Традицію встановлення та освячення крижаного хреста на свято Йордана український народ шанує з сивої давнини, а особливої популярності вона набула у 90-х роках зі здобуттям незалежності України. Щороку на Водохреща (а гуцули кажуть Відорщі) сотні крижаних хрестів виростають біля християнських храмів як символ Богоявлення під час хрещення Ісуса Христа у ріці Йордан. І хоч багато міських церков Івано-Франківська на це свято встановлюють хрести з льоду, прижилася гарна екуменічна традиція крижаного хреста у середмісті, біля якого відбувається масове водосвяття.

Ініціативу цю підтримує міська влада, яка на спільне освячення води запрошує митрополитів трьох конфесій – греко-католицької церкви, автокефальної православної церкви та української православної церкви Київського патріархату. «Ми хочемо цим показати єднання українського народу, об’єднання церков у майбутньому в єдину українську Церкву. Таким чином влада запрошує до спільної молитви», ‒ зазначає начальник відділу внутрішньої політики виконавчого комітету міської ради Ігор Кінаш. Якщо митрополити особисто не можуть бути присутні на заході, вони благословляють своїх священиків, і біля ратуші традиційно відбувається загальноміське освячення води.

Проте не кожного року вдається безперешкодно встановити крижаний екуменічний хрест: часто на заваді стає аномальна для січня плюсова температура. Якщо погода сприяє «йорданськими» морозами, хрест із льоду вирізають на міському озері чи в іншому місці. Проте в останні роки через плюсову температуру «творять» лід для йорданського хреста комунальники «Зеленого господарства»: виготовляють спеціальну форму, заливають її водою і в великих морозильних камерах підприємства «Федик» заморожують, потім хрест доробляють і встановлюють на площі Ринок. В такий спосіб комунальники «обхитрують» теплу погоду і цього року. Крижаний хрест заввишки 1,70 м та з основою із трьох плит встановлять у п’ятницю, 16 січня, на площі Ринок, а обабіч згодом стоятимуть чани, наповнені водою для освячення.

Крижані йорданські хрести, як і йорданська вода, після освячення набувають цілющих властивостей. І хоч своїм корінням Водохреща сягає найдавніших дохристиянських часів вшановування Води як праматері світу, сучасні християни з вірою прикладаються до хреста, «вмиваються» ним, аби оздоровитися Божою ласкою та позбутися всього лихого. Якщо хрест вирізають із суцільного льоду на річці чи озері, то на тому місці залишається ополонка у формі хреста, яку називають хрестоводниною. Купіль у ній теж вважається цілющою та благотворною. Часто можна побачити, як на освячений хрест люди приклеюють монетки – аби весь наступний рік у родині добре велося. Проте ця традиція, яка набуває з кожним роком популярності, не має релігійного підґрунтя і радше є просто забобонною вигадкою містян.

Свої йорданські традиції має й Покровський собор УАПЦ, знаний у народі як «голуба церква». За день до свята вранці парафіяни шукають у заміських озерах товстий лід, вирізають з нього 4-6 плит і привозять під церкву. До вечора за допомогою сокир та бензопил крижані плити перетворюються на йорданську композицію з хрестом посередині. Художник-реставратор, а також голова Парафіяльної ради Петро Глухий зізнається, що робота ця досить копітка, адже треба встигнути за день привезти, встановити та вирізьбити хрест, а ще його укріпити, щоб простояв бодай тиждень, незважаючи навіть на теплу погоду, а якщо лід тонкий, то доводиться намертво «зрощувати» дві плити. Також на Йордана після освячення води під «голубою церквою» стріляють козаки та пускають у небо голубів як символ об’явлення Господнього та «щоб злу силу відігнати».

Ставили в Станиславові крижаний йорданський хрест і до 1939 року – переважно біля Катедри на площі Шептицького, проте з приходом радянської влади про таку традицію й мови не могло бути. До 1939 р. поляки римо-католики, у яких не було звичаю відзначати свято Йордана, приходили на екуменічні святкування разом із греко-католиками. Як пише краєзнавець Наталя Храбатин, часто такі заходи супроводжувалися салютами та почесною вартою полку піхотинців, співом учнів духовної семінарії, аматорськими виставами та ін. На умовлений час до греко-католицької церкви приходила римо-католицька процесія, обидві процесії вітались спільним нахиленням хоругов та вирушали на місце освячення води і встановлення хреста.

Історик-краєзнавець і науковий працівник Музею героїв Дніпра Роман Чорненький зазначає, що 19 січня святкували день народження когось із  членів родини імператорського дому і частково цим зумовлювалося таке помпезне святкування Йордана. «Комендатура висилала парадно одягнений відділ військових із оркестром на місце святкування, і він після закінчення літургії салютував трьома пострілами. Під час церемонії освячення води були присутні бургомістр, комендант гарнізону, голова суду із суддями», ‒ стверджує дослідник. У будь-якому випадку звичай всеміських екуменічних урочистостей на Йордана ще в австрійський період став традиційним для станиславівців і з нетерпінням очікується та радо вітається сучасними іванофранківцями. Щороку очищуючись святою водою та молячись біля йорданського хреста, ми оновлюємося для нового життя. Маємо надію, що цього року екуменічний хрест та йорданська вода об’єднають Україну і переродять її для миру.

 

 Світлини – Петра Глухого та Миколи Мацюка