З 27 листопада запрацювала нова Верховна Рада, вже восьма в історії незалежності України. Вона, як мало яка з її попередниць, отримала великий кредит довіри і, відповідно, сповнена великих планів. Про що свідчать перші кроки новообраного українського парламенту та чого чекати від нього у майбутньому?

Виступаючи у Верховній Раді в день її відкриття, президент Петро Порошенко підкреслив, що новий парламент розпочинає роботу з найкоротшої коаліціяди, найкоротшої спікеріади і найкоротшої прем’єріади. Дійсно, питання з коаліцією і обранням голови парламенту були вирішені менше, ніж за годину, приблизно за 10 хвилин був обраний прем’єр-міністр країни, яким вдруге став Арсеній Яценюк. За молодого, 36-річного спікера Володимира Гройсмана проголосували 359 депутатів, за вже досвідченого 40-річного прем’єра – 341. Значна підтримка!

І справді, у сесійній залі під телекамери, які транслювали це дійство для мільйонів глядачів, все виглядало гладко. Але для цього знадобився місяць переговорів та узгодження позицій між парламентськими політичними силами. І тривожним є те, що ні війна на сході України, ні важка економічна ситуація, ні наближення зими при недостачі газу та електроенергії не змогли пришвидшити коаліційний процес та змусити запрацювати Верховну Раду на кілька тижнів раніше.

 

Двигун реформ

Попри те, Верховна Рада 8-го скликання має шанс стати повноцінним законодавчим органом України, а не бути придатком Адміністрації президента, як це було в часи і Кучми, і, особливо, Януковича. Навіть зважаючи на те, що в парламенті найбільше нардепів, власне, від президентської партії “Блок Петра Порошенка”. Але навряд чи всі вони будуть слухняно тиснути кнопки так, як скаже Банкова.

Головними союзниками пропрезидентських депутатів (принаймні, на публіці) виступають депутати пропрем’єрського “Народного фронту”. Власне, ці дві політсили і зможуть диктувати політику в парламенті, якщо, звичайно, між ними не почнуть шмигати чорні коти, як це було між учасниками “помаранчевої” коаліції. Головні суперники по виборчих перегонах стають головними союзниками у сесійній залі, а спікер висловлює надію, що парламент стане “двигуном реформ”. Цікаво чи надовго ця демонстрація єдності?

Головною ж складністю для багатьох новоспечених парламентаріїв – а тих, хто вперше ступив в сесійну залу Верховної Ради, є 236 з 421 депутата – буде вникнути у суть проблем. Бо досвідчені політичні гравці, як пише головний редактор “Дзеркала тижня. Україна” Юлія Мостова у своїй статті “Прем’єрний показ”, обов’язково використають чиюсь некомпетентність: “Адже коли заможним кротам треба провести закон через зал, ніхто не каже: “А приймімо закон, який допоможе нам украсти мільярди, — а в результаті десь через відсутність обладнання не відкачають недоношених дітей, хтось згорить живцем через форму, яка на 80% складається з синтетики, а пенсіонери продовжуватимуть раз на місяць купувати півкіло м’яса”. Говорять інакше: “Приймімо закон про підтримку вітчизняного паливно-енергетичного комплексу в умовах військової агресії”.

 

Часу мало

Але це буде потім. А перший прокол стався за участю всіх нардепів вже при прийнятті присяги. Текст її зачитував не найстарший депутат – цього разу це мав бути Юхим Звягільський – як це записано у 79-ій статті Конституції України, а чомусь екс-спікер Олександр Турчинов. Один з авторів Основного закону Віктор Мусіяка вважає, що це є порушенням Конституції і може поставити під сумнів легітимність всього парламенту.

Поставить чи не поставить – це ще питання, а от правовий нігілізм у діях проєвропейського парламенту насторожує. Адже цій Верховній Раді, судячи і з нинішньої ситуації в країні, і з того, що записано в коаліційній угоді, під якою підписалося п’ять з шести парламентських партій, роботи непочатий край. А з такою якістю до неї краще не підступатися.

Більшість у 302 голоси дає змогу парламенту запросто вносити зміни в Конституцію. Наприклад, щодо відміни позаблокового статусу України, децентралізації влади, зняття недоторканості з суддів. До того ж, чи не вперше у непростих стосунках двох гілок влади позиція президента і парламентської більшості збіглася. Але зрозуміло, що, пишучи нові закони і приймаючи їх, потрібно не порушувати чинних. 

Коаліційна угода, яку символічно, до Дня Гідності і Свободи, підписали “Блок Петра Порошенка”, “Народний фронт”, “Самопоміч”, Радикальна партія Ляшка та “Батьківщина”, передбачає 17 реформ – від житлово-комунальної до конституційної. Практично всі вони мають бути втілені до кінця наступного року. За словами Яценюка, коаліційна угода є базовим документом для проведення реформ. “Ця угода передбачає складні, болючі, але потрібні реформи для держави, і оплески, можливо, будуть, тільки точно не в найближчому майбутньому – їх потрібно заслужити”, – вважає він.

Але коаліційна угода з усіма прописаними там реформами може виявитися і звичайною розцяцькованою ширмою для західних партнерів та донорів. У щотижневому аналітичному віснику Міжнародного центру перспективних досліджень «Inside Ukraine», зокрема, зазначається, що хоча економічна частина коаліційної угоди і передбачає деякі інституційні та законодавчі зміни, проте загалом вона характеризується відсутністю системності у поглядах та вибірковістю у сферах регулювання, що навряд чи забезпечить очікуваний економічний розвиток.

