Івано-Франківськ чи не єдине місто в Україні, яке не має зали для проведення весільних церемоній. Спершу проведення шлюбного ритуалу перенесли у торговий центр, а місяць тому взагалі вхід в урочисту залу замурували.

У пошукових системах вказано, що приміщення Івано-Франківського міського відділу РАЦС знаходиться за адресою: вул. Галицька, 25. Затишна зала у зелено-бежевих тонах запрошує на урочисту весільну церемонію в супроводі тріо бандуристок. Йдемо у торговий центр «Яблуко», який знаходиться за тією адресою: вказівник «Зал урочистих подій», стрімкі сходи, 3-й поверх… Через замурований червоною цеглою вхід проглядаються скляні, затоновані квітами двері. Не важко здогадатися, що кладка виконана поспіхом, цементний розчин з-під цегли місцями повилазив, про штукатурку ніхто не подбав. Франківські  молодята тепер присягають один одному у вірності в холі філармонії, бо залу для проведення урочистих подій замурували.

 

Некамерна церемонія

«Це було 12 вересня, в п’ятницю ввечері. Ми поверталися з виїзної весільної церемонії. Приходимо залишити бандури, переодягнутися, а двері замуровано! А в суботу вранці у нас – подружні пари…», – пригадує одна з учасниць обрядового весільного дійства, бандуристка Святослава Слободян.

Вона в гурті співає 16 років і всі поневіряння місцевого РАЦСу знає не з розповідей. Каже, що спершу урочистості проводили у залі, що на вул. Галицькій, 25. Потім, під час ремонтів, переїхали в Ратушу, там була святкова атмосфера, особливого затишку додавали антикварні крісла та меблі. Відтак їх перевели у залу в торговому центрі, хоча на тамтешні умови дівчата не скаржаться.

«Коли ти на кріслах залишаєш одяг, поза плечі невідомі люди рипаються, тобі холодно і ти сидиш, як на вокзалі, – хіба це комфорт для молодят та їхніх родичів? Урочисту церемонію тепер проводять в холі філармонії, просто на проході. Одна пара прийшла, а друга на сходах стоїть і в вікно заглядає. І так добре, що люди це сприймають позитивно», – каже Святослава.

Форс-мажорні умови переїзду додали клопоту не лише гостям, а й обрядовцю та тріо бандуристок. Дівчата пригадують, раніше була кімната, де вони та гості могли переодягнутися, а зараз постійно на протязі перебувають, просять чергових, аби чайник позичили… Словом, як у наймах. «В буфеті переодягаємося, перевзуваємося, в підвалі зачісуємося і в коридор йдемо співати. Тут ні опалення, ні умов, а надворі зима», – додає Святослава.

Сценічні костюми дівчата щоразу приносять з собою, а 9-кілограмові бандури залишають у філармонійних музикантів. «А там замурованими залишилися всі наші речі: чайник, посуд, одяг, вишиті сорочки та спідниці, взуття», – з жалем згадують вони.

 

Табу на РАЦС

Продали, купили, забрали, віддали… Усе, що відбувалося з приміщенням івано-франківського РАЦСу, скласти в єдиний пазл важко. Спершу в обласному управлінні юстиції розмову про те, чому міський РАЦС залишили без урочистої зали, обходили довколишніми шляхами, але згодом розкривають певні деталі.

У неофіційній розмові пояснюють, що у справу втрутилися приватні відносини, тривають судові суперечки з власником торговельного центру «Яблуко». Тому тимчасово церемонію проводять у фойє філармонії. Мовляв, існують спірні юридичні моменти, і вони не потребують розголосу.

Між тим, відсутність даху для урочистостей – не перешкода. Весіль в Івано-Франківську побільшало. За півроку в місті зареєстрували 976 шлюбів, торік же впродовж цього часу їх було на дві сотні менше. Найбільше весіль відбувається влітку, в сезон щосуботи реєструють по 16-18 пар.

«За два-три дні ми знайшли місце, куди тимчасово переїхали. Одні пари задоволені, інші – ні. Але я кажу, що не вибираю приміщення, де проходять урочисті реєстрації шлюбу, я відповідаю тільки за працівників відділу, щоб вони правильно провели державну реєстрацію. А звідки у нас береться приміщення і куди нас переселяють, я не відповідаю і таких повноважень не маю», – сказала нашому кореспонденту начальниця міського РАЦСу Наталія Козубаш. Вона переконана, що обрядовцю та бандуристкам однаково, де проводити церемонію.

 

Комунальне минуле

Колись міський РАЦС знаходився на вулиці Тарнавського. Нині там – Музей визвольних змагань Прикарпатського краю. На початку 2000-х років для потреб міського РАЦСу передали приміщення на вул. Галицькій, 23 та 25. У 2008 р.  балансоутримувач споруди ОСББ «Галицька брама» частину будинку під номером 25, незважаючи на те, що на першому поверсі діяла зала урочистих подій, продав.

