегулювання діяльності лікувальних закладів. Повинне бути чітке розмежування, що в медицині є гарантоване і безплатне, а за що таки треба платити – але щоб це було прозоро і зрозуміло. Тому потрібно прийняти Постанову Кабінету міністрів України про розширення переліку платних медичних послуг в комунальних закладах охорони здоров’я.
Дуже важливо також змінити порядок фінансування медичної галузі безпосередньо на надання медичної послуги, а не утримання мережі (стаціонарних ліжок).
Організаційної зміни потребують й інші моменти діяльності лікувальних установ. Чому б не надати керівникам повноваження щодо самостійного вирішення питань розподілу коштів відповідно до потреб закладу? Хіба не він найкраще знає, що і куди слід придбати? А от систему державних закупівель слід удосконалювати. Зрештою, роботу лікувальних закладів треба підтримувати конкретними кроками – наприклад, кошти за оренду приміщень залишати в комунальних закладах охорони здоров’я, щоб їх можна було використати на потреби і розвиток.
І вже щоб бути послідовним до кінця, я запропонував на законодавчому рівні реорганізувати заклади охорони здоров’я в комунальні неприбуткові підприємства.
Кадрова політика у сфері охорони здоров’я теж потребує реформування. Визначати її повинно Міністерство охорони здоров’я із збереженням вертикалі до низових структур; запровадити на законодавчому рівні контрактну форму праці та страхові угоди; враховувати характер території, доступність медичної допомоги. Особливо це відчутне для наших гірських карпатських регіонів, де велика розкиданість населених пунктів, не скрізь є хороше транспортне сполучення тощо.
З цього ж огляду доцільним було б створення вузькопрофільних міжрайонних спеціалізованих закладів або відділень (наркологічних, дерматологічних, хоспісів, перинатальних центрів).
Визначивши пріоритетом розвиток сімейної допомоги, слід забезпечити пріоритетне скерування молодих спеціалістів у первинну медико-санітарну ланку. При цьому дуже важливо значно підняти заробітну плату, забезпечити їх житлом, засобами для роботи – і транспортом, і апаратурою. Сімейний лікар повинен бути своєрідним „воротарем” щодо скерування пацієнтів до вузьких спеціалістів.
А ще важливо створити в комунальних закладах охорони здоров’я комунальні аптеки як структурні підрозділи цих закладів.
Парламентські слухання стали завершальним акордом розгляду проблем медицини, адже до цього була розроблена Стратегія розвитку галузі і обговорена в усіх регіонах. Тепер важливо, щоб вона отримала державну підтримку для реалізації. Зрештою, здоров’я населення – це національний пріоритет.

Любомир МАЛОФІЙ,
начальник головного управління охорони здоров’я Івано-Франківської обласної держадміністрації.