Україна має тільки кілька місяців для того, щоб показати і Заходу, і українцям, що вона робить перші кроки в реформуванні. “На Заході ніхто не називає конкретної дати. Але боюся, якщо в найближчі місяці ми не побачимо серйозних кроків, то люди будуть думати, що ще одна можливість упущена. Чому Україна в такому важкому становищі? Тому що за 23 роки в країні практично не проводили необхідних реформ. Це і зробило країну вразливою”, – сказав екс-посол США Стівен Пайфер в інтерв’ю телеканалу “Інтер” у неділю.

 

Закордон нам допоможе

Найдражливіша ідея, яка спала на думку президента і яку він висловив з трибуни парламенту, – запросити на деякі міністерські посади іноземців. Наприклад, на посаду Національного антикорупційного бюро. “Я пропоную запросити на цю посаду людину з-поза меж України. У неї буде перевага – відсутність зв’язків в українській політичній еліті. Ніхто нікому не кум, не сват і не брат”, – сказав президент.

У вівторок ввечері Верховна Рада затвердила склад нового уряду. Серед них – троє іноземців: грузин Олександр Квіташвілі – на посаду міністра охорони здоров’я, литовець Айварас Абрамавичус – на посаду міністра економічного розвитку та американка українського походження Наталія Яресько – на посаду міністра фінансів. Всі вони запропоновані по квоті “Блоку Петра Порошенка”.

Реакція на такі наміри неоднозначна. Наприклад, екс-нардеп Руслан Марцінків написав у “Фейсбуці”: “Таке враження складається, що в мільйонів українців немає достойників на ці посади. Я ще розумію консультантів, радників, але не міністрів. Це показ недолугості своєї нації та результат Революції гідності?”

А голова Івано-Франківської облради Василь Скрипничук на прес-конференції сказав ще різкіше: „Якщо вони вважають українців придурками, то вони роблять правильно”.

 

Прозріння

До речі, дуже цікавою заповідається історія зі скасуванням депутатської недоторканості. Цю популістську тему, як правило, завжди витягують на люди під час виборчих кампаній і заманюють нею виборців, хоча вона насправді яйця виїденого не варта. Бо, по великому рахунку, опозиційний або просто неугодний депутат має бути якимось чином захищений від тиску чи навіть свавілля влади. Не захищений недоторканістю депутат швидше стане слухняним інструментом в руках недобросовісної влади, ніж захищений.

Ось і козак Михайло Гаврилюк, коли був кандидатом, то, виступаючи перед виборцями, був за зняття депутатської недоторканості, а коли став депутатом, то зрозумів: знімати її зарано. “Зараз я розумію, і впевнений, з часом це зрозуміють і мої виборці, що ми робимо помилку, оскільки позбавляти депутатів недоторканності зарано. Зараз наша країна ще не готова до такого кроку”, – написав він у “Фейсбуці”. Гаврилюк пояснив, що такий статус допомагає депутатам боротися проти злочинців. Зокрема, на таку думку його наштовхнула “порція попереджень”, яку він отримав від “знахабнілих забудовників”, від яких намагається захищати людей на своєму окрузі.

Тим паче, що нова влада, судячи з усього, церемонитися з опозицією не збирається. За попередньою інформацією, оприлюдненою Мустафою Найємом у “Твіттері”, парламентський комітет зі свободи слова не дістанеться опозиції. «Парламентський комітет із питань свободи слова очолить представник коаліції. Найімовірніше, «Народного фронту». Ймовірність – 99%», – повідомив він.

Зрозуміло, що з колишніми “регіоналами” хочуть говорити зрозумілою їм мовою: хто сильніший, той і правий. Але у цивілізованому світі прийнято, що головування у таких парламентських комітетах, як бюджетний, зі свободи слова та деяких інших, віддають опозиції “за замовчуванням”, аби вона могла контролювати владу. 

Але, можливо, у парламенті бояться появи п’ятої колони. Російський професор політології в інтерв’ю газеті “Новоя время” висловила думку, що помічник Путіна Владислав Сурков вже направляє фінансові кошти в Україну, щоб створити російську прокремлівську колону у Верховній Раді. Сурков, за її словами, це “людина війни, один з найкращих політтехнологів”, що “створив масу фейкових партій і так звану суверенну демократію в Росії. Тепер він експериментує в Україні”.

Як стверджує Лілія Шевцова, у Москви зараз немає грошей на масштабну війну проти України та світу, але вистачить коштів для деморалізації української еліти.

Та головне, щоб українська еліта сама себе не здеморалізувала. Бо в новому парламенті вже з самого початку починають зловісними тінями пробігати пережитки старого. Є щось неделікатне в тому, що молодий син президента стає народним депутатом, хоч він пройшов і не за списком татової партії, а переміг у мажоритарному окрузі. Або коли 24-річна харків’янка Олена Кошелєва, обрана від Радикальної партії, приходить в раду в дорогій шубі, з золотим айфоном, у супроводі двох охоронців, але не може відповісти на просте питання, який в Україні державний устрій…

Тарас ТКАЧУК

 

ДОВІДКА:

До Верховної Ради VIII скликання обрано 421 народний депутат, з них 225 – за партійними списками і 196 – в мажоритарних округах.

 

Блок Петра Порошенка отримав 132 депутатських мандати, «Народний фронт» – 82, «Самопоміч» – 33, «Опозиційний блок» – 29, Радикальна партія Ляшка – 22, «Батьківщина» – 19, ВО «Свобода» – 6. Від партій «Сильна Україна», «Заступ», «Воля» і «Правий сектор» обрано по одному народному депутату в мажоритарних округах. Крім того, в 94-ти мажоритарних округах обрані депутати, які балотувалися як самовисуванці.