9 серпня 2011 року на вулиці Чорновола в Івано-Франківську трапилася резонансна ДТП: суддя Господарського суду Івано-Франківської області Юрій Грица у стані алкогольного сп’яніння наїхав на комунальників, один з яких загинув, а інший став інвалідом. Пройшло вже достатньо часу, а суддя і далі вершить долі людей, хоча за свій вчинок ще не відповів.

«У той злощасний вечір ми закінчували роботу на вулиці Чорновола, неподалік від стадіону «Рух». Я і Євген Черепаха стояли на краю ями, а третій наш працівник був у ямі. Ми виставили огородження, збоку була купа шутру. Автомобіль розгорнув той шутер, пролетів над ямою і взяв нас під колеса. Суддівську «Волгу» зупинило огородження, яке вже було після ями, та й то він ще метрів 20 проїхав. Мене витягнули з-під задніх коліс. Аби дістати небіжчика Черепаху, хлопці піднімали автомобіль», – згадує Степан Щур, працівник КП «Івано-Франківськводоекотехпром», який вижив після жахливої аварії.

Те, що суддя Грица за кермом перебував у стані алкогольного сп’яніння, того ж вечора підтвердили медики. Наступного дня прокуратура Івано-Франківська порушила кримінальну справу за фактом ДТП, проте слухання цієї справи в судах розтягнулось на роки, а про покаліченого в аварії чоловіка забули.

Степан Щур розповідає, що перед моментом аварії ніякої тривоги не відчував – попри них їздили сотні машин. «Долі секунди вирішили життя. Хлопці розповідають, що вони подумали, нібито у якоїсь автівки розірвалось колесо. Почули глухий звук і побачили каміння, що розліталось. Через це інші працівники інстинктивно відвернулись, а коли все закінчилось, колеги побачили, що мене і Черепахи немає. Третій, той, що в ямі, постраждав мінімально», – згадує чоловік.

Євгена Черепаху забрала швидка, а через годину він помер від отриманих травм. Степан Щур, очікуючи на бригаду медиків, періодично втрачав свідомість. Потерпілий був у шоковому стані, але зумів з переламаними кістками тазу пройти декілька метрів. Пізніше медики констатували у Щура численні переломи, розрив селезінки та відкриту черепно-мозкову травму.

Гроші на лікування потерпілого в аварії збирали всім гуртом. Зараз чоловік вдячний керівництву та працівникам «Водоекотехпрому», землякам з Обертина, однокласникам, сусідам і всім небайдужим, хто допоміг матеріально. У реанімації чоловік пробув 11 днів, потім його перевели у звичайну палату. Щура доглядала дружина і родичі. «На милиці я став аж через півроку», – каже потерпілий.

Потерпілий припускає, що винуватець аварії міг приходити в лікарню. «Одного разу, коли я лежав у лікарні, у палату зайшов лікар, який оперував мене, – пригадує він. – Біля напіввідкритих дверей стояв якийсь високий чоловік, але не заходив усередину. Лікар до нього звернувся: «Це Щур Степан». Чи був той високий чоловік Юрій Грица? Не знаю, я тоді не міг його впізнати, бо до того часу ми не були знайомі. Вперше ми зустрілись у Бучацькому суді. Я думав, він підійде, попросить вибачення… Грица тоді був незнайомим для мене чоловіком, посміхались вони собі, розмовляли. Ні до мене, ні до родичів загиблого той суддя не підійшов».

Перше судове засідання у цій справі відбулося ще 30 грудня 2011 року. У Бучацькому суді пройшли 14 судових засідань, в Чортківському – 16, і ще два – в апеляційному суді в Тернополі. Суддя, який на початку вів справу, вже перед стадією судових дебатів подав у відставку, після чого справу передали до Чорткова. «Зробили нам легше – зробили суд дальше. На нашу кишеню», – іронізує чоловік.

«Якщо Верховна Рада дозволила його судити, то чому суддю від роботи не відсторонили? Думаю, що він має важелі впливу на хід справи. Суддя з суддею порозуміються, самі тямите. Нас є троє потерпілих: жінка загиблого Черепахи, його дочка і я. Вважаю, що нашу думку в суді ніхто не враховує. Нещодавно на засіданні оголосили, що Юрій Грица – інвалід третьої групи. «Хворим» суддя став нещодавно. А у мене є троє неповнолітніх дітей», – обурюється Степан Щур.

Наразі потерпілий чоловік теж є інвалідом третьої групи. Та, незважаючи на інвалідність, він повернувся на своє підприємство. «Хлопці бережуть мене, не допускають до важкої роботи. Я їм допомагаю «подай-принеси», але відчуваю себе потрібним для «Водоекотехпрому», – розповідає він.

Каже, що Грица за ці роки навіть не спробував якось матеріально залагодити свою вину. «Після одного з судових засідань я підійшов до адвоката Грици і сказав, що ми не проти йти на компроміс, – додає чоловік. – Я би й хотів якоїсь компенсації, бо мені треба лікуватись, а незабаром буде потреба замінити суглоби у ногах».

Але реакції на його пропозицію немає. «Людина зробила біду іншим людям і не хоче відповідати за свої вчинки. Людина є людина, все можна зрозуміти. А Грица займає позицію, ніби він курей на дорозі переїхав. Подумаєш, убив Черепаху і покалічив Щура…” – каже Степан Щур.

 

Микола ГУРАК