«В один прекрасний момент приходить людина, показує свідоцтво на право власності і каже: я власник цього приміщення, збирайте речі, ви незаконно перебуваєте у моєму приміщенні», – пояснює суть справи начальник обласного управління юстиції Василь Кавацюк.

Міське управління юстиції звернулося до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який здійснив підприємець Єрковіч. Втім, суд домігся лише того, що у 2010 р. між міським управлінням юстиції і підприємцем було укладено мирову угоду. Згідно з нею, міський РАЦС звільняє приміщення першого поверху, натомість підприємець зобов’язується на іншому поверсі своїм коштом облаштувати зал урочистих подій площею не менше 80 кв. метрів.

Начальник облуправління юстиції каже, що тоді угода була вимушеною. Адже ремонтні роботи, що велися в торговому центрі, неодноразово шкодили архіву, який зберігали на першому поверсі. Поступливості у домовленостях додало те, що записи повоєнного періоду, церковні книги довоєнного часу кілька разів заливали водою. Щоправда, головним аргументом відповідної угоди стало фатальне свідоцтво на право власності, яким володів підприємець Єрковіч. Намагання оспорити документ розбивалися вщент.

У результаті домовленостей перший поверх працівники РАЦСу звільнили. «Але згідно з цією мировою угодою підприємець зобов’язаний був укласти угоду з міським управлінням юстиції про оренду даної зали на 49 років. До того ж, оплату за комунальні послуги та оренду нам мали б нараховувати за некомерційним тарифом», – додає Кавацюк.

В управлінні юстиції визнають, що з підприємцем за оренду не розраховувалися. Але залу урочистих подій, не маючи відповідного договору, використовували понад два роки. «Немає відповідних угод – немає розрахунків. Не тому, що ми відмовлялися оплачувати. Зі своєї сторони людина відмовляється укласти угоду, вважає, що це їй не вигідно», – пояснює Кавацюк. Він запевняє, що управління подало в суд, який зобов’язав підприємця укласти мирову угоду: «Тривав розгляд справ у господарському суді, є вже апеляція, рішення вступило в законну силу, відповідно до нього договір укладено».

Разом з тим, з радикальними діями підприємець не зволікав. 12 вересня, в п’ятницю, вхід в урочисту залу він замурував. З тих пір івано-франківські молодята, як вже було сказано, одружуються у філармонії.

 

Юстиція без даху

Спершу в міському фонді комунальної власності нам повідомили, що приміщення, де знаходиться міський  РАЦС, ніколи у власності міста не перебувало, це комунальна власність області. Але згодом пообіцяли вивчити документи.

Вже за день керівник фонду Богдан Чупірчук розповів: «2 серпня 2005 р. сесія міської ради прийняла рішення про те, що житлові будинки за адресою Галицька, 15, 19, 21, 23 та 25 з балансу ЖЕО №7 передати на баланс об’єднання співвласників багатоквартирних будинків «Галицька брама». Це єдиний офіційний коментар з того документу, який я маю перед очима. А ось що робило ОСББ, як, що і коли продавали, ми знати не можемо – це житлові будинки. Все інше вимагає дослідження».

Чупірчук пообіцяв вивчити проблему. Мовляв, аби затребувати у балансоутримувача інформацію, хто є власником будівлі, потрібен час.

Коли в івано-франківському РАЦСі одружуватимуть не на проході, а у спеціально облаштованому приміщенні, в управлінні юстиції не знають. «Івано-Франківськ – єдиний обласний центр в Україні, який не має споруди, яка б використовувалася для урочистих обрядів одруження. В інших областях є Палаци для укладення шлюбу, у нас немає навіть зали, – обурюється Кавацюк. – Ми ж не можемо діяти, як підприємець – в один прекрасний момент замурувати вхід чи відправити братків та розбити замуровану стіну. Є законна процедура, і вона тривала. Практично рік очікували судової справи про зобов’язання укладення мирової угоди, яку підприємець підписав у 2010 році. Тепер звертаємося до підприємця, щоб передав нам, відповідно до угоди, належні приміщення. Якщо не погодиться, наступна процедура – вимога суду про надання чи виділення приміщення. Тоді вже з виконавчою службою будемо йти виконувати рішення суду».

Кажуть, як хочеш затягнути час, звернися з позовом до суду. Кожен з учасників подій запевняє: все відбулося без їхньої участі. Суперечка з виселенням зали урочистих подій може тривати кілька років, а кількість тих, хто хоче стати на рушничок щастя, з року в рік зростає. Європейське місто Івано-Франківськ, як його люблять величати місцеві керманичі, залишилося без даху для молодят. 

Недоречно порівнювати, але добре, що ще непроданим зостається Дім скорботи. А то, можливо, довелося б відспівувати покійників у фойє ще якогось культурного закладу…

Ірина ТИМЧИШИН