Фотохудожниця Яна Стефанишин презентувала в Івано-Франківську виставку своїх робіт під назвою «N», до якої увійшли жіночі знімки у жанрі ню.

Яна Стефанишин народилась 1987 року на Одещині, нині проживає в місті Івано-Франківську. Закінчила Львівську національну академію мистецтв, працює в галузі станкової графіки, займається фотографією. До експозиції під назвою «N» увійшло три десятки робіт авторки, які були виконані впродовж останніх двох років. Це перша персональна виставка Яни Стефанишин. «ГК» поспілкувався з молодою фотохудожницею про оголеність у фото та про особливості жіночого образу у жанрі ню.

– У студентські роки фотографія для мене була захопленням. Але це мене якось затягнуло, я почала все більше і більше фотографувати, більше часу приділяти цьому, – розповідає про своє захоплення фотографією Яна Стефанишин. – Насправді я себе до кінця не вважаю фотографом або художником, який фотографує. Але фотографія займає вагоме місце у моєму житті. Це вид діяльності, який приносить задоволення. І з часом я помічаю, що фотографування стає моїм постійним заняттям.

– Чому ви вирішили фотографувати у жанрі ню?
Оскільки ми художники, то, як і лікарі, до оголеної натури ставимось просто як до об’єкта вивчення, що має певну форму, об’єм, пропорції. Особисто я оголене тіло сприймаю як певний об’єкт. Якоїсь еротики на меті я не маю, мені цього й не можна закинути, бо я жінка. І все ж я фотографую оголених дівчат. Чому саме цей жанр? Мабуть, тому, що оголена натура – об’єкт оспівування з давніх часів, її зображали ще античні майстри живопису та скульптури. Це своєрідний початок: є жінка, а одяг, імідж – це, все ж таки, нашарування. Мені здається, що вбрання заважає жінці бути справжньою. Взагалі, жінка є особливою сама по собі, це у ній закладено природою. Мені не подобається, коли модель штучно намагається показати себе спокусливою, звабливою. У моїх фотографіях ви цього не побачите. Якщо у жінки дуже спокусливі форми, то її поведінка не повинна бути вульгарною.

– У виставці «N» можна побачити тільки жіночі образи. Це принципова позиція?
Ні, абсолютно не принципова. Просто експозиція виставки представлена тільки жіночими портретами, здебільшого у жанрі ню. Я з великим задоволенням роблю і портрети чоловіків. Відверто кажучи, з ними навіть легше працювати, тому що чоловік не настільки зациклений на своїй зовнішності. При цьому я не хочу образити жінок, але чоловіки виходять більш природно, вони не позують награно. Знаєте, мені навіть хотілось би зробити окремий проект з чоловіками.

– А чому назва виставки саме «N»? Що криється під цією загадковою літерою?
Я не люблю, коли назви буквальні. Натомість, мені подобається певна алегорія, коли існує поле для роздумів. Власне тому я не хотіла давати виставці назву ліричну чи поетичну, для прикладу. На мою думку, у назві «N» присутні лаконізм і багатозначність. До того ж, буква «N» у мене асоціюється з виразами: «Пункт N», «місто N», тобто з певною невідомістю. А загалом, це перша літера жанру, у якому я фотографую. Власне ця багатозначність назви дає можливість глядачеві вибрати свій варіант і відчути, чому саме «N».

– До вашої дебютної виставки увійшло три десятки робіт, які були відзняті впродовж останніх двох років. За яким принципом ви відбирали фотографії для експозиції?
Як я відбирала? Я художник, тому дуже строго ставлюся до вибору фотографій. До того ж, дуже прискіплива до композицій. Загалом, композиція в рази важливіша, ніж технічні характеристики самої фотографії. Композиція – це глиба, що містить в собі емоційне навантаження та естетику. Фотографії, зроблені композиційно якісно, для мене були пріоритетними. Мені було важливо, аби експозиція робіт мала певний ряд, послідовність. Щоб фотографії перебували у певному зв’язку між собою.

– Естетично привабливі фотознімки не в усіх можуть викликати позитивні емоції. Залишається певний відсоток людей, які вважають таку відвертість аморальною. Як ставитеся до можливої критики ваших фоторобіт?
До критики я ставлюся позитивно. Навіть була би вдячною, якби професійні фотографи вказували на недоліки чи помилки. Це нормально. Щодо крити з боку глядача, то, загалом, я ще не чула чогось такого на кшталт: «А-я-яй, як це неетично, аморально». Можливо, люди, яким це не подобається, не ходять на такі виставки. Але я розумію, що такий жанр може викликати як розуміння чи захоплення, так і негативну реакцію.

– Поговоримо трішки про процес зйомок. Ви самі шукаєте образи та композиції, які відтворюєте на фото? Чи моделі можуть вносити певні ідеї та побажання щодо того, як їх зобразити?
Звичайно ж, я думаю наперед про майбутню композицію, що саме я би хотіла зробити з моделлю. Проте й у самому процесі роботи, як правило, присутній певний момент імпровізації. Дуже багато залежить і від самої моделі. Якщо дівчина артистична, може перевтілюватися у різні образи, мені значно легше працювати. Водночас, трапляється і навпаки, коли треба довго пояснювати моделі, чого саме я прагну, коли шукаю певні ракурси і позиції тіла. Здебільшого дівчата довіряють. Ніколи такого не було, щоб хтось із них сказав, мовляв, я хочу тільки так і все. Загалом, я задоволена тими жінками, з якими мені доводилося працювати. Вони не є професійними моделями, більшість із них вперше знімалася у такому жанрі. Охочих, звичайно ж, вистачає. Але все залежить і від самих жінок.

– Як знаходите моделей і чи буває, що дівчата приходять до вас самі? Що мотивує їх зніматися у таких фотосесіях?
Переважно мені пишуть у «приват» у соцмеражах, питають, що я їм можу запропонувати для фотосесії. Фотографую лише тих дівчат, які самі бажають брати участь у такого роду зйомці, нікого не змушую. Вважаю, що у процесі роботи повинні бути довіра та взаєморозуміння між автором і моделлю. Насправді, досить багато дівчат хотіли б сфотографуватись у жанрі ню, але не наважуються на це через консервативність, страх неправильного сприйняття нашим суспільством, заборону чоловіка чи рідних. З одного боку, це досить складний жанр і змушує до максимальної концентрації, а з іншого – приємно ставити перед собою високу планку і досягати певних результатів.

 

Розмовляв Андрій МЕНІВ